Те, що на українському ринку переважають товари іноземного виробництва, давно вже не новина ні для економістів, ні для пересічних споживачів. Засилля турецького та китайського ширвжитку, імпортні автомобілі на наших дорогах, — звичне явище. Мало не єдина сфера, в якій Україна ще може змагатися з іншими країнами, експортуючи продукцію, — сільське господарство.
А от ввезення з-за кордону промислового обладнання, машин, транспортних засобів, як стверджує статистика останніх років, сягає більше 20 відсотків всього імпорту. До того ж, внутрішнє виробництво відстає від експансії іноземної продукції.
Захищати власного виробника шляхом підвищення митних зборів та інших інструментів Україна не може, оскільки політику протекціонізму обмежують з одного боку діючі зобов’язання перед Світовою організацією торгівлі, з іншого — перспектива створення реальної зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Не слід також забувати, що українська економіка залежить від імпортних енергоносіїв, що теж істотно впливає на зовнішньоторговельне сальдо та, зрозуміло, знижує конкурентоспроможність вітчизняного товару.
Крім цього, український експорт орієнтований переважно не на виробництво продукції з високою доданою вартістю, а на сировинну складову, що робить нашу промисловість вкрай уразливою і залежною від кон’юнктури зовнішніх ринків. Водночас ми відкриті для збуту закордонної високотехнологічної продукції. До того ж, імпорт “вимиває” валюту, інвестуючи її в розвиток інших країн.
Відтак якість життя у нас визначають, на жаль, не українські товари. Тому нагальним для порятунку вітчизняної економіки є стимулювання експортноорієнтованих виробників, розвиток внутрішнього ринку в найширшому розумінні, програма імпортозаміщення. Про останню ведуть мову вже не один рік, а у квітні минулого парламент навіть затвердив її новий проект.
Звісно, потенціал є у всіх галузях економіки. Але одним із головних напрямів розвитку вітчизняної промисловості щодо заміщення імпорту визначено високотехнологічне машинобудування. Чимало таких підприємств, здатних конкурувати з іноземними виробниками і за ціною, і за якістю продукції, є і на Хмельниччині. Днями, до прикладу, ми побували на заводі “Темп”. За підсумками минулого року, попри вкрай несприятливі умови, в яких опинилася наша країна, тут досягли найкращих техніко-економічних показників за останні два десятки літ. Експорт продукції, насамперед до Узбекистану та інших країн, дозволив перекрити багатомільйонні збитки від втрати ринків Криму та крупних замовлень з Росії. Ба більше, “Темп” не лише не сповільнює темпів, а й освоює виробництво унікального складного промислового обладнання та ліній, реалізуючи оті задекларовані державою програми імпортозаміщення, модернізації підприємства, завоювання ринків...
Скажімо, комплекс очисних споруд для гальванічних ліній дозволяє максимально удосконалити систему очищення на виробництві: вода проходить настільки потужну фільтрацію, що її тут же повертають назад у технологічний процес; відходи мінімальні, їх можна використовувати, приміром, для виготовлення цегли; зрештою, увесь комплекс поміщається у невеличкому приміщенні, де майже ідеально чисто...
Забігаючи наперед, скажу, що керівники підприємств (і нашого краю, і сусідніх областей), котрі приїздили подивитися, як працює сучасне обладнання хмельницького виробника, були приємно вражені. Дехто з них одразу захотів замовити подібне і для свого заводу.
У кілька разів більше площі знадобилося тут для монтажу гальванічної лінії, яка за зміну може покрити (у даному разі — цинком) більше однієї тонни різної форми деталей (на фото справа). Шкода, за допомогою фотоілюстрації неможливо передати, яка бездоганна чистота і в цьому (зауважте — фарбувальному!) цеху. Авжеж, це обладнання нічим не поступається аналогічному європейському. Тому й у приміщенні порядок, і вироби виходять найвищої якості.
— Ця лінія — одна з останніх унікальних розробок наших конструкторів та технологів — мозкового, так би мовити, центру підприємства, яким я дуже пишаюся — каже Іван Праворський, голова правління ПАТ “Завод “Темп”. — У нас прекрасний колектив, — не забуває принагідно похвалити своїх людей Іван Максимович. — Адже усі ми — і згадані конструктори, інженери, фінансисти, робітники цеху, працівники низової ланки — згуртовані навколо одного виробничого процесу і спільної мети, щоб зробити його якіснішим та результативнішим.
— До речі, а чому тут не чути специфічного запаху фарби? — запитую я.
— Не дивно, — проводить далі екскурсію співрозмовник. — Адже ось працює скрубер, який і очищає повітря. І таке обладнання також тепер виготовляє наше підприємство. А раніше завозили з Польщі.
Загалом же торік на “Темпі” освоїли п’ять позицій нової продукції, яку раніше доводилося імпортувати. Надійність та якість її — гарантована, а от ціни у кілька разів нижчі, ніж у закордонного товару. Варто зауважити й те, що кожну лінію, обладнання, нову продукцію можна вважати ексклюзивними. Адже практично все тут проходить повний цикл — від задуму до виготовлення та реалізації. Отримувати ж замовлення дозволяє набута роками слава серйозного, якісного і відповідального виробника. А ще — чималий досвід роботи на європейському ринку з дуже жорстокою конкуренцією. Відрадно, що наш Хмельницький завод “Темп” успішно відвойовує своє місце під сонцем і там. Підтвердженням цього є черговий успіх підприємства — воно виграло у Німеччині солідний тендер на виготовлення обладнання для автомобільної промисловості, технологічний цикл якого сім місяців...
Ось так виживає одне з підприємств нашого краю. Самотужки. Утім, аналогічно почувається й решта виробників Хмельниччини, та й усієї України. Бо жодної підтримки — бодай вирішення питання з кредитами для реального сектору економіки, чи якоїсь пільги при оподаткуванні, чи інших стимулів для збереження та розширення виробництва (а це і зайнятість населення, і створення робочих місць, і наповнення бюджету, і ті ж відрахування на потреби армії...) — поки не відчувають. Розвиток того ж машинобудування неможливий без впровадження інноваційних технологій, причому власних, а не запозичених у сусідів. За попередніми розрахунками, на перших етапах для цього необхідно щонайменше 10-15 мільярдів доларів. А де їх узяти, коли від держави ані замовлень, ані здешевлення банківських позик та енергоресурсів. Вартість електроенергії натомість знову вкотре зросла, що неодмінно болісно вдарить по таким ось, як “Темп”, енергоємних виробництвах. У світі давно знайдено шляхи порятунку для цілих галузей. До прикладу, в компанії, орієнтовані на розробку і виробництво наукомісткої, високоризикованої продукції, залучаються довгострокові інвестиції приватного капіталу. Цей інструмент активно використовують, зокрема, у США, Європі, Азії. У нас же лише поговорили на цю тему — на тому й усе.
Проблеми комплементації державних програм завжди були притаманні українській владі. Раніше кивали на відсутність чіткої стратегії розвитку країни навіть на середньострокову перспективу. Та нарешті, здавалося б, окреслено таку і на поточний рік, і на найближче п’ятиліття. Питання лише в тому, чи вистачить сили волі на виконання заявлених програм? Чи змусить хоча б ота страшна ситуація з російською агресією задля спасіння країни стати на шлях прискореного розвитку? Чи у нас тепер вже на війну спишуть чергове забалакування реальних, украй необхідних реформ?
Gismeteo 
