Отже, маємо в області 22 новостворені територіальні громади. А ті, хто не зважився на рішучий крок, придивляються, наскільки ж такі громади спроможні взяти на себе повноваження у розв’язанні місцевих проблем. Нам же цікаво, що чекає в нових умовах сільську культуру, яка і без того останні двадцять років у державі, наче сирота неприкаяна: між сільським самоврядуванням і районною владою. І знову працівники галузі бідкаються: бо ж за новими правилами і освіту, і медицину фінансуватимуть за рахунок субвенцій з держбюджету, а долю культури вирішувати саме «спроможним» (так у законі) громадам. Чи ж спроможуться на місцях вберегти майно і духовно-просвітницький стрижень своїх закладів культури? Про те, чим живе нині галузь і як планує діяти в умовах реформ, у розмові з начальником відділу культури Віньковецької райдержадміністрації Василем Гордуном.
— Працюю в культурі понад двадцять років. Закінчив Кам’янець-Подільське культ-просвітнє, потім Київський інститут культури, Міжрегіональну академію управління персоналом, — розповідає Василь Іванович. Колись я проходив практику у Віньківцях. Так от: ту, колишню, атмосферу творчого процвітання талантів не застав тепер. На Віньковеччині не стало жодного хору. Як можна зберігати, популяризувати народну пісню без хорових колективів? У районі 105 працівників, у селах працює по 28 клубів та паралельно 28 бібліотек. Є випадки, що і база хороша, а віддачі в роботі немає, є навпаки. Тож визначили пріоритетні завдання. В першу чергу, відродити хорове мистецтво, це — умова збереження пісенної культури. А ще, як каже заслужений працівник культури, професіонал, багаторічний керівник народного хору «Червона калина», який ми нині, на щастя уже відродили в районі, Іван Францович Гринькевич, хоровий спів впливає благодатно на здоров’я. Велика удача, що ми повернули у хор 25 колишніх учасників, які мають величезний досвід і бажання, і він уже звучить. Відродимо і хор працівників культури, а на базі школи мистецтв (є всі передумови) створимо хор церковного співу. Є в нас і естрадний колектив «Браво», духовий оркестр при РБК, оркестр народних інструментів, є прекрасні колективи в Осламові та Великому Олександрові. У перших числах грудня колективи підтверджуватимуть свій статус «народних». І, вважаю, держава за будь-яких умов повинна підтримувати народні колективи, платити їхнім керівникам зарплату. Інакше ми культуру не збережемо. А реформа, на жаль, відсіє немало і колективів, і закладів культури. Громада може сказати: для чого нам утримувати цей заклад культури? Знищать його, але рано чи пізно люди зрозуміють: культура селу дуже потрібна.
— Але щоб не вийшло після цієї реформи, як у Польщі: десь громада вирішила, що не буде фінансувати клуб, закрила його, а потім схаменулися, а приміщення вже у приватній власності, та й відповідних фахівців немає.
— Так, нас на прикладі Польщі призвичаюють, що у громади може і не бути клубу, бібліотеки. Але культурне дозвілля потрібне. Можливо, в районах, які стануть центрами об’єднаних громад, залишать частину штату районних Будинків культури, і ті заклади будуть працювати як філармонії. Залишаться заклади культури в обласних центрах. Але це не вирішить питання...
— Впроваджувати культурно-просвітницьку роботу на відстані? То як же держава нині, в умовах фізичної та жорсткої інформаційної воєн має виховувати у своїх громадян духовність та патріотизм, надихати молодь відстоювати свою державність, берегти національні культурні цінності, здійснювати культурно-просвітницьку політику?
— Ви такі питання ставите, наче міністру культури. За державу не відповім, на жаль, навіть нам нічого конкретного вона не сказала. На сьогодні немає державної програми збереження чи відродження культурних цінностей. Ми її мали б обговорити, внести свої пропозиції. Єдине, що нам скажуть: готуйтеся до скорочення.
— То який же вихід? Як зберегти заклади культури? Коли громади опиняться у різних економічних умовах?
— Певно, буде об’єднання їх у комплекси, можливо, культурно-спортивні. Можливо, держава буде частково їх фінансувати, а частково треба залучати кошти спонсорів.
— Як залучати? Працівникам культури кажуть: ідіть, просіть інвестора чи владоможця. Ніде законодавчо не прописано: як просіть, скільки. Чому людина, виконуючи свої обов’язки, має просити?
— Правильно питання ставите. Не повинен керівник закладу культури бути залежним ні від політичних сил, ні від грошовитих «хазяїв». Але, мабуть, будуть певні соціальні угоди. Скажімо, представник бізнесу може робити капіталовкладення в культурні проекти, розвиток культурно-спортивного комплексу, за умови, що культпрацівники зобов’язуються обслуговувати свята, корпоративи його підприємства. Як варіант збереження сільського Будинку культури, може бути його викуплення і приватизація за умови збереження цільового призначення. У цьому закладі, комплексі можна проводити урочисті заходи, корпоративи. Рано чи пізно постане питання про створення при ньому творчого колективу. Звичайно, не всі і не скрізь зможуть це зробити.
Ще один варіант — проектна діяльність. У Польщі свого часу цим багато хто скористався. Існує чимало благодійних фондів Євросоюзу, які допомагають фінансово втілювати соціально значущі проекти. Скажімо, у нас районний Будинок культури в аварійному стані. Якщо реформа відбудеться, то, мабуть, для громади Віньковеччини проблемно буде виділити на його капремонт декілька мільйонів гривень. А можна так: приміром, ми з групою працівників культури беремо його в оренду чи викупляємо за доступну ціну. Одночасно працюємо над проектом, який буде називатися «Культурно-спортивний комплекс». І розписуємо, які там будуть надаватися послуги — якісні, нові. Зробити б там басейн, фітнес-зал, бар, тренажерний зал, спортсекції. Звісно, треба знайти інвесторів, аби реалізувати задум. Окрім цього — здавати в оренду зал для офіційних та урочистих районних заходів.
— А яка доля чекає сільські бібліотеки?
— Вони діятимуть у складі отих культурно-спортивних комплексів, якщо буде воля громади. Як інформаційні центри. До речі, в нас у районі бібліотеки дуже добре спрацювали за грантовими проектами, отримали комп’ютери, підключили інтернет, пройшли навчання, зацікавлюють користувачів новими послугами. Хтозна, наскільки затребувані будуть ці послуги за років п’ять-десять. Тим більше, нам твердять: гляньте, за кордоном немає стільки клубів, бібліотек. До чого нас готують? Зараз можу сказати одне: ми працюємо, щоб нині у районі відбулося культурне відродження: діяли колективи, з’являлися нові форми роботи. Ми ще маємо зо два роки часу, щоб утвердитися, підготуватися до реформи і зберегти культурні перлини Віньковеччини.
— Дякую за розмову. Успіхів!
Gismeteo 
