Цей процес набрав стрімких темпів і став незворотним після розпаду Радянського Союзу. А причин для цього є чимало: це — внутрішня та зовнішня (зокрема трудова) міграції, занепад виробництва на селі, виїзд молоді в міста тощо. Проте, окрім того, що роками різні експерти лише констатують факти, — досі немає глобальної і серйозної, на рівні держави, програми, яка б, якщо не відновила в селах життя, то хоча б не допустила їхнього вимирання.
Тенденції характерні для всієї України — на межі зникнення майже п’ять тисяч сіл! Ось, до прикладу, на початку березня 2021 року, в Чернігівській області зникло село Блешня, в якому помер його останній житель. Воно входило до складу Орликівської сільської ради, з шести сіл якої обезлюдніли три. В інших живе по півтора десятка чоловік. Найгірша ситуація зараз у Сумській, Чернігівській та Харківській областях, адже там третину сіл становлять такі, в яких живе менше 50 людей. За статистичними даними, за останні 20 років, зокрема на Сумщині, зникло 45 сіл.
Селу загрожує тотальне знелюднення, його покинула та продовжує покидати молодь, а смертність, яка і так в Україні вища серед європейських країн, розставляє жирні крапки в цьому болючому питанні.
Звичайно, є великі села, які продовжують жити, в них розвиваються інфраструктура, аграрний сектор та ін. Проте дрібні й маленькі — і далі спустошуються.
Ще одним серйозним фактором, який згубно впливає на життя села, є відсутність води. За даними 2018 року, в шістнадцяти областях України у 1300 населених пункти необхідно було постачати воду. Варто зазначити, що в більшості проблемних сіл у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях — води або немає, або вона не придатна для вживання.
Не краща ситуація і в Хмельницькій області. Особливо негативні процеси посилилися тоді, коли по селах почала останніми роками зникати вода. Були б скрізь централізовані водогони, то питання її нестачі можна було б вирішити. Тому у віддалених маленьких селах ця проблема особливо кричуща. Старенькі люди, яких залишилося по кілька на вулиці, фактично чекають судного дня… Вони трудилися все життя, щоб заробити на достойну старість, без злиднів і хвороб, але сподівання їхні не справдилися.
Говорити можна багато, та краще — просто проїхатися віддаленими селами, щоб побачити все на власні очі: немає доріг, немає води, практично не видно дітей…\ У деяких із них нема крамниць, тому хліб довозять із колишніх райцентрів.
Цей контраст особливо видно на тлі розкоші тих, хто мав би не допустити вимирання українського села.
Gismeteo 
