Таке пекельно гіркуще перефразування класика Тараса Шевченка. Болючими метастазами в кожнісіньку колись кімнату закинутих-забутих сільських будинків повросталися кущі й бур’яни. Пеленою забуття бузина білим цвітом вкриває минуле: як же тяжко зводилися ці будинки, скільки поколінь міцно стали на крила у кожному, як бринів тут дитячий сміх, як пахло хлібом. Нині ж у кімнату, де до стелі була вчеплена дитяча люлька, так лагідно заглядає сонечко, прямісінько крізь стелю, бо даху ж нема… Нема люльки – розвалюється колиска нації…
Забуті, закинуті. Їх би розібрати, щоб не жахали, та нікому. В тих хатах вирувало життя, як далеко-давно вирувало воно в селах, що нині мають гірку приставку – «безперспективні»…
А є хати цілком придатні для проживання, та й є громади, які запрошують молоді сім’ї жити у спорожнілі добротні будинки. І залюбки поїхала б туди молодь, і залюбки б залишились місцеві, але що їм тут робити, де ж та перспектива? Зайнятості нема. Жодної. Тому то й залишаються у селах одні пенсіонери. Молодь виїздить. Неправильно казати «у пошуку кращого життя», справедливіше — «у пошуку бодай якогось виживання». Люди в нас працьовиті. Молоді сім’ї тримали б господарство, обробляли б городи, якби мали впевненість — і точки збуту будуть, й цінова політика адекватна, й належна державна підтримка, як у сусідів, до прикладу. Допоки ж десятиліттями поспіль реанімовують села і вдихають у них життя лише у передвиборних буклетах. А молодь тим часом їде в найми по закордонах, живе в бараках, вагончиках по шість чоловік, роками не бачить батьків, дітей, вітають найрідніших з Різдвом, Великоднем телефоном… Лише минулоріч, попри суворі карантинні обмеження, тільки Польща видала майже 1 мільйон 800 тисяч запрошень українцям на роботу. То про який інститут сім’ї йдеться? Чи є він у нас взагалі? За оприлюдненими даними Держкомстату, у 2017 році кількість розлучень складала 51,6%, а у 2018 році вже 67%! А маймо на увазі, що більшість сімей зараз спочатку живуть так званим цивільним шлюбом… Питання ж виховання дітей — взагалі кричуще! Скільки неповнолітніх потрапляє в поле зору правоохоронців! Не вистачає дітям батьківської підтримки, материнського тепла, врешті, найосновніше, моделі сім’ї, аби потім власну сім’ю створити. Бо все пояснює сумна правдива істина — лише українець, аби прогодувати родину, мусить роками її не бачити.
Тож їдемо в пошуках глевкого заробітчанського хліба, а крізь хати тим часом так стрімко проростає бузина. Чи викорчує її хтось? І коли?
Gismeteo 
