Екологи б’ють на сполох: планета потопає в пластику (сотні тисяч тонн його вже й у океані), отруєні вода, повітря, земля, а відтак і людство в серйозній небезпеці. Пластик розкладається століттями, до прикладу трубочка для пиття коктейлів – 500 років, а використовуємо ж ми її не більше п’яти хвилин… Європарламент підтримав повну заборону використання в Європейському Союзі багатьох виробів із пластику.
Священики та екологи навперебій закликають не нести на могили штучні квіти, бо це дуже-дуже шкідливо. Адже немає спеціальних підприємств для утилізації цієї вбивчої краси. Бо якщо її закопати – вона, розкладаючись, завдає неймовірної шкоди, а якщо палити – виділяється “ціла таблиця елементів Менделєєва”. А ще діоксид вуглецю, що викликає онкологічні захворювання. Кількість хворих на онкологію стрімко зростає. Навіть процес виготовлення штучних квітів небезпечний, бо для цього використовуються нафтопродукти.
До церкви – жодного стосунку
Напередодні Пасхи, поминальних днів традиційно спостерігаємо засилля штучної краси у кожнісінькому населеному пункті, на кожному кроці. І такі ті квіти, букети, корзини гарні й привабливі, на будь-який смак і гаманець! Притягують! Приваблюють! Полонять! Несемо рідним гілки яблуні, сакури, троянди, півонії, чорнобривці, жоржини, що любили за життя. Через рік виносимо в рів за кладовищем, а там уже втрамбовані гори вицвілої штучної краси, нерідко підпалюємо ті купища… Зате весь рік на могилах гарно! Чуємо, ба, усвідомлюємо, що шкідливо, але своє робимо. Так, звісно! Було б правильно на рівні держави заборонити, виготовлення, ввезення та продаж. Але наші можновладці чомусь не поспішають цього робити, продавці штучної поминальної атрибутики тим часом не полишають можливості заробити. Ми вбиваємо себе, своїх дітей, труїмо планету, бо переконані: це має стосунок до церкви. Але нічого подібного. Згадайте, з письма: перед зачаттям Ісуса Христа Діві Марії явився архангел Гавриїл із білою лілією. Богородиця прожила 76 років, а перед смертю їй знову явився архангел Гавриїл із гілочкою оливи. Це був знак від Ісуса Христа, що Бог прийме її душу. Тобто, символи від Бога — живі, не штучні.
Мертві хочуть молитви
«Смерть – перехід до небесного життя, тимчасове розлучення з рідними. Адже душа безсмертна, – розповідає отець, настоятель парафії Христа Царя Всесвіту, що у Хмельницькому, душ- пастир, волонтер, капелан Микола Лучинський. – Тіло християни ховають у землю. Від початку християнства на могилах ставили різні знаки, які ідентифікували християнина. Зараз це хрест, пам’ятник. Перші святині, перші базиліки з’являлися на мощах святих, на місцях їхнього захоронення, отже, кладовище – місце святе. І поводитися там маємо належно. Ми приходимо, аби вшанувати своїх рідних, які померли. Принести варто лампадку чи свічку, що символізує світло Христа, яке ніколи не згасає. Найбільше, чого прагне безсмертна душа померлого, найбільше, що ми можемо для нього зробити – це молитва! Мертві хочуть молитви! А ми, лінуючись або не вміючи, або не прагнучи навчитися молитися, відчепно несемо квіти. Так, квіти теж можна нести. Але живі! Бо душа – жива! Бо померлі рідні живуть у наших душах. У свято Воскресіння Христа квіти тим паче слід нести живі – символ життя. Втім із кожним роком все більше різнобарв’я штучних. Гадаю, ще кілька років і пам’ятники з 3Д-картинками виготовлятимуть. А людям простіше занести пластикову квітку, яка гарантовано прикрашатиме могилу рік. За живою доглядати треба, отже, частіше бувати на кладовищі, вона не прийнятися може, всохнути. А штучну приніс і – гарно, вицвіла – на іншу змінив».
А нині й стосунки одноразові
«Люди настільки звикли до одноразового, і посуду, і кульків, і іграшок (нічого не треба ремонтувати, клеїти, відновлювати), що і стосунки людські, і шлюби нині одноразові, – зітхає душпастир. – Колись батьки дітям іграшку ремонтували, а нині люди одне одного при найменшому непорозумінні на нових замінюють. Отак і квіти на кладовищі. Шкода, не збагнуть християни, що й двометровий, і найдорожчий вінок без молитви даремний. Так, штучні квіти не є злом, але вони дуже шкідливі, а все, що шкодить людям, – гріх і гріх ставитися до навколишнього середовища без пошани. Тому ми просимо, ми закликаємо, не нести штучну атрибутику на кладовище. Крім того, все штучне – фальш. Справжня пошана – посадити і доглядати квіти на могилі, проявляючи турботу і пам’ять».
