Із народною витинанкою я зустрічалась, коли приїжджала влітку до своєї бабусі на Шепетівщину, на канікули. В її хаті всі полиці: під божницею, під дошками старовинного мисника і під вигнутим козирком шафки — були прикрашені тонкими паперовими мереживами з узорами райських дерев, птахів, квітів, меандрів. Навіть фіранки на вікнах були тонко і майстерно вирізані з білих аркушів. Але вершиною її вправності були паперові ангели, що коливалися на ниточках під божницею. У них крильця просвічувались, коли в кімнату зазирало сонце...
Більшість із нас згадує дитинство, оці зворушливі рукотворні прикраси, які уміли виготовляти наші прабабусі, особливо по селах, коли потрапляє на виставку робіт майстрів, які народне мистецтво і зберігають, і імпровізують в авторських техніках та сюжетах. Народні ужиткові прикраси нині забуваються по безлюдних переважно селах, зате ожили у містах як вид декоративно-прикладного мистецтва. І наші міські діти залюбки вчаться вишивати в народному стилі, робити писанки, витинанки, які зберігають головне — дух, ментальність традиції, її регіональні ознаки. Адже недаремно кажуть: що не край — то звичай.
В обласному науково-методичному центрі культури і мистецтва відбулася виставка робіт-переможців обласного конкурсу витинанок «Мережане світло Шевченківського слова» за мотивами творів Кобзаря, присвяченого 200-річчю з дня його народження. Адже весь спадок Тараса Шевченка — це потужне джерело народності, яке наснажує на творчість у національних мотивах, його Україна — це барвиста палітра любові і краси. Тому так часто сюжети з Кобзаря стають сюжетами робіт майстрів у різних жанрах та техніках.
— Змагання умільців витинанки тривало у три етапи майже протягом місяця, — розповідає головний організатор конкурсу, голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Таїсія Стан. — На огляд журі представлено 155 робіт 107 учасників. За умовами конкурсу, його учасників поділили на три вікові категорії: майстри народного мистецтва, народні умільці, викладачі початкових спеціалізованих мистецьких закладів; студенти подільських вишів, де вивчається декоративно-прикладне мистецтво; учні дитячих художніх шкіл області. Серед представленого розмаїття витинанок журі визначило 38 переможців, роботи яких найповніше розкривають і дух витинанки, і її красу, і талант самого митця.
Що найбільше запам’яталося з побаченого? Звичайно, оця етніка, збережена у відтворенні давніх сюжетів. Адже регіон має власні символи, які дійшли до нашого часу. Відома на всю Україну майстер витинанки, викладач Шепетівської дитячої художньої школи Надія Елеон показує свої і учнівські роботи, в яких центральне місце займає так званий «подільський вазон». Так жартома назвали самі ж майстрині ще давним-давно символічне дерево життя, або ж райське дерево. За уявленнями наших предків-дохристиян, які вірили у божественну суть природи, дерево життя — це вічний дуб, який коренем, стовбуром, кроною утримує природні стихії. Тут же фантастичні риби, птахи, квіти, міфічні істоти... І все це витинане, вирізане на цілісному аркуші, наклеєному на картонну основу... І майстерність, і фантазія авторки викликають щире захоплення... Тож не дивно, що серед переможців конкурсу — дітей найбільше було учнів пані Надії та її доньки, Людмили Лекулової, також викладачки, яка працює у жанрі декоративно-прикладного мистецтва. Серед переможців — і кам’янчани, і городчани, і хмельничани, дунаївчани...
Витинанка вже утвердилась і як сучасний авторський вид мистецтва, і основоположником її на Поділлі справедливо називають незабутню талановиту Людмилу Мазур, яка, на жаль, дуже рано пішла з життя, і іменем якої засновано обласну щорічну дитячу премію в галузі образотворчості. Тому, крім народних мотивів, сюжетів, технік, витончена витинанка чудово поєднується і з графікою, з аплікацією, живописом, і найкращі роботи такого синтетичного жанру також отримали визнання журі. Спільне, що об’єднувало сюжети витинанкових композицій — це їхні назви. Усі — з «Кобзаря». Скажімо, у Надії Елеон «У Бога за дверима лежала сокира» — четверо козаків стоять на варті біля дерева життя, яке асоціюється, звісно, з Україною, і, як Небесна Сотня, охороняють її згори... «На розпутті кобзар сидить і на кобзі грає» — так назвала свою витинанку Тетяна Білоус з Кам’янця-Подільського. Юлія Висоцька з Шепетівки згадала «Катерину»: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...» Одне слово, актуальність тематики — просто-таки про нинішній день... Ліричне полотно 12-річної шепетівчанки Маргарити Кіракасян нагадує про символіку рідну: «Розцвіла в долині червона калина»...
— Виставка вражає філігранністю і складністю композицій і тематично чудово вплітається у тематику, естетику творів Кобзаря», — поділився враженнями мистецтвознавець Валентин Ільїнський.
До речі, виставка подільської витинанки вже помандрувала до Шепетівського літературно-меморіального музею, далі її шлях проляже до історико-культурного заповідника «Межибіж», і до кінця року побуває в усіх районах області.
Gismeteo 
