Теофіпольщина — край аграрний, і бюджет району поповнюється здебільшого за рахунок сплати податків сільськогосподарськими підприємствами. Всі вони працюють із заповзятістю, докладаючи зусиль, аби внесок галузі у важливу справу стабілізації економіки району ставав вагомішим. Район звик жити заможно, пишаючись своїми господарствами-мільйонерами. І хоча сьогодні вже не можна похвалитися колишніми статками, аграрії Теофіпольщини поступово долають фінансові труднощі і прагнуть збагатити свій зерновий лан і почати працювати на себе, як це відбувається у прогресивних країнах світу, де селяни давно об’єдналися і спільно добиваються бажаних результатів.
З-поміж тих, хто в числі перших на Хмельниччині побачив у цьому перспективу, були селяни з Олійників. Їхнє кооперативне сільськогосподарське виробниче підприємство з однойменною назвою розпочало діяльність вісім років тому. Минув час, і тепер цей кооператив — одне із взірцевих та перспективних господарств району, яке заявило про себе як доволі успішне, де вміють по-справжньому гуртом вирішувати нагальні питання. Адже підприємство впевнено розвивається, крокуючи до нових здобутків. І це не пафосні слова, бо воно й справді так. Усі працюють на віддачу, бо з того мають те, що хотіли мати.
Як дійшли до цього — розповідає керівник господарства Василь Васильович Демчук: «Сьогодні шанси займатися сільським господарством — справою дідів-прадідів з вигодою для себе — мізерні. Селянину нелегко доводиться, аби від землі отримати особисту вигоду. Вітчизняний аграрний ринок заповнений. На експорт, в основному, йдуть тільки великі партії. Залишається один вихід — здавати продукцію заготівельнику, який згодом реалізує її за вищою ціною.
Проте українці — кмітлива і працелюбна нація. Не сподіваючись на державу, від якої поки що нема підтримки, люди діють за принципом: «допоможи собі сам». Ми усвідомили, що створення кооперативів — добровільних об’єднань селян, що гуртують свої ресурси заради збільшення прибутків, є найкращим прикладом цього».
І справді, гуртом працювати легше і простіше. Так вирішили в Олійниках і створили свій виробничий сільськогосподарський кооператив.
Звичайно, не всі спочатку були «за». Бо навчені гірким досвідом, наші селяни, обпікшись на гарячому, дмухають на холодне. А тут все має базуватися на довір’ї. Інакше не можна. Як говорить народна мудрість: сам не знаєш, повір тому, хто знає. Одне одного переконували. Найкращим прикладом був сусід, який вступив у кооператив і отримав вигоду. Сьогодні сумнівів ні в кого не залишилося, бо побачили, що в них усе виходить.
Отже, непростий період становлення відбувся. Селяни створили власний бізнес і почали заробляти гроші. Це була серйозна мотивація. Вчилися на конкретних моделях кращих кооператорів, переймали їхній досвід.
Чим займаються тепер? Насамперед вирощенням сільськогосподарських культур, скотарством і свинарством. Нині це велике господарство, в якому на рівних вміло хазяйнують сімдесят членів кооперативу. Сіють пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, сою, кукурудзу, овес, а також — багаторічні трави. В господарстві 430 голів ВРХ, у тому числі 100 корів. Доглядають 100 свиней.
Всі учасники кооперативу мають однаковий доступ до закупівель, до ціни реалізації спільно виробленої продукції. Завдяки високій культурі землеробства, використанню високоврожайних сортів зернових та технічних культур, впровадженню новітніх технологій кооператив з року в рік досягає прекрасних результатів, нарощує виробництво і є сумлінним платником податків. Щодо останнього, то варто зазначити, що «Олійники» відраховують кошти завжди своєчасно і сповна. А це той фундамент, на якому базується економіка країни і благополуччя суспільства.
Якщо говорити конкретно, то станом на перше вересня цього року цей сільськогосподарський виробничий кооператив сплатив податків і зборів понад 300 тисяч гривень. На потреби Української армії олійницькі селяни перерахували 9,1 тисячі гривень військового збору.
Працівники кооперативу постійно зайняті у виробництві. За це відповідно отримують щомісячно заробітну плату в середньому не менше 1900 гривень. Звичайно, це не така аж велика сума, але, погодьтеся, багато працівників у місті й цього не мають. Отож усі сільчани задоволені і розуміють, що працюють самі на себе, а не на якогось «крутого дядю». Радять іншим селам наслідувати їхній приклад, вчитися господарювати гуртом і отримувати від того прибутки.
Адже життя продовжується. Кожен день приносить радощі і смуток, удачі й розчарування. Та незважаючи ні на локальні, ні на глобальні потрясіння, нас не полишає надія, що все-таки завтра буде краще. А це «краще» залежить від кожного з нас.
Gismeteo 
