Схід села — неабияка подія
Тож коли нас запросили на таку оказію у Пилявку Старосинявського району, ми, звісно, не могли не поїхати. Адже «Подільські вісті» — газета громади області. Власне, тому журналісти нашого видання намагаються якомога частіше та більше писати про те, що хвилює насамперед простих людей. Надто, коли йдеться про віддалені куточки Хмельниччини. Як живеться-ведеться краянам там? Хто й коли питає їх про їхні проблеми та біди? Як влада (вчорашня чи вже нинішня) підставляє їм своє плече? Чи взагалі там, на горі, чують голос обділеного зусібіч сільського люду? А чи лише під час чергових виборів (та й то — у кращому випадку) згадують про цей електорат?
У сільському клубі зібралося чимало пилявківців, завітали люди і з Карповець, що також входять до Пилявківської сільської ради. З району прибув заступник голови райради Василь Франчук. А ще — представники духовенства. Бо ж на сході села, ясна річ, говоритимуть про все, що хвилює його мешканців.
Насамперед, як і годиться, надали слово лідеру громади — сільському голові Вірі Котик, яка виступила перед земляками зі звітом. Кілька слів про Віру Юріївну. Жінка родом з Франківщини, та вже 27 літ мешкає у Пилявці. Закінчила Тернопільський фінансово-економічний інститут, була головним економістом місцевого колгоспу, затим секретарем сільради, а з 2006 року її обирають сільським головою. Тож на тонкощах місцевого самоврядування — розуміється. Але не всі селяни такі ж «грамотні» у цій царині. Подібне зібрання — нагода провести хоч якийсь лікнеп для людей, поінформувати їх про справи насущні та розповісти, як наповнюється їхня місцева казна і куди, зрештою, діваються кошти з неї. Хотілося б зауважити, що коли б очільники сіл частіше кликали громаду на схід, то, мабуть, у тієї не виникало б жодних питань, а тим паче, якихось підозр щодо несправедливого розподілу сільського бюджету. Бо, чого приховувати, саме це стало однією з причин зібрання пилявківців.
Пані Котик звіту не злякалася,
бо їй, як виявилося, нічого приховувати.
Найперше голова дала відповідь на закиди та навіть скарги до різних інстанцій про те, що, мовляв, не всі задоволені стосунками з орендарем земельних паїв, який недостатньо допомагає селу, не лагодить дороги. Та й взагалі, на думку одного з місцевих депутатів, ліпше було б отой його грошовий внесок не плюсувати до загальної казни, а роздати по кількадесят гривень людям.
— Так, — мовила Віра Юріївна, — наш головний орендар земельних паїв ТОВ «Енселко-Агро» (підрозділ компанії «Кернел» має в обробітку тут 1300 гектарів поля — авт.) вже третій рік поспіль укладає з сільською радою угоду про соціальне партнерство. Торік та цьогоріч — на 37 тисяч гривень. Але голова, щоб усі розуміли, цих грошей в кишені не носить. Просто товариство за свій кошт взимку прогортає у наших селах дороги, до Днів Перемоги, дітей, інвалідів вшановує подарунками сільських жителів, профінансували заміну вікон ось у цьому клубі (приміщення направду старе і потребує чималого ремонту, тож викраюють на це, звідки можуть, — авт.). А ще з цієї суми ми закупили паркан у сквер, де пам’ятник полеглим воїнам. Плануємо виділити три-чотири тисячі школі для придбання циркулюючого насоса для парового опалення, п’ять тисяч — на облаштування дитячого майданчика, дві з половиною тисячі — на перекриття даху та підбиття стелі у ФАПі...
До речі, лише цей орендар, котрий, до того ж, справно розраховується з селянами за паї, і коли біда яка в когось стається, чи похорон — то також не відмовляє у допомозі, виявив добру волю на підписання соціальної угоди. А от заготівельники молока (таких аж п’ять щодень їздять селом) і копійки не дали, аби хоч кілька ям чи вибоїн на шляху засипати. Жодним чином не долучаються до розв’язання проблем пилявківців та карпівчан і ті, хто орендує так звані невитребувані паї, а це — понад 300 гектарів землі.
— Тому замість нарікати, слід подякувати «Енселко-Агро», — резюмувала голова. На що пристала і більшість присутніх.
— А дороги, дороги, Віро Юріївно! Ми ж не маємо кудою до магазину чи до пошти дійти! — почулося з різних куточків зали.
— Скажу про це, бо знаю, що
Дороги — це наша найбільша біда
Основна частина Пилявки розташована у низині, де протікає річка, багато болотистих берегів та мочарів. Тому єдиним добротним шляхом тут є хіба кільцевий навколо села. Але ж люди, зрозуміло, не можуть долати по кілька кілометрів, аби дістатися у справах до центру. І багатьом діткам до школи незручно щодень пробиратися бузниками та багнюкою. Є такі вулиці, куди вже й підводою не проїдеш. А декому хоч перепливай через річку, що відрізала їх від цивілізації...
