Україна, як відомо, з 16 червня не отримує російський газ. Після того, як «Нафтогаз України» із «Газпромом» не спромоглися досягти консенсусу у ціні на енергоресурс, паливо «транзитом» протікає теренами нашої держави, не потрапляючи до споживачів. Й справді, знайти прийнятну для сторін вартість дуже складно, враховуючи надто великі розбіжності у баченні цієї планки. Росіяни хочуть 485 доларів за тисячу кубометрів, на яку дають знижку у сто доларів (як дали, так можуть і забрати, що абсолютно не влаштовує нашу державу). Ми виходимо із останньої ціни, яку Кремль пільгово дав Януковичу під майбутню інтеграцію у Митний Союз ― 268,5 долара. Виникала переговорна компромісна ціна, яку підтримували і європейці ― 320-360 доларів. Якщо відверто, то це більш-менш прийнятна ціна, принаймні об’єктивна. Західні країни отримують газ від РФ приблизно за 380 доларів, а в нас транспортне плече менше, обсяги імпорту більші, то й ціна у триста з хвостиком ― цілком ринкова. Але наразі сторони не домовилися, і ми спокійнісінько (поки) живемо без російського газу. Але як довго так триватиме? Скільки Україна зможе нормально функціонувати на власному, імпортованому з Європи та накопиченому в газосховищах паливі?
Отже, передусім варто розібратися, скільки ми споживаємо газу та скільки його маємо. А також, який обсяг палива зможемо закачати реверсом із Європи. Перша ключова цифра ― торішнє споживання та прогнози на рік поточний. Україна з року в рік зменшує витрати газу. Ще десять років тому ми палили більше 75 мільярдів кубометрів на рік (до прикладу, 2005-го ― 76,4 мільярда кубів, а позаторік ― 55 мільярдів). Минулоріч країні вже вистачило 50,4 мільярда. Якщо зберегти такі темпи заощадження ресурсу, а ще врахувати, що ми не будемо постачати блакитне паливо в окупований Крим, то виходить суттєве зниження. А ще додати зменшення споживання на частково захопленому терористами Донбасі (мережі в окремих населених пунктах пошкоджені, тому послуга не надається, деякі підприємства зупинені), плюс заходи економії (про них пізніше), то, здається, десь на сорок мільярдів кубів потреби цьогоріч ми виходимо. Цифра, звісно, доволі приблизна, але за орієнтир цілком може слугувати.
Друге, що варто знати, аби прогнозувати баланс, ― існуючі запаси у газосховищах. За даними «Нафтогазу України», на кінець червня під землю запомповано 14,27 мільярда кубометрів блакитного палива. Також зважимо, що щорічно наша держава добуває близько двадцяти мільярдів власного газу.
І нарешті ― обсяги газу, які поступають за реверсом з Європи. Між іншим, в останні місяці імпорт вже почав зростати: за підсумками червня він збільшився порівняно із травнем майже удвічі ― до 315 мільйонів кубометрів. Причому різко зросли обсяги закупівлі в Угорщині, а з Польщі навіть дещо скоротилися. Тобто за рахунок поляків цей показник можна ще збільшувати, але головні надії ми покладаємо на словаків. Бо загальний показник другого кварталу ― 568 мільйонів кубометрів європейського газу не відіграє суттєвої ролі на тлі нашої потреби. Якщо ж підключиться і словацький напрямок, то, очікують експерти, на кінець року ми можемо вийти на цифру 1,2 мільярда кубометрів на місяць. А це вже цілком нормальні обсяги, які можна враховувати у газовому балансі! Очікується, що 2014-го ми отримаємо за реверсом шість-сім мільярдів кубометрів.
Якщо звести докупи усі цифри, особливих проблем із газом до кінця року не повинно бути. Але «нестабільність» цифр (раптом споживання буде більшим, а імпорт меншим, окрім того, сховища технологічно не можна викачати «під нуль») призводить до вкрай суперечливих оцінок газового ринку. Наведемо кілька думок. Прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв вважає, що восени в нас буде повноцінна криза у цій сфері. Так само вважає і керівник «Газпрому» Олексій Міллер. Схоже висловлюється й український незалежний експерт у сфері енергетики, колишній прес-секретар «Нафтогазу» Валентин Землянський: проблеми можуть розпочатися вже у жовтні. Натомість заступник голови «Нафтогазу України» Олександр Тодійчук переконаний, що запасів вистачить до кінця поточного року. Аналітик і власник компанії East European Gas Analysis Михайло Корчемкін взагалі вважає, що ми зможемо пройти поточний осінньо-зимовий максимум, але потім почнуться проблеми ― сховища залишаться порожніми і наступної зими без російського газу трапиться колапс.
