Скептики пророкують українцям нелегкі часи. Мовляв, нічого доброго нас не чекає, золотовалютні запаси державної скарбниці катастрофічно тануть, а з ними і надія на краще життя. Країну звідусіль обсіли борги, а відтак без зовнішніх благодійників ми не зможемо дати собі раду. На голодний пайок посадили не лише освітян і медиків (про працівників культури годі й казати), «заморозили» всі зарплати бюджетникам. Чому? Та чи справді ми, з діда-прадіда працьовитий, свободолюбивий, гордий народ, настільки вже немічні й бідні, якими нас хочуть виставити недоброзичливці?
Взяти хоча б Хмельниччину. Попри усі негаразди і труднощі, попри всі перешкоди, підприємці й виробники таки зуміли не лише показати подільський товар лицем закордонним партнерам, а й добре на цьому заробити. За офіційними джерелами, Хмельниччина тільки за три місяці поточного року заробила на експорті продукції — вдумайтесь у цифру — 108 (!) мільйонів доларів США. Це ж наші подільські виробники, продаючи свою продукцію — електричні машини, пластмасу, полімерні матеріали і чорні метали, сільгосппродукцію, молокопродукти — поповнюють золотовалютні запаси країни. І при цьому потенціал міжнародної торгівлі має усі можливості для кількісного і якісного зростання. Про це, зокрема, йшлося і під час зустрічі бізнес-спільноти та громадського активу Хмельниччини з представниками литовського міста-побратима Шауляй. На цьому заході були озвучені дві промовисті цифри: перша — обсяг експортних поставок з Хмельниччини до Литви становить понад 1,7 мільйона доларів США, а друга — імпортні операції з Литви в області обраховуються в... 3,3 мільйона доларів. Таким чином з Хмельниччини «вимивається» вдвічі більше іноземної валюти у Литву, аніж ми вивозимо з цієї країни.
Чим же торгуємо зі своїми сусідами? Прибалтійська країна купує продукти харчування, текстиль, деревину, продукцію машинобудування. З Литви завозиться устаткування для ядерної енергетики, вироби харчової промисловості і навіть... живі тварини. Словом, торгують усім, що становить економічний інтерес і приносить зиск. Подоляни, звісно, теж шукають зиск. І — віднаходять. Сьогодні набуває популярності «медовий» експорт подільських бджолярів. З початку року, за словами керівника Хмельницької митниці Міндоходів Ігоря Балана, за кордон відправлено понад дві тисячі тонн меду. А ще бджолярі Поділля почали торгувати, так би мовити, живим товаром. Понад 400 бджолиних маток експортували наші бджолярі-підприємці до сусідньої Польщі. Звісно, такий «делікатний» експортний товар мав би принести у кишеню подільського бджоляра-підприємця значну суму валютної виручки. Іноземний партнер по бізнесу, зазвичай, розраховується за товар справно. Хоча, звісно, бувають і казуси, коли валютна виручка зависає невідомо в якій країні.
Зовнішньо-економічні операції тільки на перший погляд здаються нам простими і доступними. Кожна країна має свої правила митного перетину кордону для певної групи товарів. Де діє спрощена процедура, там торгівля пожвавлюється. Скажімо, іноземні споживачі смакують подільським медом у Німеччині, Польщі, Чехії, Росії та в Канаді. А ось із Китаю подільські бджолярі привозять — щоб ви думали? — квітковий пилок. А разом із ним «пливе» до Китаю валюта, проплачена нашими підприємцями. Потенціал для міжнародної торгівлі — невичерпний, це, дійсно, джерело для поповнення золотовалютних запасів держави. Треба тільки вправно заохочувати наших виробників і підприємців займатися зовнішньоекономічною діяльністю, міжнародною торгівлею і підтримувати ці зв’язки — торговельні, економічні, культурні.
На жаль, державні мужі поки що діють методом «закручування гайок» у зовнішньоекономічній сфері. Зокрема, для експортерів запроваджується обов’язковий продаж половини від суми надходження валюти. Ця норма прописана у постанові Національного банку України від 12 травня 2014 року № 271 «Про встановлення розміру обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті». Згідно з цим нормативним документом, як ми вже зазначали, 50 відсотків валютної виручки від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами підлягає обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України. Фактично підприємців-експортерів «ґвалтують», змушуючи їх продавати зароблені долари та євро навіть не на готівковому, а на міжбанківському валютному ринку. А цей продаж, звісно, йде за заниженою ціною. Як тоді покривати збитки? Сьогодні валюту продасиш за одним курсом, а завтра треба буде купувати матеріали за кордоном вже за завищеним курсом. Обігові кошти, які працюють на виробників, помітно зменшуються.
— Відтепер кожна зовнішньоекономічна операція стає невигідною, вона заздалегідь збиткова, — бідкається Олег Шеремета, один із 344 підприємців-фізичних осіб, які займаються експортом продукції. Якщо врахувати, що в нашій області зареєстровані 832 учасники зовнішньоекономічної діяльності, і з них 488 підприємств-юридичних осіб, то можна собі уявити масштаби можливого зниження експорту тільки в нашому краї. Це — економічне лиходійство. Я не кажу зумисне. Ймовірно, просто через необачність, через те, що не врахували усі плюси і мінуси такого кроку. До речі, років десять тому аналогічні валютні обмеження вже діяли, їхня результативність — нульова. Навіщо ж наступати на старі граблі? Обов’язковий продаж валютної виручки для наших виробників-експортерів стає непосильним тягарем. Він змусить багатьох переглянути свої контракти із зарубіжним партнером і обов’язково пригальмує виробництво. Хіба до цього йшли фінансисти, запроваджуючи ці нововведення? У Нацбанку переконують, що дані механізми діятимуть не довго — лише з 20 травня до 20 серпня поточного року. Що ж час не такий уже й значний, але чи втримаються експортери на «плаву»? Кому потрібні такі експерименти — невідомо.
Gismeteo 