— Одначе, що я можу вдіяти, — бідкається голова, — коли на ремонт шляхів нам виділено з бюджету аж... сім тисяч двісті гривень?! Та й то чотири тисячі ми перерозподілили через дозвіл райради з капітального на поточний, бо перший передбачав ще й виготовлення проектної документації. Ви ж розумієте, шановні, що за ці кошти хіба грейдера на пару днів можна винайняти. Он сусідній Лисанівці і то тридцять тисяч дали. Та в Києві, мабуть, видніше, де гірша ситуація з дорогами, — саркастично підсумувала пані Котик.
Ось чому
Реформа самоврядування назріла і перезріла
Аби у столиці не вирішували подібні питання, що апріорі є абсурдно. Коли доводиться план залучення надходжень до бюджету, а Пилявківська сільська рада його виконує та навіть перевиконує, то, вочевидь, і громада села, селища чи міста має вирішувати, як цими коштами розпоряджатися (звісно, перераховуючи належне до державної казни). Нині ж виходить так, що найвитратніша стаття профінансована найскромніше. Ясна річ, що решту місцевого бюджету, а це понад 350 тисяч гривень, з яких 150 дотаційні, розподілено відповідно до чинного законодавства і також на нагальні потреби. Це, скажімо, так звані захищені видатки — газ, світло, зарплата працівникам сільради, 100 тисяч гривень перераховується в райвно на утримання сільського дошкільного закладу, сім тисяч треба сплатити за освітлення вулиць, закупили паркан для кладовища, заплановано поміняти одинадцять вікон у приміщенні, де знаходяться пошта, бібліотека та сільрада, ще певна сума піде на ремонт клубу, може, вдасться облагородити хоч кілька криниць... Словом, розпоряджатимуться бюджетом відповідно до затвердженої на сесії програми соціально-економічного розвитку Пилявки та Карповець. І жодного кроку вліво чи вправо щодо переспрямування «фінансових потоків» сільський голова самовільно не може зробити, бо інакше їй світитиме кримінал.
А тим часом проблем у цій глибинці, звідки лише двічі на тиждень курсує автобус до райцентру (а це — 25 кілометрів) та ще кілька разів до Хмельницького (утричі більша відстань), дуже багато. Окрім злощасних доріг (до речі, щодо цього вирішили створити спеціальну комісію, яка й має після обстеження шляхів прийняти конкретні рішення для виходу з ситуації),
Одне з найболючіших питань — безробіття
Школа, сільрада, клуб, три магазини, пошта, дитсадок, медпункт — ото й усі місця працевлаштування для тамтешнього люду. З майже двохсот п’ятдесяти осіб працездатного віку з десяток добираються на роботу деінде, засобом для виживання для усіх інших є власне господарство. Тож змушені тримати по три, чотири корови, здавати молоко за тією ціною, що править заготівельник. І чорно та темно, без вихідних та відпусток, гарувати на городах, доглядати худобу... Та молити Бога, щоб не підвело здоров’я.
А воно, те здоров’я, нині в багатьох похитнулося. Бо хіба може не боліти серце, коли таке в країні, коли кров проливається?
На зібранні, зрозуміло, дійшло і до підвищених тонів, і до з’ясувань якихось особистих образ, і парафіяльних справ торкнулися. Згадали і те, як самі ж колись розтягнули колгоспне майно, а тепер побираються по сусідах за трактором...
— Та нам не сваритися потрібно, а гуртуватися, підтримувати одне одного, бути справжньою родиною, — взяла слово директор Пилявківської школи, депутат районної ради Надія Дубік. Людина авторитетна і шанована тут. Адже, завдячуючи насамперед їй, у селі збережено школу (а є такий заклад — то ще не приречена на вмирання глибинка). Ба більше, громадська організація на чолі з Надією Григорівною стала учасником проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», і тепер у Пилявківській школі буде тепло й затишно. За 6 тисяч гривень, що зібрали батьки учнів, кошти, виділені з районного бюджету та 52 тисячі, що надійшли від Євросоюзу, до кінця червня у школі замінять всі вікна та двері, що твердо пообіцяв пан Франчук. Голова ж села тепер виношує задум, як би у Пилявці реалізувати ще один подібний проект, але вже з водогоном.
— А пам’ятаєте, як толокою ремонтували шкільний спортзал, де тепер збирається наша молодь на вечори та дискотеки, як облаштували дитячий садок, парк, створили інші зручності для школярів? А як відгукнулися, коли для армії, нашим синам, котрі під кулями воюють, поміч збирали!? (Зять Надії Григорівни, до речі, також три місяці перебував на передовій у Донецькій області, тож пані директор має повне право взивати до високої моралі односельців — авт.). Та ж ми разом — сила! Вірю, що вкупі ми здолаємо всі труднощі.
І ворогам відсіч дамо...
На тому й порішили. Усі непорозуміння з’ясовувати по-сімейному тихо-мирно, проблеми потроху гуртом розв’язувати, а коли багатенько питань накопичиться — зберуться знову на схід села, аби спільно знайти найправильніше їх вирішення.
Ось так, вихлюпнувши наболіле, розійшлися селяни по домівках і взялися до своєї буденної праці. А ми подалися на Хмельницький, заспокоївши душу тим, що все гаразд буде у Пилявці і Карпівцях. Якщо не сьогодні, не завтра, то з часом — обов’язково. Бо направду мудрі люди живуть у цій глибинці.
Gismeteo 
