Багата на сіль Україна, яка колись забезпечувала цим стратегічним продуктом і себе, і інших, зараз переважно купує її за кордоном, а в магазинах ціни на сіль є набагато вищими, ніж було до російського вторгнення.
Хоча після втрати соляних шахт Донбасу український ринок давно наситився імпортною сіллю, люди зазвичай нервово реагують на можливе її зникнення, особливо, коли російські ЗМІ вчергове поширюють фейки про це.
Cоляний дефіцит разом із дефіцитом пального став першим, із яким українці стикнулися одразу після початку війни.
Зараз солі достатньо, але в Україні не полишають спроб позбутись імпорту і добувати свій продукт. А інколи, як от на Закарпатті, навіть заявляють, що здатні наростити виробництво і ледь не забезпечити своєю сіллю всю Україну. І навіть вже перевезли частину спеціалістів з Донбасу.
ВВС розбиралась, як Україна живе без легендарної “Артемсолі”, звідки імпортує сіль та чи здатна у найближчому майбутньому заповнити ринок своїм продуктом.
Як було до війни?
До війни практично усі потреби України в солі та її експорт покривало одне єдине підприємство – "Артемсіль", один з найбільших виробників солі у Європі. Його запаси у 2017 році оцінювали у 4,5 млрд тонн кам’яної солі. А виробничі потужності були розраховані на випуск 7 млн тонн солі на рік.
За кілька років до війни державне підприємство почало реформи, і на додачу до нарощування видобутку навіть отримало дозвіл на туристичну діяльність – в соляних копальнях проводили не лише екскурсії, а й концерти.
Солі було так багато, що її використовували навіть для таких дивних, як лунає тепер під час війни, цілей, як виготовлення соляних кімнат і косметики.
За довоєнний 2021 рік "Артемсіль" виробила 1,9 млн тонн солі. Із них близько третини залишилося на внутрішньому ринку, а решта пішла на експорт у 15 країн світу.
Крім "Артемсолі" на ринку працювали ще кілька видобувних підприємств – також у Донецькій, а ще у Полтавській, Херсонській та Львівській областях. Але їхні запаси, обсяги видобутку та прибутки годі й порівнювати з "Артемсіллю".
Наприклад, запаси ТОВ "Слов’янська сіль" - також на Донеччині – оцінювали приблизно у 90 мільйонів тонн.
Що сталося під час війни?
Із початком російського вторгнення фронт швидко наближався до Соледару, де розташовувалася штаб-квартира "Артемсолі".
Перших обстрілів підприємство зазнало ще у перший місяць війни. Видобуток солі припинився у квітні, а у травні 2022 підприємство зупинилося, хоча ще до червня виплачувало зарплату своїм працівникам.
Цехи підприємства згоріли, обладнання було знищене, будівлі зруйновані, а співробітники були змушені залишили свій дім.
Район, де розташовані найбагатші соляні копальні, – Бахмут, Соледар - став полем запеклої битви, що тривала близько пів року від липня 2022 до січня 2023. Від середини січня ЗСУ повністю залишили околиці Соледара, бої за який називали божевіллям, і залізничну станцію із промовистою назвою Сіль.
На сьогодні Соледар залишається під російською окупацією.
Після зупинки головного виробника в країні, яке забезпечувало близько 90% видобутку, ціни на сіль в Україні злетіли у десять разів – із 9 до 90 грн за кіло.
Із великого експортера солі Україна перетворилася на імпортера. Але коли рітейлери завезли перші великі партії імпортної солі, ціни пішли вниз.
"Артемівська" сіль зникла з полиць магазинів, і повернулася туди фактично як сувенірна продукція.
Із непроданих запасів завдяки проєкту UNITED24 деякі рітейлери зробили упаковки, доходи від продажу яких спрямували на потреби армії. Згодом у UNIRED24 повідомили, що кампанія з продажу лімітованої партії "Артемсолі" зібрала понад 1,6 мільйона доларів на безпілотники для українських розвідників.
