Курси валют

Ситуацій, коли жителі об’єднувалися навколо гострої проблеми, бачили немало. Але, щоб так одностайно, як в мікрорайоні Лезневе в Хмельницькому, як кажуть, горою, відстоювали просту людину, відверто кажучи, ще не зустрічали. Не за президента, народного депутата чи високовпливового чиновника, як водиться, збирали на минулому тижні підписи лезнівчани, а за їхню аптекарку Альону. Місця для підписів під листом не вистачало, хтось вирвав зі шкільного зошита кілька аркушів — і відразу до них черга, щоб засвідчити: повністю підтримую думку громади.

 Що б не казали у чиновницьких кабінетах про зайву настирливість та напористість представників мікрорайону, але, треба визнати, саме завдяки їм зрушилося чимало соціальних «каменів», що стало лише на користь Лезневому. В тому числі, й відкриття амбулаторії сімейної медицини, а пізніше й аптеки, що розмістилася в одному приміщенні. Зайве переповідати, які кабінети обходили лезневські активісти, які аргументи знаходили, щоб врешті дослухалися до побажань жителів, головне, результат — добилися, як кажуть, і медпункту, й аптеки. Зрештою, ці об’єкти не раз були у полі зору нашої газети, бо в «Подільських вістях» лезнівчани завжди шукали підтримки.
Ось і цього разу в листі до редакції згадали, як понад десять років оббивали різні пороги, щоб нарешті, у 2007 році, мікрорайон з 6,5 тисячі жителів отримав аптеку. На превеликий жаль, аптекарем була призначена випадкова людина, асортимент ліків — мізерний, тож і стежка до аптеки заросла. Невдовзі її зовсім закрили — через збитковість. Така ситуація, як не прикро, повторилася ще двічі. Аж поки у 2011 році рішенням Хмельницької міської ради цю аптеку передали під опіку міської комунальної аптеки «Віола».
Працювати у ній стала Олена Черевичник, після спілкування з якою мало не кожен відвідувач міг стверджувати, що цей висококваліфікований спеціаліст і людина виняткової доброти послана їм за всі багаторічні дошкульні незручності, пов’язані з роботою аптечного закладу.
Знання, ерудованість і сумлінність аптекарки відзначали навіть досвідчені лікарі. А пенсіонери, котрі чи не щодня змушені навідуватися сюди, відразу поширили благу вість: терпляча, грамотна, уважна, співчутлива. Через високі професійні та людські якості Олену Черевичник прийняли у велику лезнівську сім’ю, як рідну. Впродовж двох років роботи Олена Борисівна знала майже кожну родину, хто і на які недуги скаржиться, у кого хворе серце, підвищений тиск, алергія і так далі — все пам’ятає і всім допомагає.
Коли Олені Черевичник керівництво прислало підмогу — такий крок був зрозумілим. Ніхто не застрахований від хвороб, а в Олени ще й маленька дитина; і право на відпустку теж треба використовувати. Тож вона працювала на повну ставку, а пенсіонерка Ніна Йосипівна Гуцал — на половину. «Аж раптом, — читаємо далі в листі, — у 2013 році з невідомих причин керівник МКА «Віола» Ольга Гребенюк робить першу спробу перевести О. Б. Черевичник в іншу аптеку. Усі ми вблагали Ольгу Дмитрівну не позбавляти нас прекрасного фармацевта. Послухала. Але якось непомітно в нашій аптеці став зменшуватися асортимент ліків, навіть для пільговиків, хоч в інших аптеках «Віоли» їх було достатньо. І ціни у них були дещо нижчими, аніж у Лезневому». Люди кажуть, що то було неспроста. Таким чином, мовляв, створювали передумови (або ж серйозні підстави), щоб О. Черевичник прибрати з лезнівської аптеки і залишити на повну ставку лише Н. Й. Гуцал.
Наприкінці квітня улюбленого всіма фармацевта перевели на інше місце роботи. З’ясовується, особливе вміння прекрасного фахівця — ладити з людьми, надавати такі необхідні їм консультації, роз’яснення знадобилося у... відділі прийому ліків. Щоправда, О. Черевичник обнадіюють, що згодом зможе працювати у відділі продажу.
