Курси валют

Герої Крут у творчості поета Герася Соколенка

«Твори поета невідомої долі» — так називалася збірка поезій Герася Соколенка, упорядкована Леонідом Полтавою, що вийшла друком 1981 року у Нью-Йорку-Філадельфії. Це ім’я було до того часу фактично невідомим українському читачеві.
Вихід у світ цієї збірки викликав хвилю відкриття поета вже в Україні, зокрема, в Хмельницькій області. Щоправда, значно пізніше, коли і книжка дісталась на український берег з-за океану, та й сама Україна здобула державну волю, було здійснено чимало публікацій в українській періодиці
Публікації творів Герася Соколенка, спогади, дослідження про нього здійснювали в Україні після 1991 року Петро Ротач, Анатолій Карп’юк, Василь Кравчук, Віталій Мацько, Михайло Іванченко, Ростислав Доценко, автор цих рядків.
Вийшли й дві книжки з іменем Герася Соколенка на обкладинках: «Мечів ніжнотонних яса», видана 2007 року в серії «Хранителі рідного слова», що її засновували Хмельницький обласний літературний музей та обласна організація НСПУ, і «Сурмач визвольних змагань», що побачила світ у Костополі Рівненської області, упорядкована місцевим краєзнавцем Анатолієм Карп’юком та письменником із Звенигородщини Михайлом Іванченком.
Усі ці публікації та книги все ширше розкривають творчість поета, з’ясовують нові деталі в його долі.
Герась Соколенко народився 3 березня 1920 року (нині маємо ювілейний рік) в с. Михля Ізяславського району Кам’янець-Подільської (тепер Хмельницької) області в сім’ї Івана та Олександри Шмегельських. У 1937-му році Герасим Шмегельський закінчив семирічку і разом з батьком працював у Михлівському лісництві, збирав живицю, а вечорами ходив до середньої школи в місто Ізяслав.
Під час німецької окупації Герась Соколенко (такий літературний псевдонім узяв собі юний поет) працював у газеті товариства «Просвіта» «Заславський вісник», мав зв’язки з українським націоналістичним підпіллям, за що двічі заарештовувався фашистським гестапо і, врешті, був вивезений на каторжні роботи в Німеччину.
Важливе місце в політичному, а особливо в літературному становленні Герася Соколенка посідають його зустрічі з Уласом Самчуком, на той час редактором рівненської газети «Волинь». У книгах спогадів «На білому ко» та «На коні вороному» Улас Самчук не раз згадував про нього. Він наводить і деякі витяги з листа Герася Соколенка, зокрема, про його зацікавлення літературно-художнім місячником  «Пробоєм», що виходив у Празі.
Незабаром письменник одержав листівку: «Дорогий Улас Самчук, привіт із Шопеніц, Сілезія. Працюю на цегельні. Все гаразд, тільки нічого читати. Надіслав листи у Прагу та Львів... З пов. Герась (23. УІІІ. 1943)».
Сліди Герася Соколенка губляться на початку 1945 року. І лише недавно з’ясувалася трагічна доля поета. Після звільнення радянським військом з-під німецької варти, незважаючи на хвороби (зокрема, вади слуху), Герася Соколенка мобілізували на фронт, і він 20 лютого 1945 року загинув у Німеччині (нині — територія Польщі).
Вдалося натрапити на деякі прижиттєві публікації поета: і які згодом увійшли до збірки „Твори поета невідомої долі”, і ті, що залишилися лише на сторінках часописів. Вірші ці в час Другої світової війни публікувалися в органі Ізяславського товариства “Просвіта” “Заславський вісник”, окружному часописі “Нова Шепетівщина”, часописі управи міста Проскурова (нині м. Хмельницький) та окружної управи “Український голос”, в газеті управи м. Кам’янця-Подільського “Подолянин”, газетах „Волинь” (Рівне), „Костопільські вісті” (м. Костопіль Рівненської області), в журналах «Українка» (Костопіль), „Пробоєм” (Прага), „Дороги” (Львів).
З-поміж поезій Герася Соколенка виділяються два твори, присвячені трагічній і героїчній даті в історії українського народу: бою під станцією Крути в час московської більшовицької навали на Україну. Це поема „Балада про триста мечів” та поезія „Лицарі безсмертних чинів”.
У примітці до публікації віршів Герася Соколенка журнал “Крилаті”, ч.12. 1967 р. (США) писав: „Автор “Балади”, юний поет Герась Соколенко, виростав в Україні під большевиками, а коли в червні 1941 року почалася німецько-большевицька війна, перед ним станула візія незабутнього 1918 року, року оновлення волі й державності України та жертовного бою за неї українських юнаків під Крутами. Окрилений сподіваннями нової боротьби й волі Батьківщини, натхненно проспівав-створив свою поезію про триста юнаків і триста мечів, що підносяться-встають з Крутянської могили та зовуть-кличуть до нового подвигу й нового бою за Волю”.  
У книжці „Твори поета невідомої долі” під „Баладою” стоїть дата написання: „УІІ. 1941” Вперше ж ця поема була опублікована у газеті „Заславський вісник” 25 грудня 1941 року якраз під заголовком „Балада” з присвятою „Пам’яті Крутянських лицарів”. Згодом твір, дещо допрацьований, з’явився в проскурівській газеті „Український голос” —  уже під назвою „Балада про триста мечів”.
БАЛАДА ПРО ТРИСТА МЕЧІВ
Поема
Скільки днів пропливло
І ночей.
Скільки сліз
Із блакитних очей.
В небі косим серпом
Молодик.
І встає 18-й рік.

Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман...
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.
Його клич пробива
Далечінь,
І підноситься
Триста мечів.
Триста гострих мечів
У руках,
А над ними
Простреляний стяг.
Він горить,
Він розносить пожар.
Та круг нього
Збіговище хмар.
Це синів
Батьківщина зове.
Чорна туга від сходу
Пливе.
Її ім’я страшне —
“Большевик”
І встає 18-й рік.

Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман...
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.
Грізний клич пробива
Далечінь,
І підноситься
Триста мечів,
Це виходить
Загін юнаків
Проти диких
Московських полків
І вмирає
В нерівнім бою
За народ і вітчизну
Свою.
За степи
І за шелест дібров
На світанку проллялася
Кров,
Що у пам’яті
Житиме вік.
І встає 18-й рік.

Віє січень.
Снігів океан.
Зарум’янене небо.
Туман...
А з туману,
Що струменем б'є
Юний лицар з могили
Встає.
Його клич
Потрясає віки.
І з могили встають
Юнаки.
Вони зір повертають
На схід.
І крокують
Рядами в похід.
Голубими просторами
Йдуть
У далеку
Тернистую путь.
Йдуть
І пісню несуть на устах,
І хвилюється море
Повстань.
Буде бій грозовий.
Чую зов —
Це на подвиг
Зове їхня кров!
Тема героїчного бою юних захисників України та їхньої трагічної загибелі не полишає Герася Соколенка й надалі. Він знову повертається до неї і якраз у дні пам’яті про крутянський бій, публікує в газеті „Нова Шепетівщина” (№ 8. — 1 лютого 1942 р.) новий вірш:
ЛИЦАРІ БЕЗСМЕРТНИХ ЧИНІВ
Немов у ясну і весняну днину
Неждано вдарив в піднебессі грім,
На молоду беззбройну Україну
Пішла Москва з мечем страшним своїм.

Гроза дійшла раптова до столиці —
На Київ крила простягла свої.
Тоді знялись над краєм срібні птиці
І спалахнули села і гаї.

За рідний край піднісся клич: „До зброї!
Не даймося в окови рабських пут!..”
На клич озвались лицарі-герої,
Вступивши в бій з Москвою біля Крут...

Поллялась кров на сніжногрудне поле...
...В огні навал, в нерівному бою
Герої впали на світанку Волі
За молоду республіку свою.

За молоду незборну Україну
Їх 300 впало трупами на сніг.
Вставало сонце в небо голубине
Над жертвою повстанців молодих...
За мистецьким рівнем цей твір поступається „Баладі про триста мечів”: у ньому немає такого художнього узагальнення, що переростає в хвилюючий символ, як у поемі. Однак цей вірш змальовує поетичними образами й засобами зриму епічну картину того тривожного й відповідального часу. З нього цілком реально постає й історична обстановка, і героїчний чин лицарів свободи, які віддали своє життя за молоду Українську державу.
У час публікації твори Герася Соколенка  мали важливе пізнавальне і виховне значення, вони картинами недавньої історії рідного народу спонукали сучасників до підняття нової хвилі боротьби за незалежну Україну, кликали до зброї, зокрема, в ряди українських повстанців, до нових героїчних дій заради здобуття незалежної держави.
Нині ці хвилюючі твори вже відомого в Україні поета Герася Соколенка не лише увіковічнюють пам’ять про героїв Крут, але й утверджують силу духу українського народу, додають снаги і завзяття в боротьбі за незалежність України проти все того ж ворога — московського загарбника.