Зараз, за словами оглядачки аграрного ринку Лариси Гук, завдяки імпортним поставкам ринок є цілком стабільним, із тією різницею, що ціни на ньому вищі за довоєнні, а до звичної кам’яної солі додалося багато морської.
"Ми закрили дефіцит імпортом. Наче всі заспокоїлися, але те, що є на полицях, втричі дорожче за довоєнну сіль", - каже експертка, звертаючи увагу, що за понад рік український бізнес опанував новий рід діяльності.
"Зараз багато дрібних виробників закуповують гуртом і перепаковують".
Власні упаковки - як із цукром, олією чи макаронами - мають також і торговельні мережі, яким фірмова розфасовка закупленої гуртом продукції додає прибутковості.
За даними Державної митної служби, за перше півріччя 2023 року Україна імпортувала понад 211 тис. тонн солі на більш як 46 млн доларів. Частка солі в загальному імпорті зростає, але є некритичною – лише 0,15%.
У 2022 році Україна імпортувала майже 440 тис. тонн солі на 92 млн доларів.
Найбільшим постачальником солі в Україну є Туреччина, яка дає близько третини соляного імпорту. Сіль до України також везуть із Румунії та Єгипту.
А от минулого року серед головних постачальників солі була також і Польща, яка до війни була серед головних покупців українського соляного експорту. А він у 2021 році сягнув понад 700 тис. тонн.
А скільки треба солі Україні?
Коли йдеться про власне виробництво чи імпорт солі, треба пам’ятати, що мається на увазі як харчова, так і технічна, яку використовують і в металургії, і в нафтопереробці, і у хімічній промисловості, для виробництва паперу та скла, фарб та лаків.
Крім того, технічною сіллю посипають не лише дороги, а й, наприклад, злітні смуги.
Варто також не забувати, що й столова сіль йде не лише на полиці магазинів. У харчовій промисловості її використовують не лише для консервації, а, фактично, скрізь – від кетчупів і майонезів до цукерок і тортів.
Одразу після зупинки "Артемсолі" і появи ажіотажу довкола дефіциту солі на полицях магазинів заступник міністра економіки Тарас Качка пояснював, що із 1,1 мільйона тонн, які підприємство виробило для внутрішнього ринку у 2021 році, 907 тис. тонн становила технічна сіль.
Він також зауважував, що п’ятим за обсягом найбільшим покупцем продукції "Артемсолі" був Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, який знищили росіяни.
Ще одним великим клієнтом був "Автодор", який закуповував багато солі, щоб посипати взимку дороги. А літаки припинили літати над Україною із закриттям неба з початком війни.
До війни внутрішні потреби України у технічній солі складали близько 907 тис. тонн, а харчовій - 450 тис. тонн на рік. Саме такий об’єм - плюс-мінус - виробляла "Артемсіль", підраховує Ксенія Оринчак, виконавча директорка Національної асоціації добувної промисловості України.
Але вже очевидно, що зараз потреби в технічній солі є набагато меншими.
"Через війну майже повністю зруйновані "Азовсталь" і "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", які не підконтрольні Україні, значно зменшили об’єми виробництва інші вітчизняні металургійні підприємства України", - каже Ксенія Оринчак.
Населення України також зменшилося, нагадує Лариса Гук, – мільйони українців виїхали за кордон, десятки тисяч загинули або померли.
До того ж, поступово змінюються і харчові звички, - кам’яну сіль замінює морська, загалом зменшується споживання солі.
Наприклад, на початку дефіциту багато хто писав у соцмережах, що для традиційних для українців закруток і солінь потрібна лише кам’яна сіль.
"Якщо 2022 року я саджала сади перемоги – спробувала сама виростити огірки, то у 2023 я спробувала їх засолити. І скажу вам, що морська сіль, особливо груба, нормально працює - я консультувалася з господинями-експертками, які солять у промислових масштабах".
Звісно, каже аграрна оглядачка, завжди краще мати все своє, а особливо, що стосується харчів, - "тоді ти є більш гнучким у будь-яких рішеннях – пригадайте хоча б "золоту" цибулю".
Але виглядає, що навіть урізані потреби в солі нині лише внутрішніми ресурсами покрити складно.
