Не дивина, що в Україні деякі справи, особливо якщо це стосується їхнього законного провадження, проходять доволі тернистий шлях.
Ось — одна із них. Вже 10 років існує на Хмельниччині підприємство «СТІОМІ-Холдінг», яке за обсягом земельного банку (94 тис. га) входило до топ-20 агрокомпаній України. Розвивалося воно як соціально спрямоване, оскільки обробляло землі, випікало хліб, а крім того ― забезпечувало роботою тисячі працівників, сплачувало податки та обслуговувало банківські кредити.
Та чотири роки тому фірма змінила власника. Причому, разом з півмільярдним боргом у гривнях перед різними кредиторами. Внаслідок певних дій нового господаря, який мав би погасити борг, підприємство було визнано банкрутом. Відповідно, за нього узявся арбітражний керуючий. Тобто продаж майна, на яке накладено арешт, аби повернути кошти кредиторам, має проходити винятково під його суворим наглядом… Проте у тому й секрет українського законодавства, що до процесу долучаються суди, папери, довідки, комісії, перевірки, засідання, одне слово, все, що забирає тижні, місяці, буває, й роки. Так сталося і з майном (не землею, у якій дуже зацікавлений новий власник) «СТІОМІ-Холдінгу». Йдеться про виробничий комплекс з переробки зернопродуктів на вул. Панаса Мирного в обласному центрі, приміщення гуртового складу на вул. Тернопільській, комплекс — хлібозаводи № 1 та № 2 на тих самих вулицях, обладнання цих заводів, сотні одиниць автотранспорту і сільгосптехніки, комплектуючих до них… Час минає. Понад три роки тривають законодавчі маневри-механізми. І це далеко не на користь усього цього «добра». Бажаючих придбати щось із переліку вистачає, проте витримати бюрократичну війну із законом ще жоден не брався…
Хлібозавод на Тернопільській працює. Так. Проте лише з доброї волі кредиторів, які лояльно поставилися до питання життєдіяльності міста, а відтак — дали хмельничанам змогу вчасно отримувати свіжий хліб. Однак так не може тривати вічно. По-перше, виділені колись кошти вони таки мають повернути собі. По-друге, зношуються заставні обладнання, техніка тощо, відтак — знецінюються. По-третє, і головне, — в країні триває інфляція. А те, що колись оцінювалося у гривнях, у перерахунку на тверду валюту щодня втрачає. І немало.
Керуюча філією одного з державних банків Тетяна Лундишева розповідає:
— З початку визнання банкрутства того чи іншого підприємства законом передбачено рік для завершення ліквідаційної процедури. За цей період повинен сформуватися перелік кредиторів, тобто всіх суб’єктів господарської діяльності, котрим банкрут заборгував. Вони мають заявити про себе і довести це у суді. Затим арбітражний керуючий підводить риску під балансом боргів і починає, із залученням торгівельної організації, процедуру публічного продажу цього майна. Ми сподівалися, що так воно і буде. Тим більше, що бізнесменів, які цікавляться цими об’єктами та технікою, доволі багато. Втім, ліквідаційний період вже давно минув. Процедура банкрутства «застрягла» у судах. І це може тягнутися безкінечно.
Непокоїть не лише невизначеність із поверненням боргу за рахунок реалізації майна, а й неминучий подальший занепад виробництва замість розвитку та нарощування потужностей у такій потрібній людям сфері, як вирощування та переробка сільськогосподарських культур.
Який же вихід може бути з цієї ситуації? Крім, звісно, неминучого: закриття підприємства та очікування торгів…
— Зокрема, залучення інвестора і перехід у процедурі банкрутства від ліквідації до санації, — продовжила Тетяна Лундишева. — Тобто перехід від ліквідації підприємства до його оздоровлення: повернення його виробничої потужності та платоспроможності. Інвестор, передусім, мусить мати бажання відновити його, запропонувати комітету кредиторів план санації. Наш банк готовий розглянути питання відтермінування, розстрочення платежів або списання частини боргів, навіть надати новий кредит на розвиток підприємства. Адже маємо унікальну можливість залучити дешевий фінансовий ресурс, якщо інвестор візьме участь у програмі енергозбереження. Нині в нашого банку є партнери в світовій спільноті, які пропонують кредитування за дуже привабливими умовами.
Чому «енергозбереження»? Бо поруч з класичними прикладами енергоефективних заходів, таких як утеплення, або заміна системи опалення, реалії сучасної української економіки показують, що практично будь-яка заміна виробничого обладнання дає ефект, якого достатньо, аби залучити такий привабливий фінансовий ресурс.
Тобто, ми готові до ефективної спів- праці з інвесторами. Допоможемо у складанні бізнес-плану, надамо інформацію про підприємство, його потужності, проведемо розрахунки енерго- ефективності тощо.
Вочевидь, наш закон про банкрутство доволі недолугий, якщо затягує на роки невизначеність долі підприємств. Чому б, на хлопський розум, просто не передати майно банкрута кредиторам?
За словами колишнього головного інженера Олексія Крупи, Хмельницький хлібокомбінат може забезпечити роботою 800 чоловік, якщо працюватиме на повну потужність. Відтак виробляти майже 65 тонн продукції на добу. Чи не актуально це для міста? Тим паче, до чого може призвести процедура банкрутства, хмельничани щодня спостерігають на перехресті вулиць Шевченка та Старокостянтинівського шосе. Саме тут розташовується головний корпус колись успішної меблевої фабрики, який надійно облюбували… кущі й чагарники.
І, на жаль, таких пам’ятників, даруйте, господарювання в Україні — тисячі. То куди ми йдемо чи, може, уже прийшли?
Gismeteo 
