Мене та моїх однодумців-селян глибоко схвилювала стаття Василя Піддубняка «Дуже кортить торгувати землею». Коротко про суть проблеми. Голова Адміністрації Президента Борис Євгенович Ложкін на всю Україну заявив: «Ринок землі повинен з’явитися досить швидко. Мораторій може бути знятий вже з 1 січня 2016 року. Дуже на це сподіваюся!»
Мабуть те, що в Бориса Ложкіна на язиці, у самого Президента на думці – одна з «надважливих реформ», — продаж українського чорнозему.
Отож і п’ятий президент, коли складав присягу, руку клав на Книгу людства, Біблію. У ній записано словами Господа - «…Землю не слід продавати, бо земля — моя. Ви ж прибульці і поселенці в мене». Торгувати слід товаром, хлібом, м’ясом, молоком, але не землею! А товар – то продукт, створений людською працею. А людина нічогісінько не доклала до того, щоб створити землю!
В Ізраїлі, Данії, Голландії, Китаї майже вся земля перебуває в руках держави. В Бельгії, Франції, Німеччині – держава володіє 60 відсотками земель, які здає в оренду. Уряд США в 2000-2006 роках викупив у фермерських господарств понад 40 відсотків сільгоспугідь і передав у користування муніципалітетам з поверненням земельної ренти державі. Тож, стосовно України, земля має бути у власності територіальної громади – в сільської ради.
У газеті «2000 - Земля» № 52 від 21 грудня – 2 січня 2008 року (вона є експонатом музею села Красносілки) у відкритому листі президенту
В. Ющенку, колишнім президентам Л. Кравчуку, Л. Кучмі, народним депутатам, депутатам обласних і районних рад українські вчені, серед яких і науковці-аграрники, просять припинити вести державу шляхом продажу землі. Вони вимагають у керівників вищих органів влади сказати правду народу України про допущені помилки і призупинити необачно обраний у 1992 році курс на приватизацію землі, скасувати приватну власність на землю, як найстрашніше зло після кріпацтва.
«З усіх аграрних реформ, пережитих нашим народом за останні півтора століття, найганебнішою виявилася так звана земельна реформа, затіяна керівництвом незалежної України. В її основу була покладена ідея приватизації землі, яка відняла у хліборобів право на головний ресурс виробництва, а в держави і народу (місцевих громад) – право на володіння земельною рентою, яка, як продукт колективної праці, має піти на розвиток соціально-виробничої інфраструктури місцевих громад та інші суспільні (державні) потреби, а не на індивідуальне збагачення» .
Чим володіла наша держава на 1 січня 1991 року? У неї було 12421 колгоспів і радгоспів, які мали 3850310 гектарів сільгоспугідь. На землі працювали 4881000 осіб.
А що було в цей же час у нашому місцевому господарстві «Комунар»? Колгосп «Комунар» володів 5459 гектарами угідь. Забезпечував роботою 981 людину, 28 із них мали вищу та середню спецосвіту. Матеріальна частина нараховувала 191 трактор, 185 автомобілів, понад 15 тисяч ВРХ у двох комплексах, 116 бджолосімей, дві свиноферми, 1 мінімолокозавод.
Сучасна сільськогосподарська техніка замінила ручну працю з обробітку землі та догляду за врожаєм. Сапкою, серпом, косою селяни користуються на присадибних ділянках. Залишки вирощеного та зібраного урожаю сім’ям доводиться збувати, тобто спродувати. І було б розумно, щоб у пенсійному законодавстві зараховували до стажу роботи працю в особистому господарстві, за поставлені на ринок або переробні підприємства молоко, м’ясо, фрукти, овочі. Щоб цю продукцію заготовляли спеціальні приймальні заклади, що діяли б без посередників. То й селяни були б працевлаштовані в своєму рідному селі. Я міркую так і думаю, що так воно й буде, коли наші державотворці-депутати узаконять оте самоврядування, про яке ведуть мову майже чверть століття.
Великою підтримкою для села став би створений спеціально для аграрного сектору отой Селянський або Аграрний банк. І щоб виділяв селу, аграріям довгострокові кредити під 3-5 відсотків річних. Такий селянський банк діяв у Царській Росії з 1861 до 1911 років. Він надавав кредит на 49 років під 3-5 відсотків річних. Тож мої діди та прадіди користувались послугами банку й без посередників вивозили хліб-зерно на міжнародні ярмарки до морського порту в Одесу, до Києва, на так званий Сінний базар.
П’ята земельна реформа змінила села і людей. Зламала одних ( переважну більшість), піднесла інших. Дехто за десятиліття зможе стати калиткою, не підзвітною сільській громаді, неконтрольованим латифундистом, поміщиком, якщо ввійде в дію закон про право продажу-купівлі землі.
Ось як у минулому міркував неосвічений Герасим Калитка з комедії І. Нечуя-Левицького: «Ох, земелько, свята земелько. Божа ти донечко! Як радісно згрібати тебе в одні руки! Зібрав би тебе без ліку… Легко на власній землі ходити. Кинеш оком – все твоє: там стадо пасеться, там пар підіймають, а тут пшениця зеленіє, жито колоситься… І все то – гроші, гроші, гроші…»
І на завершення хочеться сказати словами Льва Толстого, котрий ніби крізь століття глядів у наше сьогодення: «Земля – спільна наша мати, вона годує нас, дає нам притулок, радує і любов’ю оберігає нас… І ось, не дивлячись на це, люди тлумачать про її продаж, і дійсно, в наш продажний час земля виставляється на ринок для оцінки і так званого продажу. Але продаж землі, створеної небесним Творцем, є дикою безглуздістю».
Gismeteo 