Загальні запаси кам’яної солі в Україні оцінюють у близько 9 млрд тонн. Вони зосереджені на Донбасі, у Придніпровській низовині, на Закарпатті та Прикарпатті, а також у Криму. Але, звісно, нині через війну та російську окупацію нині доступною є сіль, що видобувається на заході України.
Але для того, щоб на ринку було більше вітчизняної і менше імпортної солі, крім наявності самих запасів, дуже важливо як швидко можна наростити видобуток.
Фактично, єдиним вітчизняним виробником солі залишилася Дрогобицька солеварня, яка ще навесні 2022 року збільшила потужності до 55 тонн на місяць.
І сіль тут виробляють в інший спосіб, - спочатку викачують соляну ропу, яку згодом випарюють на дровах. Цей виробничий процес складніший і дорожчий, тому й дрогобицька сіль дорожча, ніж артемівська. І, звісно, не може її замінити.
Але останні пів року із ще одного західного регіону України стали лунати заяви про те, що сіль звідти може не лише наситити внутрішній ринок, але й відновити експорт солі з України.
Чи може Закарпаття забезпечити Україну сіллю?
Катерина Паллаг, Закарпаття, для ВВС Україна:
На території Закарпаття сіль видобували здавна, а будувати справжні шахти взялися наприкінці 18 століття за часів Австрійської імперії.
За радянських часів на території селища Солотвино розпочався промисловий видобуток солі, а згодом там відкрили підземне алергологічне відділення.
Охочі оздоровитися ліфтом спускалися в підземні палати на глибину близько 300 метрів. Солоне повітря допомагало хворим на астму та алергікам, воно також сприяло загоєнню шкіри та слизової оболонки дихальних шляхів.
Але у 2007 році Солотвинські шахти почало підтоплювати. Тоді там утворились великі карстові провалля – вода потроху розчиняла гірські породи під поверхнею, а під будинками місцевих жителів утворювалися величезні пустоти.
Відтоді шахти не працювали, а в 2010 році невеличке селище, до якого десятиліттями з’їжджалися сотні тисяч людей, отримало статус зони надзвичайної ситуації державного рівня.
За останні кілька десятків років ландшафт Солотвина сильно змінився: на місці проваль утворилися глибокі солоні озера. У серпні 2023 року в Закарпатській обласній раді повідомили, що в Солотвині налічується 140 ділянок розвитку карстових проваль.
Практично одночасно із цим спочатку місцева влада, а потім і президент Зеленський заявили, що Закарпаття зможе забезпечити українців сіллю.
Як прогнозує в коментарі ВВС Україна голова Закарпатської ОВА Віктор Микита, у найближчі рік-два область зможе забезпечити 100% потреб усієї України в технічній та харчовій солі.
Він каже, що пів року тому на Закарпатті видобули першу технічну сіль з абсолютно нового родовища – Тереблянського. Крім того, тут сподіваються наростити потужності видобутку та відновити колишню славу, яку ще донедавна приносило Солотвинське сольове родовище та оздоровчі курорти, пов’язані з ним.
"Головне, не повторити помилок. За радянських часів видобуток відбувався занадто великими темпами, тепер ми знаємо до чого це може призвести", - розповів Віктор Микита.
Нині у Солотвині, розповів він, роботу знайшли колишні співробітники "Артемсолі", які працюють цілими сім’ями.
А за сорок кілометрів від Солотвина активно розробляють Тереблянське родовище. Спершу на ділянці вирили котлован, згодом під кутом у 40 градусів розробили шахтопровід і вийшли на породу солі, яка залягає тут на глибині 70 метрів. Чим глибше в землю, тим чистішою і якіснішою є сіль.
Зараз видобуте можна використовувати виключно в технічних цілях, у цій солі багато глини та інших домішок.
