— Ось наш сад. Поки що маємо десять гектарів яблуньок. Цьогоріч зібрали перший урожай — три тонни яблук. Нарік, дасть Бог, вродить ще рясніше, — розповідає, показуючи своє господарство, керівник Руслан Скримський. У 1992 році разом з батьком Францом Францовичем взялися порядкувати на землі. Сіяли, леліяли. І захопило. Мало не щодня вдосвіта вирушали на поля, аби першими зустріти ранок біля смарагдових молодих сходів хліба, щоб помилуватися тим, як щедро наливається колос… Можливо, й тому своє дітище вирішили так і назвати: фермерське господарство «Колос».
Ще тоді, у дев’яностих, обробляли лише десять гектарів землі. Мали таку-сяку техніку. А сьогодні у транспортному парку господарства надсучасна техніка. Раду встигають давати майже трьом тисячам гектарів. Орендують майже тисячу паїв у земляків. Забезпечують роботою два десятки чоловік. Щоправда, вся рутинна робота нині на Русланових плечах, бо торік більшість громади Полонного довірила старшому Скримському керувати містом. Проте батько не відмовляє синові у мудрій пораді.
— Хоча погода цього року не милувала, нам вдалося зібрати гарний урожай, — продовжує молодий господар. — Пшениця вродила краще, ніж торік — по
62 центнери з гектара. Ярий ячмінь — по 53. Радіємо ужинком сої, гречки, ріпаку… Тож і людей не образили. З усіма вже розрахувалися за паї. Видавали на кожен з них від дев’яти центнерів до півтори тонни зерна.
На ланах господарства ще кипить робота: ледь завершили сіяти озимі, як почали збирати кукурудзу. Днями робитимуть вінок оранці на зиму… І у садку неспокій — білять деревцята, обробляють їх від шкідників, труять гризунів.
Поділився Руслан і найзаповітнішим — незабаром на ферму господарства завезуть першу партію племінних свиноматок:
— Вже давно мріяв зайнятися тваринництвом. Я ж за фахом — ветеринарний лікар. Закінчив спочатку сільськогосподарський технікум на Житомирщині, затим — Національний аграрний університет у столиці. На початку цього року почав ремонтувати свиноферму, яку придбали раніше. Встановлюю обладнання. До кінця 2015 року планую тут розмістити п’ятнадцять свиноматок. Породу вибирав найрентабельнішу, м’ясну. Перший приплід — і матиму близько 150 поросят. Хочу наростити поголів’я до тисячі. Бо сьогодні вигідно займатися тваринництвом. Та й база кормова в мене є. Краще годувати тварин і реалізовувати м’ясо, ніж віддавати зерно за безцінь. А згодом думаю зробити ферму племінною. Тобто, сам зможу реалізовувати породистих свиней для розведення.
Їдемо подивитися на ферму. Тут вже майже все готове для прийому перших тварин. Дах виблискує новеньким шифером, стіни побілені, всередині — чистота. А біля приміщення скубуть скупу осінню травичку Зірка, Лиска та Квітка — дві дійних корівчини та теличка.
— От упораюся зі свиньми й обов’язково візьмуся розводити велику рогату худобу, — примовляє, голублячи Зірку, Руслан. — Кормів — вистачить, є приміщення. Навесні почну їх ремонтувати.
…А на невеликому городчику біля обійстя Скримських порається з онуками бабуся, мати Руслана. Шестирічна Софійка допомагає збирати картоплю, а трирічний Матвійко теж без роботи не сидить — відтягує бадилля. Руслан зізнався, що ніяким телевізором та комп’ютером їх не спокусиш: разом зі старшими з ранку до вечора господарюють і в полі, і в саду, і на городі. Софійка вивчає сорти помідорів, вчиться вирощувати розсаду. Малого ж Матвія за вуха не відтягнеш від техніки. Гараж та транспортний парк господарства миліші йому за будь-які іграшки. І батьки, і дідусь із бабусею тішаться, що підростає така гідна зміна. Хлібороби, трударі, як і їхні діди-прадіди.
Gismeteo 