Думки експертів, як бачимо, суттєво розбігаються, тому зважимо на позицію голови «Нафтогазу» Андрія Коболева. Він переконаний, що необхідно скоротити до зими споживання газу на шість мільярдів кубометрів, і тоді особливих проблем у держави не буде. Нещодавно на прес-конференції він заявив: «Україна купує газ на реверсі. Ми зараз завантажили максимально потужності, скільки змогли, у нас залишилися невеликі незавантажені потужності по Угорщині, вони будуть дозавантажені вже не нами, а це будуть європейські компанії, які постачають газ українським споживачам. З вересня повинен відкритися малий реверс по Словаччині. Якщо ми будемо економити в тому темпі, який ми пропонуємо, ми повинні пройти зиму тільки з газом з Європи. Якщо ми приберемо з балансу той обсяг, про який я кажу, тобто напружимося хоча б раз і зробимо те, що треба було давно зробити, у нас є всі шанси пройти зиму».
Так що нас чекає певне газове «напруження». Де ж можна заощадити? В принципі, усюди, до прикладу, у сфері ЖКГ, навіть ціною певного дискомфорту громадян. В середині липня «Нафтогаз» дав доручення відключити підприємства теплокомуненерго ― найбільших боржників за газ. Лідер списку ― ПАТ «Київенерго», яке має борг перед газопостачальником у майже 1,8 мільярда гривень. У Харківської ТЕЦ-3 заборгованість становить навіть трохи більшу суму. Взагалі доручення на відключення стосується 36 компаній з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Житомира, Миколаєва, Сум, а також кількох інших міст. І, як сказали знайомі кияни, в них вже припинили подачу гарячої води, мовляв, планові технічні роботи, але чи увімкнуть її до початку опалювального сезону?
Економія на гарячій воді ― один з кроків. Звісно, заощадження не таке й суттєве, можливо, аби не збурювати населення, особливо у столиці, воно не буде тривалим, але якісь кубометри газу збережемо. Другий крок, який стосується населення, ― початок опалювального сезону. Чи обов’язково його розпочинати саме 15 жовтня? А якщо затягнути днів на п’ятнадцять? А якщо на місяць? Перетерпимо? Думаю, що так. Аби електромережі витримали масове увімкнення обігрівачів. Окрім того, дуже ймовірно, що ціна на газ для населення знову підвищиться ― люди у сільській місцевості змушені будуть економити ресурс і згадувати про звичне пічне опалення. А що робити? Фактично ми перебуваємо у стадії війни. Отож комфорт у такий час справа другорядна: держава мусить вистояти!
Очевидно, що економія стосується не тільки населення, а й соціальної сфери, яку терміново треба переводити на електроопалення, а також промисловості. Так, на нещодавньому ІІІ Всеукраїнському агрофорумі міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан заявив: «Сьогодні завдання скоротити на 30 відсотків споживання газу промисловими підприємствами, в тому числі й аграрними компаніями».
Наскільки це вдасться ― питання, але мета окреслена. І навіть Мінфін долучився до проблеми заощадження: розробив вісім варіантів альтернативи російському газу. Докладно про них писати зарано, бо усі вони вимагають часу для реалізації (деякі, можливо, навіть утопічні), але хоча б окреслити можливості варто.
Отже, альтернативою блакитному паливу можуть стати: біопаливо, синтез-газ, нарощування власного видобутку, водо-вугільне паливо, теплові акумулятори, зріджений газ тощо. Особливо варто звернути увагу на проекти, які пов’язані із використанням вугілля, а саме продукування синтез-газу. І справа не тільки у тому, що вугілля в нас достатньо ― за п’ять перших місяців видобуто 34,4 мільйона тонн, а й у тому, що штучний газ удвічі дешевший за природний.
Але, як вже йшлося, реалізація цих проектів вимагає часу, якого в нас немає: місяці залишилися для відповіді на питання, чи буде тепло нам узимку. Тому спробуємо спрогнозувати події. Уряд максимально заощаджуватиме газ, можливо, обмежуючи теплопостачання для населення та відтягуючи початок опалювального сезону. Це по-перше.
По-друге, ціни на ресурс таки підвищать (можливо, восени, а може, з початку наступного року).
По-третє, ми і без російського газу зможемо пройти зиму, а коли це зрозуміють у Кремлі, то співпраця між «Газпромом» і «Нафтогазом» відновиться. Чому? Бо вже зараз російський монополіст суттєво погіршує своє економічне становище. В середині липня зафіксований мінімум видобутку газу за останні десять років ― 876,6 мільйона кубометрів за добу. Для порівняння торішній мінімум становив 1044,5 мільйона кубів. Низький рівень викачки газу ― прямі збитки «Газпрому».
Отож ймовірність того, що сторони домовляться, існує. Звісно, не на газпромівській ціні 385 доларів і не на українській ― 268,5. Справедливою вартістю, вважає Михайло Корчемкін, є 320 доларів для поточного споживання та дешевший газ для закачки у сховища ― на рівні 250 доларів за тисячу кубометрів.
Здається, його прогноз трохи оптимістичний, але середньої ціни у «триста з малим хвостиком» Україна цілком обґрунтовано може вимагати.
Gismeteo 
