— Змонтували таки на нашому будинку той газовий лічильник, — увечері бідкається сусідка. — Тишком-нишком поставили. І зверніть увагу: раніше писали об’яви газівники, приїжджали, переконували про необхідність встановлення. А цього разу — прийшли та змонтували свою «бандуру». Заздалегідь нікого не попередили. І тепер маємо. Будемо платити «за того хлопця»…

Якщо відверто, то облгаз можна зрозуміти. Зазвичай, коли вони приїжджали, заздалегідь попередивши, то наштовхувалися на збори мешканців будинків, які активно протестували проти монтажу будинкового лічильника. А план-то газівникам треба виконувати, рішення столичних можновладців про тотальний облік необхідно ж утілювати в життя. Тому згадане «тишком-нишком» цілком можна зрозуміти. Але ще потрібно зрозуміти, що саме отримали мешканці будинку, де прилад обліку вже встановлений. Навіть не так: важливіше та цікавіше, що отримають жителі, які офіційно відмовилися від лічильника. Річ у тому, що за це передбачені штрафні санкцій. Ще й чималі!
Центральна влада сама остаточно не визначилася, які лічильники повинні бути у громадян; як має обліковуватися газ: поквартирно чи побудинково. Чому це стверджуємо? Бо, нещодавно побувавши у столиці на зустрічі із високопосадовцями, почув дві протилежні думки. Очільник Нацкомісіх, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Дмитро Вовк (згідно з даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, торік отримав 68,997 тисяч гривень доходів — зарплата в НКРЕКП; має готівкою 390 тисяч доларів і 60 тисяч євро) запевнив, що в тариф не закладені кошти на квартирні лічильники, а законодавство передбачає повний облік споживання газу — тому вирішено йти шляхом побудинкових приладів. Міністр соцполітики Андрій Рева (зарплата, відповідно до Єдиного реєстру, — 168,635 тисячі гривень, готівка — 136 тисяч гривень) переконував натомість журналістів, що лічильник мають ставити в кожну квартиру: громадяни повинні платити лише за «свій газ», а не за опосередковану цифру. Як бачимо, суперечності є навіть на столичному рівні.
Квартирний лічильник, якщо відверто, — доволі суперечлива з фінансової точки зору справа. Здавалося б, усе чесно: скільки спожив — стільки й заплатив. До прикладу, колега, яка не «зловживає» використанням газової плитки, розповіла, що щомісяця спалювала 6-7 кубів газу. Інша розказала, що нещодавно в квартирі встановили лічильник. То за неповний місяць на двох витратила десять кубів. Ніби й небагато, але для тих, хто не має лічильника, діють норми споживання — 4,4 метра       кубічних на людину на місяць. І хоч грійся духовкою, хоч холодець цілодобово вари — плата незмінна. На тлі вказаних цифр жити без лічильника взагалі — комфорт і щастя. А якщо ще врахувати, що встановлення індивідуального приладу обліку потягне на 3-5 тисяч гривень, то безглуздість цього кроку (для містян у багатоповерхівках) виглядає очевидною. Тому й не хочуть громадяни ні свого лічильника, ні, як виявляється, загальнобудинкового. Без обліку їм зручніше — палиш скільки завгодно,  а плата — фіксована. Але ж держава вирішила облікувати газ, прийнявши Закон «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Чому облгаз пішов шляхом примусового встановлення будинкових приладів, а не індивідуальних?
«Встановлення загальнобудинкових лічильників споживачам блакитного палива зініціювала Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, — коментує головний інженер ПАТ «Хмельницькгаз» Олександр Лоб. — Адже забезпечення будинковими обліковими пристроями газу замість індивідуальних дозволить зекономити час і кошти. Крім того, це дасть можливість уникнути втрат такого дороговартісного енергоносія як природний газ, та забезпечить його чіткий систематичний облік».
За словами заступника голови правління ПАТ «Хмельницькгаз» Віталія Рейди, в області нараховується 43 тисячі споживачів, які мають лише плиту та не мають лічильника. Аби їх усіх «покрити» індивідуальними лічильниками, потрібно, за його оцінкою, 90-100 мільйонів гривень. Громадяни не хочуть встановлювати, а облгаз не має таких коштів. Натомість 15,2 мільйони гривень для будинкових лічильників НКРЕКП затвердив у Плані розвитку компанії. Цих коштів якраз і вистачить для монтажу 634 будинкових приладів обліку; і вже 130 з них змонтовано у Хмельницькому та Кам’янці. Всього придбано 414 комплектів, які забезпечуватимуть облік. До речі, з 43 тисяч «безлічильникових» громадян близько десяти тисяч так і не отримають поки цих приладів. Але це вже «рештки», з якими питання вирішуватиметься індивідуально. Скажімо, у будинку вісімдесят відсотків людей мають власні лічильники. Є сенс для двадцяти відсотків ставити будинковий прилад? Звісно, що ні. Як вже сказано, з цими «рештками» персонально вирішать питання. Найімовірніше — встановлять за гроші облгазу індивідуальні. Але не про них зараз мова — про громадян, яких облікують гуртом.
Найважливіше, чому люди не хочуть будинкових пристроїв, — острах, що платити доведеться більше. Що платитимуть за тих, хто смажить пиріжки на базар чи жене самогон, — це відмовка. Головне, ніхто не хоче, аби  сума у платіжці була більшою. Лише це є причиною супротиву загальнобудинковим лічильникам. А чи буде вона більшою? Віталій Рейда переконує: аналіз засвідчив, що мешканці тих будинків, де нещодавно встановили лічильник, отримали квитанції на сплату на п’ять відсотків менше! Тобто, за його словами, пристрій обліку дозволив зменшити витрати на газ! Не будемо наразі сперечатися. Вже незабаром згадана на початку матеріалу сусідка скаже, як вплинуло встановлення лічильника на щомісячну плату облгазу.
Важлива інша інформація: 45 будинків, які офіційно відмовилися від встановлення лічильника, вже отримали попередження, що відповідно до їхньої незгоди обліковувати блакитне паливо, вони й надалі сплачуватимуть за нормативами. Але не за       4,4 куба на людину, а за…  9,8 кубометра! Законодавство передбачає таке покарання! За жовтень вони мають заплатити за новими розцінками. Тоді вже їм доведеться замислитися: чи прийняти безкоштовно загальнобудинковий лічильник, чи перебувати під державними санкціями.