Курси валют

Ситуація в економіці нагадує примхливе море. Тільки впіймаєш попутний вітер, а він вже розвернувся і дме в обличчя. Щоб утримати підприємство на плаву та піймати потрібну хвилю, його директор повинен вміти працювати в умовах великої невизначеності подібно до капітана океанського лайнера, суховантажу або криголама.
Гривня стрибає, ціна енергоносіїв і сировини росте, персонал не поповнюється молодими кадрами, частина обладнання не відповідає вимогам сучасної технології,   на ринку постійно з’являються нові зразки, а тут ще й коронавірус із локдаунами і карантинами втрутився.

Хто не стоїть на місці – той не заіржавіє
У тому, що ТОВ «Красилівагромаш» вижив за екстремальних обставин серед жорсткої конкуренції, безумовно, найбільша заслуга його керівника. 
Генеральний директор заводу, заслужений машинобудівник України Анатолій Чайчук зустрів у своєму кабінеті, як завжди,  усміхнений і позитивно заряджений, уособлюючи оптимізм.   
– Вистояти нам допомогли кілька факторів. Найголовніше – команда топ-менеджерів: директор з іновацій та розвитку
Б. Я. Гашевський, директор з виробництва В. А Войтович, фінансовий директор Л. В. Сень. Це мої колеги, спеціалісти високої кваліфікації, що доповнюють мене, допомагають, страхують у важких ситуаціях. Я їм дуже вдячний. Всі наші успіхи завдяки їхній самовідданій праці. Їхні знання, навички, мотивація – це інтелектуальний капітал заводу, який коштує багато.
На жаль, у нас зараз немає в команді комерційного директора і директора з персоналу. До речі, у США першим заступником є той, хто відповідає за технологію виробництва, в Японії – той, хто відповідає за персонал. А в реаліях нашої держави правою рукою має бути той, хто відповідає за продаж продукції. Якщо це місце вакантне, то його функцію виконує генеральний директор.
Агромашу України і нашому підприємству зокрема, велику підтримку подає урядова програма відшкодування аграріям 25 відсотків затрат для закупівлі вітчизняної техніки, при дотриманні умови локалізації
50 відсотків матеріалів та комплектуючих. Це дуже важливо для малих і середніх виробників. Для деяких господарів після виконання окремих умов знижка взагалі становить 40 відсотків.
Великі агрохолдинги такої компенсації не отримують, тож купують імпортну техніку. Це становить певну загрозу для вітчизняного ринку. Виходить, що наша земля якоюсь мірою, годує не українців.
Цьогоріч ми відчули деякі зміни у фінансовій системі країни. Чекали, що вони розпочнуться при Президентові Вікторові Ющенку. Однак ні він, ні Віктор Янукович, ні Петро Порошенко навіть не говорили, як можна брати кредити в банках при ставці 25 відсотків річних при рентабельності 10-15 відсотків. Сьогодні ми отримуємо позику від Ощадбанку за схемою 5-7-9. Крига скресла.
Виручали і вірні друзі – відомі господарі Хмельниччини: Олександр Корнійчук, Петро Лабазюк, Володимир Федченко та Олександр Співак. Без перебільшення, вони – справжні патріоти.
Дуже підтримав нас і начальник Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства Петро Пешко. Як видатний державник, він докладає багато зусиль для освоєння сучасних технологій у галузі. З його ініціативи і за його порадою ми розробили кілька агрегатів для рочищення лісу і мали можливість їх випробувати. Управління закупило цю техніку для потреб своїх підрозділів і організувало замовлення на майбутнє. Тут ми – лідери в Україні, і працюємо в цій галузі дуже ефективно. Наші агрегати чистять хащі висотою до 4 метрів із кутом захвату 120 градусів, а ще ламають і розщеплюють стовбури товщиною до 5 сантиметрів у діаметрі. Ці пристрої спроектували наші конструктори Володимир Лімпак та Андрій Столяр.
Нам посприяла висока репутація і давні традиції Красилівського машзаводу. Їх носієм є наш трудовий колектив. Це не люди, – а золото! На підприємстві працюють цілі династії, а також спеціалісти у третьому-четвертому поколіннях. Такі як В. А. Войтович, В.А. Батюсь,
Л. В. Сень, В. П. Філь, Б. Я. Гашевський – це гордість заводу, адже віддали йому понад 40 років. До речі, Віктор Андрійович Войтович та Борис Якович Гашевський  відсвяткували вже поважні ювілеї – 70-річчя. Люди чесні, працьовиті, високопорядні, віддані своїй професії! З такими працівниками просто неможливо працювати погано.
