В обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. Старицького з аншлагом відбулася прем’єра балету «Есмеральда» за мотивами роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері» у режисерській постановці заслуженого артиста України Олександра Шиманського.
У глядацькому залі – ніде яблуку впасти: класичного балету в Хмельницькому публіка чекала понад два десятки років. Звичайно, шанувальники цього виду мистецтва мали можливість дивитися гастрольні вистави заїжджих колективів, але ж душу найбільше тішить своє… І ось – красиве повернення найромантичнішої історії на пуантах – «Есмеральди», яку також у 90-их роках ставили на хмельницькій сцені. Легенда, що стала ностальгією: віртуоз-танцівник Олександр Шиманський у ролі Священика і незабутня, осяйна, як сонячний промінчик, балерина Марина Киреєва – Есмеральда. Ця ностальгія не відпускала почуттів, які живуть у душі кожної людини, що відчуває дотик прекрасного мистецтва.
Втім, повернення «Есмеральди» на головну театральну хмельницьку сцену – це нова сторінка в історії колективу, адже вона народжена новими акторами, новими мистецькими і суспільними викликами. І головне: балет повертається. У нових образах, чудових декораціях, з видовищними сучасними сценічними ефектами.
Ще під час прес-конференції напередодні прем’єри Олександр Шиманський коротко розповів історію народження нинішньої «Есмеральди»:
– У балетній трупі зараз 12 чоловік, раніше було лише четверо, то ж говорити про масштабні балетні постановки не доводилося. Завдяки активній допомозі художнього керівника театру Анатолія Пундика трупа отримала повноцінне професійне існування. Нинішня постановка, швидше, не балет у його традиційному розумінні, а драматична балетна вистава. Ми дуже багато працювали, понад три місяці, щоденно, а фінальна сцена народжувалася взагалі в останні дні, але в неї вкладено дуже забагато енергії, і вона вийшла такою переконливою, що навіть у мене це викликало сльози на очах.
– Робота акторів і режисера у балетній виставі – це професійний подвиг, – додав Анатолій Пундик. – Справді, репетиції були виснажливими і тривалими. А напередодні трупа побувала з виїзними виставами «Кайдашева сім’я» та «Республіка на колесах» на сході: у Краматорську і Артемівську. Гастролі були складними, виснажливими, адже ми опинились в іншому театрі – театрі воєнних дій, і це також випробування на міцність. Ми його з честю пройшли. Я дуже хвилювався тоді за наших балерин і їхні ноги: тисячі кілометрів – в автобусі, – пожартував Анатолій Петрович.
Отримавши гарт на сході, артисти з успіхом пройшли випробування і на рідній сцені. Справді, балетна постановка вразила і класичним вишколом, і масштабністю декорацій (художник – Олександр Долоянц), професіоналізмом сценічного втілення. А це було складно: адже, крім професійних артистів балету, у виставі задіяний весь молодіжний сценічний колектив театру і хореографічна група Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Музичну мову вистави «вели» безсмертні твори Ч. Пуні, Д. Деліба,
З. Фібіха, Ф. Шуберта, Е. Вілли-Лобоса. Музика геніальних композиторів посилила одухотворену, потужну енергетику вічних почуттів, вічного двобою добра і зла, світла і темряви.
Події на сцені розвивалися так стрімко і яскраво, що захопили увагу й почуття публіки з перших хвилин вистави. А головні герої вразили самобутністю і правдивістю творених ними образів. Це – насамперед, пристрасна красуня Есмеральда у виконанні талановитої артистки балету Дар’ї Ярошенко, романтичний молодий офіцер Феб (артистка балету Андрій Нетяга), лірична Флер-де-Ліс (артиста балету Яна Ковальська), пластична і драматично виразна Гудула (артистка балету Наталія Булацена), молода циганка (Ельвіра Фатєєва). Приємно вразила публіку хореографічним вишколом заслужена артистка України Лариса Власенко, яка грала ще у першій «Есмеральді». Досвід виконання драматичних ролей допоміг дуже виразно і ємко передати почуття двом головним чоловікам: артистам балету Сергію Буднику, який зіграв підступного священика Клода Фролло і Максиму Довгуну, якому дісталася найважча роль – горбатого потвори з прекрасним серцем – дзвонаря Квазімодо. Сольні танці Клода і Квазімодо вражали динамізмом двох ворогуючих чоловічих сутностей, якими рухає вражена гординя зневаженого красеня священика і мужність зовні беззахисного Квазімодо. Таке різне кохання...
Вистава не залишала глядацьких емоцій ані на мить. А фінальна сцена помсти Квазімодо, який збунтувався проти ницого єпископа, спалення Есмеральди була поставлена так емоційно і професійно бездоганно, що публіка сприйняла її ова-
ціями.
Балет повернувся. І початкова дія вистави – жива пісенна молитва «Аве Маріє» Ф. Шуберта благословила і сценічну історію кохання, і прем’єру, яка, хочеться, вірити, не зникне у мороці часу на довгих двадцять років.
Браво, балет, браво, маестро Шиманський!
Gismeteo 
