Курси валют

Наступний рік ювілейний у житті і діяльності головної образотворчої скарбниці Поділля — 30-річчя від часу заснування. Обласний художній музей — один з найпотужніших в Україні охоронець сучасної національної спадщини. Його престиж у величезній колекції експонатів, адже тут зберігається понад шість тисяч полотен та інших унікальних зразків образотворчості, значна частина яких — мистецькі шедеври. Та важлива й виховна, просвітницька роль музею як центру мистецького життя. Втім, світоглядні пріоритети останніми роками зіштовхнулися з серйозними соціальними викликами: приміщення музею потребує капітальної реконструкції. Будинок, якому більше сотні років, і який також є історичною пам’яткою архітектури старого Проскурова, перебуває в аварійному стані: задушливі «пейзажі» плісняви по стінах і стелі усіх залів музею загрожують «зжерти» раритетні експонати — і ті, якими переповнені сховища, і виставлені для огляду в експозиційних залах.

Нещодавно в музеї відбувся круглий стіл за участю музейників, представників громадськості, журналістів, головною темою якого став проект концепції розвитку обласного художнього музею на період до 2020 року. Як стати багатогалузевим центром сучасного мистецтва, подолавши всі загрози і виклики, які нині постали перед колективом і, власне, перед самим музеєм, щоб обласний комунальний заклад культури не перетворився в провінційний закуток? Про це — у запропонованому для публічного обговорення проекті концепції, з яким ознайомила учасників круглого столу директор музею Лариса Чернова.
 ВИТОКИ
— Наш музей засновано 2 січня 1986 року постановою Ради Міністрів УРСР як комунальний заклад культури. Споруда музею – історична: вона зведена ще у 1903 році для Проскурівського відділення Південно-Російського промислового банку. Домовласник, купець Давид Ніренберг зумів втілити в ії проекті головну вимогу свого керівництва: «Должно выглядеть солидно, внушая доверие клиентов». Дійсно, будівля, що поєднала візерунчастість цегляного стилю з елементами неоренесансу й модерну, стала окрасою міста на довгі роки, — розповідає Лариса Чернова. — За більш ніж століття зовнішній вигляд будівлі практично не змінився, хоча у ньому перебували різні господарі, до речі, й редакції газет «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті») та «Корчагінець».
Музейне будівництво розпочалося з внутрішньої реконструкції: два поверхи сполучили широкі центральні сходи, над ними — унікальна скляна люстра, автор якої – народний художник України, лауреат національної премії імені Тараса Шевченка Андрій Бокотей.
Оскільки в музеї не було початкової колекції, довелося заснувати її, розпочавши з нуля. Варіантів було чимало, але колектив мистецтвознавців вирішив: збирати і досліджувати сучасне українське мистецтво. Поки тривали концептуальні пошуки, фонди потроху заповнювалися як етнографічними зразками, зібраними по селах Поділля, так і полотнами радянських художників, переданих з фондів різних краєзнавчих музеїв, Міністерства культури України, Спілки художників УРСР та СРСР, фондів культури…
Спроба зібрати зразки класичного українського малярства кінця ХІХ - початку ХХ століття закінчилась придбання у колекціонерів 30 картин, але, в основному, другорядних, окрім першокласних полотен Володимира Орловського та Олександра Мурашка. Також до новоствореного музею було передано меморіальний фонд вихідця з Проскурова, художника Григорія Верейського.
Тобто, у 80-их роках колекція інтенсивно накопичувалася, але в 1993 році держава припинила виділяти кошти на придбання творів і єдиним шляхом наповнення фондів залишилися подарунки від художників після групових та персональних виставок, масштабних акцій, як-от «Кераміка-93», «Презентація-94», «Презентація-97», «Хутір І» та «Хутір ІІ» (1994 та 1996 роки), «Арт Клуб-96», «Робінзонада» (1997) тощо.
Першу ж тематичну експозицію було створено у 1992 році у п’яти залах, де розміщувалися твори класичного малярства, графіки, сучасного модерну та ін. Експозиції постійно змінюються досі, доповнюються, презентуючи яскраві мистецькі індивідуальності, внутрішній світ людини, історію, культуру, ментальність української нації.
СЬОГОДЕННЯ
Нині музейний фонд нараховує 6,5 тисячі одиниць зберігання, і шлях його поповнення той же: доброчинні подарунки художників – представників різних мистецьких шкіл, жанрів, світогляду. У колекції таким чином з’явилися полотна талановитих українських майстрів – П. Гончара, Ф. Гуменюка, О. Заливахи, Д. Стецька, Т. Сільваші, М. Гейка, О. Животкова, М. Кривенка, А. Криволапа, Р. Сельського, К. Звіринського, Д. Довбощинського, З. Флінти, Л. Медвідя та інших живописців. Сформована чудова колекція львівської, закарпатської, подільської кераміки. Хмельницьку школу представляють яскраві колекції народних художників України Миколи та Богдана Мазурів, заслужених художників України Михайла Андрійчука, Олени Скорупської, Олександра Гуменчука, Людмили Мазур, інших відомих митців.
Окраса зібрання експонатів декоративно-прикладного мистецтва – 24 твори всесвітньовідомої художниці Марії Приймаченко.
