Торік у Страсну п’ятницю, напередодні Великодня я був на службі Божій у церкві. За тодішніми вимогами, відбувалася вона надворі, на площі перед храмом. Дещо припізнившись до початку, опинився у задньому ряду. Священник з узвишшя на сходах помітив, що я без маски на обличчі і щось сказав старості церкви. Той підійшовши до мене з новою маскою, попросив її одягнути, що я і зробив. Хоча відстань між прихожанами була значною, не менше двох метрів і реальної потреби в тому не було.
...Рік по тому. Служба Божа у Страсну п’ятницю в тому самому храмі з тим самим священником. На відміну від попередньої, ця відбувалася всередині церкви за присутності приблизно ста осіб, тож стояти довелося плече в плече. Якщо торік я виглядав на службі «білою вороною» без наявності маски, то зараз виглядав би так само із маскою на обличчі. Проте зараз ніяких зауважень не було щодо цього ні при вході в храм, ні під час самої служби. Та й що могли служителі церкви комусь вказувати, якщо вони своїм прикладом самі демонстрували повну безтурботність.
Все виглядало так, ніби в окремому місті пандемію вже подолали. І це не наша область перебуває зараз у червоній карантинній зоні, що це не в ній щодоби у квітні реєструвалось по тисячу і більше випадків нових заражень. Потрапляєш ніби в паралельну дійсність із таким приємним, оманливим почуттям безпеки.
Розмова не про одну окрему церковну службу. Вона лиш виокремлена для співставлення подій двох сусідніх років. Така сама організація служб була тут і напередодні у Чистий четвер, і раніше. Нема сумніву, що у всіх присутніх у церкві були із собою маски. Священнику достатньо було лиш сказати одягти їх, як це робить, наприклад, будь-який продавець у будь-якому магазині, і ми беззаперечно тому підкоряємося.
Ключовий момент служби у Страсну п’ятницю — преклоніння перед плащаницею Ісуса Христа. Якщо торік людей з площі задля цього по одному запускали всередину храму, то цьогоріч у відповідний момент віруючі в церкві збилися в щільний натовп перед тілом Господнім. І по черзі підходили і цілували Євангеліє, ноги і руки Христові. На жаль, навіть натяку на якусь елементарну гігієну, бодай серветку, щоб протирати ці місця після дотику вуст кожного, не було. Не кажучи вже про те, щоб церковного служителя задля цієї процедури приставити. Кому ж тоді було цьогоріч рекомендовано, як не церквам, виключити обряд цілування святинь, натомість обмежившись лиш поклонінням їм?
Я навмисне не вказую, в якому місті якого району, в церкві якої релігійної конфесії відбувалися ці події. Бо мова не про осуд поодинокого випадку, а явища, що не повсюдно, але набуло досить масового характеру. Питання до влади виникають. Там, де вона спить, де її чиновники благодєнствують, там подібні процеси й далі прогресуватимуть. Чи то пак, регресуватимуть. Тож, чи випадково, що цей район за загальною кількістю заражень коронавірусом в області серед лідерів?
Людина приходить до храму заради духовного задоволення. На шляху до досягнення цієї мети ніщо не має їй заважати, тим більш, обставини суто суб’єктивного характеру. Вірити в Бога і водночас не вірити в очевидне і поводитися, як коронаскептики, тим самим, по суті, не противлячись злу, неприпустимо.
Gismeteo 