Безперечно, кращим прикладом стабільності, корпоративного духу і високої соціальної відповідальності будь-якого підприємства є збереження робочих династій, їх продовження і виникнення нових. Кожна з них – гордість підприємства, його минуле, сьогодення і майбутнє. Представники трудових династій по праву вважаються найнадійнішими працівниками, адже своєю працею вони відстоюють не тільки честь прізвища, а й заводу, який став рідним. Це, зокрема, В. А. Войтович,  В. В. Снігур, В. В. Кротюк, С. В. Кротюк. Пов’язані родинними вузами, працівники намагаються не зганьбити честь прізвища. Звідси – працьовитість, відповідальність, старанність і сумлінність.  Спеціалісти нашого підприємства власними силами розробили понад 50 одиниць різноманітної сільськогосподарської техніки – від картоплекопачів, мотоблоків, автомобільних причепів тощо – до нашого бренду – агрегатів комбінованих, які знає вся Україна. Спілкування з ними наснажує і вселяє в мене, як директора, віру. Знаю, що з такими самовідданими і висококваліфікованими майстрами своєї справи можна здійснити найсміливіші задуми. Гори звернути. Завдяки їм наше підприємство є новаторським по духу. В нас кажуть: «Хто не стоїть на місці – той не заіржавіє».
У нас і в них
Анатолій Дмитрович саме готувався до міжнародної агропромислової виставки у Києві. 
На ній Красилівагромаш представить 3 зразки техніки. Серед них новий комбінований культиватор, що виконує 7 операцій, борона ротаційна широкозахватна і оновлений подрібнювач пожнивних решток – коток водоналивний.
– Вітчизняна техніка нічим не поступається зарубіжній. А от за ціною і наявним преференціям при їх закупівлі обходиться аграріям набагато дешевше. Та й обслуговування її, мається на увазі, передусім, закупівля запасних частин і близкість виробника – набагато вигідніша,  – ділиться своїми міркуваннями Анатолій Дмитрович.  – Однак організатори експозицій чомусь більше уваги приділяють  іноземним конкурентам. Наприклад, змушують нас платити за участь дорожче, ніж їх. І то в євро, а не в гривнях.
За кордоном усе навпаки. Там підтримують свого виробника, а не чужого. Здебільшого за участь платять іноземці. А вітчизняні взагалі не платять, або навіть отримують від держави матеріальне заохочення. Доходить до приємних дрібниць. Наприклад, у Чехії місцевим учасникам виставки відшкодовують гроші за презентацію і доплачують навіть за випиту ними каву.
Покинуті напризволяще
Там є програми розвитку галузей, їм відшкодовують збитки від пандемії, а в нас навіть не відродили Міністерство промислової політики.
Нещодавно раптово підскочила вгору ціна на метал. Із чиєїсь примхи вартість деяких його видів зросла в 2-3 рази! Що нам робити? Продавати  за старою ціною недоцільно, бо зазнаємо збитків. Будемо відповідно піднімати ціни і ми. Услід піднімуть ціни аграрії. У підсумку подорожчають хліб, бензин, товари першої необхідності. Така ланцюгова реакція балансу господарства.
Ми не вимагаємо від держави багато. Просто забезпечте стабільність економіки, аби ми могли зверстати свої довгострокові плани, допоможіть нам із кредитами для оборотних коштів, підтримайте нас із експортом. За кордоном працюють посольства, торгові представники. Вони мали би збирати і постачати інформацію про потреби тієї чи іншої країни у нашій продукції. Їхньої опіки і піклування не відчуваємо.
Ми хочемо бачити чітку стратегію держави в розвитку промисловості і машинобудування, гарантій від неї, допомоги з реалізацією і за форс-мажорних обставин.
Тоді ми обопільно зможемо добитися ще кращих результатів, утвердити престиж України. Усім очевидно: якщо ми вважаємо Україну аграрною державою, то було би вкрай правильно, щоб вітчизняні аграрії користувалися українською технікою! Це посприяло би збільшенню надходжень до державного бюджету і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції на ринку споживання. А в цілому би підняло добробут простих людей.