Нещодавно в італійській Флоренції відкрили пам’ятник Тарасу Шевченку. Він встановлений поблизу найбільшої святині міста – собору Санта Марія дель Фйоре – шедевра світової архітектури і одного із символів Відродження. Таким чином там оцінили українського генія. В Італії пам’ятник став 100-м. Його автор – Олег Пінчук.
На дуже гарній і складній композиції, яка передає багатогранність таланту і високий рівень освіти, Тарас Григорович зображений в елегантному одязі патриція. Тобто представника провідної верстви.
А взагалі у світі є 1384 монументи Кобзареві. Більше, ніж будь-кому! Усюди його образ сповнений енергії. Досить згадати прекрасну роботу Богдана Мазура у Кам’янці-Подільському, де духовний батько нації уособлює натхнення і націленість у майбутнє.
На жодному погрудді чи скульптурі Тарас Шевченко не зображений у шапці і кожусі. Крім Хмельницького.
Йдеться про той монумент, де 47-річний чоловік виглядає 60-річним старцем в овечих шапці та кожусі, що символізують покірність. Із костуром у правиці, яким дуже зручно розганяти бродячих псів. Остання промовиста деталь ще й свідчить, що дідусь не може самостійно триматися на ногах. А мусить на щось спиратися.
Він не пробуджує волелюбний дух народу, а навіває депресію. Такого хочеться взяти під руку, провести до найближчої лави, посадити на неї, а потім слухати кволі скарги на життя.
Якось поза ідеєю залишилися такі загальновідомі моменти, що Тарас Шевченко закінчив найелітарніший вуз того часу – Петербурзьку художню академію, приятелював з найосвіченішими людьми і ректорами університетів, сам був надзвичайно розумним та ерудованим.
Особисто я цей монумент сприймаю, як пародію на Великого Кобзаря. Мабуть, такої реакції і добивалися замовники. Старець не здатний вимовити грізне: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива»...
Він з постаменту мовчки закликає своїх онуків і правнуків змиритися з долею. Уособлення приреченості і одряхління. Хіба такий міг заповідати: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте…»
Що спонукало здібного і самобутнього скульптора Валентина Знобу вирубати в граніті саме такий образ? Не схожого на пророка, борця і духовного провідника нації? Аж не віриться, що митець міг це зробити за власною волею. Як зараз модно казати: «Хто платить, той і замовляє музику».
А для того, аби читачі розділили зі мною сумніви, наведу кілька ілюстрацій.
На знімках: монумент 47-річному Т. Шевченку в Хмельницькому; пам’ятник Кобзарю у Флоренції; так виглядає пам’ятник Т. Шевченку у Вашингтоні.
Gismeteo 
