Тема закупівельної ціни на молоко, не нова: роками точаться розмови (на жаль, практично абсолютно безрезультатні) про необхідність її підвищення. Бо гірко селянину від того, що його тяжка, без просвітку, праця оцінюється так дешево — 2 гривні 50 копійок за 1 літр молока. У той же час, пляшка найдешевшої води в магазині коштує 7 гривень, а 1 літр того самого «магазинного» молока, так-так, усі 12 чи й 14 гривень! Як тут серцю не заболіти?! Як розтлумачити, як докричатися до держави, щоб зрозуміла нарешті вона той біль? Щоб затямила, що не можна, що годі так ставитися до селянина-годувальника.
Селяни уже безліч разів намагалися (і намагаються) протестувати, щоб якось привернути до себе увагу й довести, що їхня праця вартує гідної оплати. Їх не чують. А вони, вперті й наївні, мов діти, думають: може, нарешті, цього разу? І знову подають голос...
Нещодавно в Новій Ушиці зібралися представники місцевих громад майже половини сіл району, аби голосно висловити своє обурення просто таки ганебною закупівельною ціною на молоко. Ініціатором зустрічі став Петро Капусняк, у минулому депутат обласної ради чотирьох скликань:
— Праця селянина з кожним роком стає все важча й невдячніша. До речі, все менше стає і корів , бо нема де випасати худобу, нема де їй заготовити корм на зиму. І тут потрібна державна підтримка: створи, державо, селянину належні умови для заготівлі молока, дай за нього пристойну плату. Я пам’ятаю, років 5-6 тому на сесії обласної ради йшла мова про те, що в кожному населеному пункті будуть встановлені охолоджувачі для молока, селяни будуть забезпечені доїльними апаратами. Однак усе це залишилося хорошими побажаннями на папері. А селянин і далі намагається вирішити свої проблеми самотужки.
Мене обурює, що приватник, в особі молокозаводів, наживається на важкій людській праці, забираючи у людей молоко практично за копійки. Людей звинувачують у тому, що молоко воно здають некондиційне, що у ньому багато бактерій і таке інше. Але маю зустрічне питання: чому ж з цього неякісного молока заводи виготовляють стільки різноманітної продукції, отримуючи великі прибутки? І чому закупівельна ціна встановлена однаковісінька в усіх заводів — і з Нової Ушиці, і з Віньковець, і з Дунаєвець, і з Бару, і з інших? Хіба це не змова?
На зустріч селяни запрошували керівництво району та місцевого молокозаводу “Дживальдіс”. На жаль, керівники заводу не забажали зустрітися з тими, хто, власне, забезпечує їх роботою. У зустрічі взяв участь заступник голови райдержадміністрації Петро Мазур, представники обласного територіального відділення Антимонопольного комітету.
Зазначу, що у телефонній розмові з Петром Мазуром представник заводу зауважив, що, мовляв, які можуть бути до них претензії, якщо з людьми вони розраховуються вчасно, ціну за літр молока нижче 2,20 гривні не знижують, отже, закон не порушують. Більше того, буквально останній тиждень їхнє підприємство приймає молоко по 2,60.
Розмова на зустрічі була емоційною, просто гарячою. Бо людям так накипіло — аж до болю!
Селяни не розуміють, чому за важку працю отримують копійки? Погоджуються, що якість молока повинна бути вищою, що необхідно створювати кооперативи, централізувати заготівлю молока, але для цього потрібні холодильні установки, доїльні апарати. Де підтримка держави? У чому і хто бачить її, чи хоча б зацікавлене ставлення до проблем селянина? Його проблеми — це тільки його проблеми. Тому й так схвильовано виступала на зустрічі Люба Вашеняк з Куражина:
— Чого ми тут доб’ємося? Хочете — здавайте молоко, хочете — самі пийте, хочете — свиням вилийте. Хочете — тримайте худобу, не хочете — не тримайте. Ніхто вам ціну не підніме, нікому ви не потрібні.
Після свого виступу Люба Миколаївна вийшла із зали. За нею пішли й інші селяни — здавати і далі своє молоко по 2,50...
