Маємо приємну новину: наш земляк із Ізяславщини, випускник Білогородської середньої школи 1980 року, Валерій Власюк визнаний лауреатом престижної літературної республіканської премії імені видатного письменника, «витязя української поезії» (за влучним висловом Олеся Гончара), Василя Симоненка за 2021 рік за поетичну збірку «Не моя, НЕМО я» у номінації «Перша збірка». Право бути номінантом цієї високої нагороди автор виборов з-поміж шести талановитих та добре відомих у літературних колах України конкурсантів.
Ще навчаючись у школі, Валерій багато читав, пробував віршувати. У випускному класі був переможцем районної та обласної олімпіади з української мови та літератури. Мені випала честь навчати певний час цього обдарованого учня, читати його перші вірші, давати певні настанови. Вже в перших поетичних спробах помітно було «іскру Божу» юного автора. У його творчості , де простежувалось щось від юного
П. Тичини, зрілого Є. Плужника.
У перших віршах талановитий земляк осмислював Світ, Всесвіт, Космос. Очевидно, не випадково успішно пройшов вступні випробування і став студентом природничого факультету Київського державного університету імені
Т. Шевченка.
Збірка «Не моя, НЕМО я» скомпонована з чотирьох розділів. Кожен із них по праву можна вважати окремою міні-збіркою, виокресленою власною тематичною та художньою своєрідністю. Поезії написані у різні роки. Тому їм притаманні й різні оціночні судження про основні віхи розвитку нашої держави. Однак для усіх них незмінним є вболівання автора за Україну, переживання за минуле, теперішнє та відповідальність за її майбутнє.
Поетичну збірку автор присвячує своєму батькові Володимиру Павловичу — учителеві від Бога, який упевнено вів свого сина «дорогами життя…» і від якого син «все найдорожче й чисте собі в дорогу взяв». Глибокою ніжністю підкуповують читача поезії про найсвітліші та найніжніші почуття між закоханими (цикл «Така звабна весна»).
Особливо вражає останній, четвертий цикл віршів «Я піду на Майдан». В однойменному вірші привертає увагу активна громадянська позиція узагальненого образу героїв Небесної Сотні:
Він пішов на Майдан.
Серце сказало: «Треба».
Він пішов на Майдан,
А вже звідтіля — у небо.
Пішов, аби вже з піднебесся запитати нині сущих: «Ви не забули нас? Ви продовжуєте утверджувати ті цінності, за які боролися ми і віддали найдорожче, що мали — своє життя у розповні літ?»
У цьому циклі В. Власюк звертається до трагічних та водночас героїчних сторінок нашого народу в різні періоди його історії: бою під Крутами, героїзму цвіту нашого — київських студентів у період української революції («Сніг палав»), подій Другої світової війни («Давно відгриміла війна», «Дорога до Яру Бабиного»). Автор осмислює мужність і героїзм повстанців Холодного Яру («Козаче, встань»), безстрашність і готовність на самопожертву воїнів УПА («Українська повстанська»), роль в історії України непересічної постаті періоду визвольних змагань — Степана Бандери («Думали — вбили Бандеру»). Є у розділі й особисте, коли автор розповідає про втрату у круговерті війни свого діда Юхима.
А мама його — Євдокія Юхимівна, уродженка Берездова, що на Славутчині, все своє трудове життя віддала дітям, працюючи вчителькою словесності у Теліжинцях, що на Ізяславщині. Сьогодні вона проживає біля сина і в міру своїх сил та здоров’я продовжує займатися громадською роботою. А ще є вимогливим рецензентом поетичних творів свого сина.
Досить вагома у збірці поезія «Тінь Василя». Тому не дивно, що провідний письменник Черкащини Григорій Білоус після її прочитання зазначив: «Так про Симоненка ще ніхто не писав».
В. Власюк пробує свої сили і в царині літературознавства. Однією із таких спроб є розлога передмова «Предтеча української державності» до роману «Предтеча» відомого прозаїка Василя Шевчука про Г. Сковороду.
Gismeteo 