На могилі сто грамів не треба
«Ви зрозумійте, – запевняє отець Микола, – люди не навмисно це роблять, вони так навчені, слідують прикладам батьків, дивляться одне на одного, мовляв, думатимуть, що економлю, чого має бути гірше, ніж в інших і так далі. Ця безглузда традиція бере початок з Радянського Союзу, коли навмисно викривляли справжню ідеологію і принципи християнства, коли в часи атеїзму прищепили людям звичку влаштовувати на могилах рідних застілля, наливати й померлим сто грамів, залишати там їсти. Направду, мертвим не треба матеріального, вони не їдять і не п’ють, а такі вчинки – зневажання, адже на могилу залізе собака чи інша тварина… Так було просто: не треба стати перед Богом, прочитати молитву. Ми, живі, є в тілі, в матерії, в часі. Мертві чекають від нас молитви. Правильно піти до храму замовити службу за померлого.
У мене теж померло двоє рідних людей, – розповідає отець. – Батько загинув у сорок один, як мені дев’ятнадцять було, і сестра у тридцять вісім померла. То ми з мамою ходимо на могили з лампадками, молимося там, мама доглядає за зеленню, що буяє цілий рік і символізує життя. Візьміть, до прикладу, ту ж Польщу: там на могилах або висаджені квіти, або вазони стоять у горщиках, коли відцвітають – змінюють на інші, жодного натяку на штучні. А ввечері так гарно світяться кладовища лампадками, в нас же й лампадку не залишиш – пожежа може статися».
Щоб дітям було що залишити
Кажуть, аби не знищувати, до землі слід ставитися так, ніби ми позичили її для користування у своїх дітей, а їм же ми лише добра бажаємо. Отже, треба визначити для себе: ми прагнемо, як легше, бути, як всі (і так ніхто з себе почати не може, бо одне на другого дивиться), чи хочемо не вбивати себе й нащадків (до слова, п’ята заповідь: «Не вбий!»). «Можу сказати, що з кожним роком все менше штучних квітів несуть люди на кладовища, – запевняє капелан. – Отже, все-таки вдається достукатися до свідомості людей. Більшість уже розуміють: це моя земля, я патріот, я сумлінний і відповідальний. Своїм прикладом ми навчаємо дітей, хай нам колись принесуть молитву, а не відчепний, хоч і дорогий пластик».
Зробити ревізію нутра і сумління
«Пасха – найбільше християнське свято, яке символізує воскресіння Ісуса Христа й усвідомлення, що життя вічне. Але і його багато хто з нас примудрився перетворити на світське, – констатує отець Микола. – А направду, до нього і готуватися слід по-особливому, і святкувати – з Богом у серці. У період передвеликоднього посту слід зробити, так би мовити, ревізію нутра й сумління, зупинитися, про- аналізувати своє життя, збагнути, що ми робимо не так. Піст – це, окрім обмеження в їжі, праця над собою, визнання помилок, допомога іншим.
Нерідко до пасхального кошика люди кладуть те, що завдає шкоди людині: горілку, ніж… А треба: паску – як символ, що Ісус дав до споживання хліб, яйце – зародження нового життя, сіль, бо ми маємо бути світлом світу і сіллю землі, м’ясо, на честь Божого агнця. Можна й інші продукти, які бажаєте, але символічно, потрошку.
Великий ранок світлого Христового Воскресіння слід почати зі спільної родинної молитви, а голова родини повинен прочитати уривок з Євангелія про воскресіння Ісуса Христа, тільки тоді приступати до трапези, яку теж слід закінчувати молитвою.
Що стосується крашанок і пасок, їх не треба нести на могили, краще віддайте нужденним. У кожнім храмі при освяченні збиратимуть пасхальні продукти, а звідти відправлятимуть на АТО, в сиротинці, будинки пристарілих. Варто дати старшим людям і попросити їх помолитися за ваших рідних, які померли. Класти ж на могилу – зневажання, марнування праці, продуктів, грошей».
Що ж, дорогі християни, живімо по-християнськи, з думкою про завтра, а не за сумнозвісним «після мене хоч потоп».
Gismeteo 