— Дуже несправедливо, — додає Люба Миколаївна, — бо ж занадто тяжка наша робота. А ще скільки грошей мусиш потратити, аби корову тримати. Злучити її — 200 гривень, скосити одну сотку — 15 гривень, привезти сіно — 50-100 гривень за ходку. А скільки труда нашого, хто це рахує? Навіть, хто тримає дві корови і за місяць отримує зо 2 тисячі гривень на молоці, їх фактично немає. А якби й мав чистими, то хіба це реальна ціна нашої праці? Я вже кажу: дайте хоч перед виборами по 3 гривні за літр. Хай хоч стільки заробимо... Гірке наше молоко, ой гірке...
Голова обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Віталій Олуйко, прокоментувавши ситуацію, зауважив, що це питання надто гостре. Заготівельна ціна молока для промислової переробки була і залишається причиною незадоволення селян. Справді, усі підприємства приймають молоко за однією ціною, і інакше, ніж картельною змовою, це назвати не можна. За що, відповідно, на ці підприємства й накладаються штрафні санкції. Вони не оскаржують дії антимонопольного комітету, а справно їх сплачують і — продовжують далі свою справу, приймаючи молоко за однаковою низькою ціною.
— Так, — каже Віталій Миколайович, — встановлено, що ще навесні 2014 року ПП «Дживальдіс» (смт Нова Ушиця), ТДВ «Дунаєвецький маслозавод», філія «Лактіс»
ДП «Аромат» (м. Сквира, Київська область), ПАТ «Борщівський сирзавод» (м. Борщів, Тернопільська область), заготовляючи молоко у Новоушицькому районі, одночасно знизили закупівельні ціни на молоко до 2 гривень за 1 кг молока базової жирності. Загальний штраф склав 41 тисячу гривень.
На жаль, подібна ситуація типова для всієї області. У цьому році за аналогічну узгоджену поведінку вже були оштрафовані ДП «Старокостянтинівський молочний завод» та ПП «Консалтингова фірма «Прометей» в особі філії «Славутський маслоробний комбінат», які заготовляють молоко у Летичівському районі. Триває збір доказів у справі по Старосинявському району. На даний час до відділення надійшла інформація про можливі картельні змови у Дунаєвецькому та Старокостянтинівському районах.
Однак, впевнений Віталій Миколайович, лише адміністративних методів впливу для підвищення ціни недостатньо. Необхідний комплексний підхід до ситуації на ринку. В першу чергу, потрібно підвищити якість молочної сировини, а для цього — забезпечити населення безконтактними системами заготівлі, холодильним обладнанням. Створити заготівельні кооперативи, які цьому сприятимуть. По-друге, здавачі молока потребують підтримки з боку держави у вигляді дотацій.
...Селяни і після цієї зустрічі залишилися ні з чим, точніше, і надалі зі своїми проблемами на самоті. Петро Карпович Капусняк каже, що на владу надії мало, і нікому немає віри. Однак, вважає, що громада не повинна опускати руки, а мусить відстоювати свої інтереси. Навіть нині, у скрутний для держави час, при великому безгрошів’ї треба вимагати справедливої оплати
своєї праці:
— Бо якщо така дискримінація села триватиме і далі, то держава залишиться без виробника молочної продукції. Нині й так уже дехто подейкує, що можна, мовляв, завозити молочні продукти з інших країн. А що тоді робити українському селянину? Гинути до кінця? Наш Прем’єр-міністр якось обмовився, що митницю можна здати в оренду іноземцям. А, може, краще цей уряд відправити в іншу країну, а собі обрати такий, який би дав раду в нашій державі?!
Що ви йому на це можете відповісти? Я знаю лиш одне, що хліб з маслом хоче їсти кожен. Тому держава повинна дбати про селян, як мати про власних дітей. Не буде села — не буде нічого. Чому ж, власне, вона не переймається їхніми проблемами? Чого держава чекає?
Ви у відповідь подумали те ж саме, що і я?..
Gismeteo 
