Цю просту прадавню істину, що тримає з покоління в покоління хліборобський рід, Микола Григорович Байчак родом із села Ясенівка, що на Ярмолинеччині, без перебільшення всотав ще з молоком матері. Зізнається, хоч як не просто доводилося виживати родині, в якій без батька підростало четверо дітей, не голодували ніколи. Кожного мати змалечку привчала до совісної праці на своїй землі, обирати й торувати власний життєвий шлях. Вони добре збагнули цю мудру науку і тепер передають її уже своїм нащадкам.

Як розповів Микола Григорович, брата в рідній Ясенівці люди понад усе цінують за його золоті руки. Він чудовий токар. У місцевій школі опікується всіма господарчими справами. Старша із сестер — шанована на Ярмолинеччині вчителька, і хоч уже на заслуженому відпочинку, продовжує працювати у провідному в райцентрі освітньому закладі. Молодша вже не один рік — бухгалтер хлібопекарського підприємства у Києві. Сам же Микола Григорович, перш ніж стати на ще незвідану стезю фермера, свої найкращі роки присвятив сільському господарству, згодом очолював сільгоспідприємство у селі Вихілівка аж до часів розпаду господарства наприкінці буремних 90-х років.
Йому й нині безмежно важко згадувати тодішні вандалістичні процеси, бо встиг зробити для села та його людей немало. Під керівництвом Миколи Байчака були збудовані великий зерносклад, млин, контора, реконструйовані свинарник, корівник, асфальтувалися дороги, почала діяти хлібопекарня. Тож можна лише уявити біль і розпач керівника, коли усі ці надбання, по суті, пішли за вітром за лічений період часу.
Попри нелегкі випробування, не здався, не зламався. Відтак у 2000 році у Вихилівці створене одне з перших на Ярмолинеччині фермерських господарств — СВГ «Надія». І хоч у «спадок» йому передалися й колишні колгоспні борги розміром у півмільйона гривень (на той час сума шалена!), у «Надії», спостерігаючи перспективу започаткованої справи, рук не опустили й потроху розраховувалися з односельцями, Пенсійним фондом, бюджетами всіх рівнів. Забігаючи наперед, одразу зазначу, що нині у районі на своїй землі вже ревно працює більше ста осіб і таких охочих стає дедалі більше.
— Я твердо переконаний, що саме за дрібними фермерськими господарствами і є майбутнє України, — ділиться Микола Григорович. — Бо хоч, до прикладу, за всю історію «Надії» було чимало й важких, смутних моментів, коли господарство навіть вимушене було призупинити свою діяльність, нам все ж вдалося повернути його до життя. Зараз разом із дружиною та дітьми обробляємо трохи більше 70 гектарів землі. Усе зароблене вкладаємо у розвиток господарства. Цьогоріч, до прикладу, придбали обприскувача, хоч і не нового. Звичайно, це все дається не так просто. Тому без підтримки колег, друзів у цій справі не обійтися. Особливо, коли мова заходить про ту чи іншу техніку для обробітку поля, посіву та збору врожаю, пальне тощо. Тому, аби мати позитивний результат, потрібно кооперуватися. У нас на Ярмолинеччині лідером та координатором фермерського руху, безумовно, можна назвати, теж його першопрохідця Василя Андрушка, агронома за освітою і господарника від Бога. В його вотчині обробляється півтисячі гектарів землі, повсякчас створюються робочі місця. Василь Васильович допомагає слабшим не лише матеріально, але й підштовхує їх до розвитку та вдосконалення в аграрній галузі. І так має бути, бо селу можуть допомогти лише ті, хто в ньому живе і трудиться, хто ним дихає й переймається кожною нагальною проблемою. Політика ж великих холдингів призводить лише до повного занепаду нашої глибинки.
Хоч у Миколи Байчака нині, можливо, і не такі потужні можливості, як були свого часу, втім, він ніколи не забуває про своїх односельців, бо вміє і знає, як зарадити в тій чи іншій ситуації. Словом, завжди підставить плече в печалях та радощах. Особливо підтримку від «Надії» вихилівчани повсякчас відчувають у соціальній сфері.
Наостанок нашої розмови Микола Григорович підбив підсумок:
— Треба жити і працювати для своїх людей так, щоб потім про нас згадували, як про наших кращих попередників, як, до прикладу, Павла Тимофійовича Лохвицького із села Правдівка. Хто з дитинства привчений до праці, відповідальності, той обирає правильний життєвий шлях. Відрадно, що наші діти це розуміють, відчувають і дивляться в майбутнє зовсім по-іншому, ніж свого часу ми. Мудрості нам усім, бо перспектива України — це те, що залишимо поколінню прийдешньому.