Аби розповісти про історію та сьогодення легендарного без перебільшення Полонського СТОВ «Агрофірма «Маяк» та його відданих людей, не вистачило б, мабуть, і всіх шпальт нашої газети. Воно воістину заслуговує на створення документальних проектів будь-якого формату, що запросто могли б послугувати скарбницею безцінного досвіду для усіх, хто щиро прагне працювати на рідній землі. Ключова постать — багаторічний незмінний керівник товариства, кандидат сільськогосподарських наук, депутат чотирьох попередніх скликань обласної ради, а нині районної від Аграрної партії України Володимир Леонідович МАРЧЕНКО.

На Хмельниччину Володимира Леонідовича привели і любов, і сама доля. Ще під час вступу до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту він, уродженець села Рибчинці Вінницької області, дуже вподобав полончанку Ганнусю. Закохані одружилися вже на третьому курсі. З того часу  йдуть по життю пліч-о-пліч. Уже багато років Ганна Олексіївна очолює гімназію, яка повсякчас славиться високою якістю знань та всебічним розвитком своїх вихованців не лише в райцентрі та області, але й на теренах нашої держави України. Вона — відмінник освіти України.
У 1978 році Володимиру Марченку в «Маяку» випало проходити  практику, і, як він стверджує, велику життєву школу. А вже наступного року його, наполегливого і далекоглядного, запросили у господарство працювати на посаді головного агронома. Ще через п’ять літ, які спливли у повсякденних польових клопотах як одна мить, Володимира Леонідовича обирають керівником сільгосппідприємства, яке на той час уже встигло стати до щему рідним.
Чого лише не переживав «Маяк» у подальші періоди свого становлення! Були й високі злети, пережили й величезну тривогу в часи, коли довкола вирувала тотальна руйнація колишніх колгоспів, а по суті, самих сіл. Все пройшли, вистояли, а, найголовніше, твердо рухалися в напрямку вдосконалення та розвитку.
Нині агрофірма обробляє понад чотири тисячі гектарів землі, в тому числі, 180 гектарів у Шепетівському районі. У штаті працює більше сімдесяти осіб, які понад усе дорожать своєю роботою. І є чого. Заробітна плата  перевищує не лише районний, але й загальнообласний показник, виплачується вчасно двічі на місяць. До того ж, за останні два роки вона зросла фактично на 60 відсотків. Люди забезпечені смачними обідами, на які лише торік дотували 200 тисяч гривень. Про податки годі й говорити: їх відлік починається з десятків мільйонів. Господарство повністю забезпечене сучасною потужною технікою, яку докупляють за потреби, заздалегідь запасаються усім необхідним: пальним, мінеральними добривами, засобами захисту рослин тощо. Та краще про нинішні справи в товаристві розповість особисто Володимир Марченко.
— Ми сподіваємося на гарний урожай, навіть попри вибрики природи, бо своєчасно обсіялися і восени, і навесні. Дещо розширили площі соняшнику та сої. Успішно завершили і догляд за посівами: підживлення, прополювання, боротьбу з хворобами й шкідниками. Такі роботи виконуються суто вночі двома мобільними бригадами. Маємо гарні сподівання на результати своєї праці, бо торік продали всю вирощену продукцію: пшеницю, сою. Та що казати, однієї лише кукурудзи реалізували сім тисяч тонн!
— Володимире Леонідовичу, знаю, що у 2016 році господарство зазнало нищівного удару начебто через африканську чуму серед поголів’я свиней. Як оговтувалися? Чи маєте плани щодо відродження свинарства?
— Ні про  яке відродження  поки що однозначно не йдеться. Тоді фактично за півдня ми втратили більше 19 мільйонів(!) гривень. Цей абсурд просто в голові не вкладається, бо й досі жодна з інстанцій достеменно не підтвердила факту інфікування тварин. Є підозра, що це був просто чийсь системний план не лише поквитатися з успішними тваринниками, бо такі ситуації були і в інших районах, а й нажитися на простих людях: м’ясо одразу ж підскочило у ціні з 70 до 130-160 гривень за кілограм. А ми, до речі, були третіми в державі за показниками продуктивності виробництва м’яса, яке з кожним роком нарощували в рази. Якщо, наприклад, у 2013-му виробили його 347 тонн, то в 2016-му мали намір сягнути рівня  1200 тонн. Трохи не дотягнули. Не встигли... Шкода людей: і тих, що роботу на фермі втратили, а разом з нею й засоби до існування; і тих, які через цю немислиму ситуацію зараз відмовляються тримати свиней у себе вдома.
— У чому полягає запорука успіху для будь-якого аграрія?
— Для того, щоб працювати на землі і мати від неї віддачу, треба мати розуміння та знання того, що ти робиш, повсякчас проводити  чіткий аналіз тенденцій, які диктує життя. Ми з головним агрономом агрофірми Костянтином Юрійовичем  Рогожинським, головним бухгалтером Віталієм Івановичем Якимчуком,  які, як і я,   працюють у господарстві уже більше тридцяти років, часто радимося, як бути в тій чи іншій ситуації, який шлях обрати на майбутнє. Скільки живеш, стільки потрібно й вчитися. Це закономірно. А загалом колектив «Маяка» завжди був сильний духом і завжди жив надіями та сподіваннями, чого бажаємо й іншим.
Р.S. У неділю, 1 липня, Володимир Леонідович МАРЧЕНКО відзначив свій славний 65-літній ювілей. Колектив газети «Подільські вісті» приєднується до всіх щирих слів від рідних, друзів, земляків з нагоди знаменної дати і зичить, аби Ваша, Володимире Леонідовичу, життєва нива не мала обріїв, колосилася здоров’ям, добром, любов’ю, віддячувала сторицею за всі Ваші благії діла.  Многая літа!