А тим часом жителі мікрорайону намагаються достукатися до чиновників різних рівнів, керівництва «Віоли» з єдиним проханням — повернути толкового фармацевта, якому вони повністю довіряють.
— Коли в аптеці не виявилося призначеного лікарем антибіотика для моєї дитини, то нинішня завідувачка аптекою запропонувала інший, який зовсім не належить до цієї групи антибіотиків. Я, лікар, була вражена такою некомпетентністю. Адже через жахливу необізнаність могла постраждати дитина! Добре, що я розуміюся на таких речах. А інші!? З Альоною такого не могло трапитися ніколи, вона розумниця і дуже добросовісна, — розповідає Світлана Звонська. — Я знаю, люди не стануть ризикувати, будуть їздити в інші аптеки міста. Але ж, як бути інвалідам, немічним? Бачите, скільки їх сьогодні зібралося...
— Чим же ми завинили перед «властями», що у нас, скалічених стариків, забирають нашу поміч, людину, яка вже словом може вилікувати? — додає Антон Антонович Бевза в інвалідному візку. — Та вона до кожного пенсіонера, як до батька з матір’ю ставиться, і завжди підбере такі ліки, щоб і по кишені бідним, і ефект був.
— Та хіба тільки старшим людям жалко за Альоною? — вступає в розмову Світлана Дрозковська. — Для нас, молодих матерів, толковий фармацевт — це знахідка. Її консультація — достовірна, надійна. А цю аптекарку я боюся навіть про щось запитувати, не знаємо, чи має вона навіть відповідну освіту.
У нашому Лезневому немає дитсадка, банкомата, то хоч би грамотний фармацевт був. Вона, коли треба, до дванадцятої ночі сиділа, заносила назви, ціни препаратів у комп’ютер, коли стали працювати за новими вимогами. І з хворою ногою на роботу виходила. Усі йшли в аптеку, коли працювала Альона. Ніна Йосипівна авторитетом не користується.
— І я підпишусь під кожним цим словом, — каже листоноша Надія Вараниця. — Буваю в кожній хаті і знаю думку всіх жителів. Повагу не просто в людей заслужити, а вона заслужила.
Зрештою, усі, хто зібрався цього дня біля аптеки (а це понад півсотні жителів) могли сказати те саме. Люди не розуміють, навіщо ламати вибудуване роками, і коли для громади таке рішення «зверху» не несе жодної користі?
Керівник же МКА «Віола» Ольга Гребенюк пояснює його виробничою необхідністю. Мовляв, два спеціалісти в лезнівській аптеці — неприпустима розкіш. А Олена Черевичник більше на лікарняних, аніж на роботі. Виручка у Лезневому мізерна, збитки покривають за рахунок інших аптек.
Дивні метаморфози, отже, сталися за останній час. Адже коли свого часу лише О. Б. Черевичник завідувала аптекою, то і на рентабельність не скаржилися, і люди не висували жодних претензій. Ольга Дмитрівна не заперечує, що О. Б. Черевичник хороший спеціаліст, а ось її лікарняні, припускає, «липові», їх будуть перевіряти.
І справді, того ж таки дня делегація «ревізорів» виїхала пересвідчитися, чи не «сачкує» їх працівниця. І так увійшли в образ детективів, що навіть витребували особисту картку в реєстратурі поліклініки. Ганебного розвінчування не сталося, бо хвороба не видумана. Але, видно по всьому, гоніння проти хорошої людини і фахівця розпочалися. А чи були б вони, якби така ситуація торкнулася рідної дитини? Навряд. Захистити Олену нікому: вона самотужки виховує доньку, на її руках інваліди — стара мати та брат. Відстоюють її хіба що лезнівчани. Проте, якщо відверто, побоюються, аби через звичайну людську турботу керівництво аптеки не створило для їхньої «підопічної» нестерпні умови. Хто зна, як тоді поведе себе вразлива і надто добра жінка...
А Ольга Гребенюк каже, що нізащо не поступиться своєму рішенню, які б делегації не приходили. «Це справа принципу чи, може, з інших міркувань?» — запитуємо. «І те, й інше» — відповідає.
Начальству, мабуть, і справді видніше. Та невже таке просте побажання значної кількості жителів Лезневого абсолютний нуль, на який зважати й не думають? Невже людей розглядають лише як придаток до аптеки, куди вони несуть іноді останні копійки?!