Колектив музею ( 32 працівники, з яких 10 – наукові співробітники) щорічно проводить 450 екскурсій, організовує понад сотню лекцій та інших масових заходів. Щороку експонується понад 30 стаціонарних та більше 20 пересувних виставок. 15 років музей влаштовує конкурс дитячих творів на здобуття премії імені Людмили Мазур, який цього року отримав обласне фінансування, а раніше був доброчинним. Тут проводиться щорічний всеукраїнський мистецький фестиваль «Арт-колаж», а торік відбулися масштабні всеукраїнські виставкові проекти народного художника України Івана Марчука та Миколи Малишка.
У музеї постійно організовуються майстер-класи, здійснюються соціальні проекти, тобто діяльність музею стала творчою лабораторією для співпраці з різними авторами, громадськими організаціями, освітніми закладами, а його колектив чітко визначився зі своєю місією: формувати креативне мислення, творчий та інтелектуальний потенціал через широку презентацію сучасного українського мистецтва. І ці завдання визначив у концепції на майбутнє: якісно оновити музей і перетворити його у сучасний, оснащений, багатовимірний мистецький комплекс. Але такі масштабні переміни неможливо провести без фінансової підтримки. Недарма кажуть: щоб соловей заспівав, його мало хвалити – краще нагодувати.
ВИКЛИКИ
Величезний обсяг роботи, яку здійснює музей, і яка передбачена концепцією подальшого розвитку, потребує необхідної кількості спеціалістів. На жаль, на мізерну платню наукового працівника можуть погоджуватися хіба що волонтери за духом. Тому дефіцит наукових працівників створює чимало труднощів, так само як і відсутність фінансування з боку держави та місцевої влади. Адже для сучасних серйозних проектів потрібне нове музейне обладнання, нові технології, вкрай потрібні добродійники, спонсори. Тому проблеми свої музей нині виносить на широкий загал.
 Приміщення давно і гостро потребує реконструкції і розширення як експозиційних площ, так і фондосховищ. Потрібно здійснити надбудову мансардного поверху, реконструювати внутрішній двір, який дозволить використовувати його як арт-майданчик у літній період. Водостоки зруйновані, дах давно протікає, у сховищах через підвищену вологість і тісняву руйнуються експонати, хоча, на перший погляд, музей все ще вражає величавістю інтер’єру, збереженого з часів забудови. Та за всі роки існування тут не було жодного ремонту. Словом, музейники виживають як можуть, бо в країні – перманентні кризи… Але чи довго протримається більш ніж столітнє приміщення? Чи зверне увагу обласна влада на критичний стан ввіреного їй комунального закладу?
ПРОПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ КРУГЛОГО СТОЛУ
Тетяна Смолій — методист з охорони культурної спадщини управління культури, національностей, релігій та туризму облдержадміністрації:
— Актуальні проблеми художнього музею давно потребують широкого обговорення, і лише спільними зусиллями влади і громадськості їх можна подолати. Тому будемо разом працювати над реалізацією концепції розвитку музею, переймати передовий досвід, а він у цій сфері значний.
Михайло Чайковський — ректор Хмельницького інституту соціальних технологій, голова обласного товариства імені Г. Сковороди:
— У нашому інституті досить успішно діє історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, а в місті — музей Григорія Сковороди, заснований товариством його імені. Які шляхи виживання музеїв у наші, справді, кризові часи? Скажу з власного досвіду: найперший – залучення позабюджетних коштів. І в цьому дуже допомагає грантова діяльність. Завдяки грантам нам вдалося зробити ремонт, придбати обладнання. По-друге, музеям потрібно укладати угоди з навчальним закладами. Скажімо, лише в місті Хмельницькому навчається понад 15 тисяч студентів у різних вишах. А студенти – це потенційні відвідувачі, до того ж працює потужний виховний фактор, що також дуже важливо.
Зоя Діденко — голова Хмельницького міського товариства української мови імені Т. Г. Шевченка «Просвіта»:
— У Народному домі «Просвіти» діють два музеї, виставковий зал, світлиця. І товариство, і музеї працюють, виживають на громадських засадах. Наш шлях – це співпраця з активними, небайдужими людьми, меценатами. І довголітній досвід такої діяльності переконує: тільки об’єднуючи зусилля, можна виживати і рухатись вперед. На жаль, в Україні досі не діє закон «Про меценатство», але чекати поки він з’явиться — значить втрачати час. Тому маємо виявляти ініціативу, шукати тих, хто любить рідну культуру не лише до глибини власної душі, а й до глибини власної кишені.
Позиції учасників круглого столу були активні і різні. Втім, ні музейники, ні громадськість досі не знають думки головного учасника: держави, адже музей – не приватний, а державний. Благодійники у музею є, але плачевного стану, в якому він опинився, лише доброчинністю не зміниш. Хочеться сподіватися, що нова обласна влада, яку ми нещодавно обрали, повернеться нарешті обличчям до терплячої культури, а в обласному бюджеті наступного року відшукаються кошти для врятування художнього музею. Інакше наші діти розважатимуться винятково у надувних лабіринтах «гумових» дісней-лендів та набиратимуться знань про світ за екранами комп’ютерів.