Сіль видобувають за допомогою спеціального технічного засобу, - ніби комбайн, який заходить в цей тунель. Попереду в нього є устаткування, яке бурить цю сіль і перекидає її на конвеєрну стрічку, а вона, в свою чергу, вже витягує сіль на поверхню землі, пояснює голова Закарпатської ОВА, і запевняє:
"Найскладніший процес уже відбувся: засипання ґрунту, бетонування і так далі. Зараз відбувся запуск цього комбайну, і коли він вже зайде в породу солі, він буде робити такий тунель, який не буде засипатися. Сіль кристалізована, вона добре тримає стіни".
Родовище розробляє ТОВ “Катіон Інвест”. Її директор Сергій Кондратьєв у розмові з ВВС Україна розповів, що наразі над видобутком закарпатської солі працює пів сотні працівників, хоча проєктний штат передбачає три сотні працівників. І там так само є працівники "Артемсолі".
"Усі вони – вузьконаправлені фахівці, багато з них з "Артемсолі", вони все життя працювали там. Є такі, хто цілими родинами працює", - каже Сергій Кондратьєв.
Директор підприємства визнає, що якість солі, яку нині видобувають з Тереблянського родовища, поступається якістю солі з ДП "Артімсіль":
"Наша тереблянська сіль в непереробленому вигляді підходить для технічних потреб, багато домішок, а відсоток натрію тут складає близько 90%, тоді як там 97-98%".
Кондратьєв каже, що Тереблянське родовище має великі поклади харчової солі, проте для її видобутку потрібен час. Якщо до покладів якісної харчової солі вдасться дійти за допомогою комбайну, її видобуток розпочнеться у другій половині 2024 року.
У Закарпатській ОВА сподіваються, що наприкінці 2024 року зможуть забезпечити 50% потреб України в харчовій солі типу "екстра". Віктор Микита сподівається, що в 2025 році Тереблянське родовище забезпечить 100% потреб України в солі як технічної, так і харчової.
"Запаси сягають близько 500 мільйонів тонн технічної солі і близько ста мільйонів тонн харчової. І об’єми, на скільки відомо на сьогодні, більші ніж в "Артемсіль".
Він переконує: сіль на цьому родовищі можна розробляти "на десятиліття, на століття", і постачати її не лише на внутрішній ринок.
Але видобуток солі на Закарпатті та її подальший експорт, визнає влада, потребує вирішення низки логістичних питань, бо ж родовище віддалене від залізничних шляхів, а місцеві дороги не витримають великої кількості багатотонних вантажівок.
Якщо родовище запрацює на повну силу, існує ризик знищити вантажівками траси Мукачево-Рогатин і Київ-Чоп. Місцева влада хотіла домовитись з “Укрзалізницею” про прокладання окремої колії до родовища, але до реалізації задуму ще далеко.
Чи справді є альтернативи імпорту?
Експерти ж менш оптимістичні щодо перспективи масового видобутку солі на Закарпатті, та й загалом швидкого нарощування українського виробництва.
Що стосується Солотвинського родовища, каже директорка Національної асоціації видобувної промисловості Ксенія Оринчак, то там, на думку більшості фахівців, відновити видобуток буде важко.
"Потрібно або будувати нову шахту, або добувати сіль шляхом випарювання з ропи, добутої зі спеціальних свердловин", - каже Оринчак, пояснюючи, що такі рішення є технічно можливими, "але вони не швидкі і потребують чималих коштів". Тому, за її словами, відновлення солевидобутку у Солотвино якщо і буде, то не скоро.
Досить проблемними є й інші родовища на західній Україні, зокрема і згадане Тереблянське, на яке покладає надії влада Закарпаття. Адже, пояснює вона, "усі необхідні дозвільні процедури, експертизи і погодження, придбання обладнання та навчання працівників загалом тривають "як мінімум два роки".
Приблизно така сама ситуація і з Долинським родовищем на Івано-Франківщині.
З Верхньострутинським родовищем ситуація ще складніша, бо надання спецдозволу на його розробку викликало хвилю незадоволення і протестів у місцевого населення, пояснює очільниця асоціації добувної промисловості.
Тож швидкого видобутку вітчизняної солі у необхідних країні масштабах не варто очікувати найближчим часом, вважає Ксенія Оринчак. А імпорт як харчової, так і технічної солі буде зберігатися.
Gismeteo 
