Курси валют

Чи вдасться розірвати його через багато років мовчазного кріпацтва  жителям  села  Піддубці?

До села Піддубці Славутського району  від центральної київської траси рукою подати. Та вже за кілька кілометрів від жвавого життя не лишається і сліду. У Піддубцях ніби інший світ, світ зневіри і безнадії. Нині тут проживає трохи більше 350 людей. Молоді практично немає, у місцевій школі, куди звозять дітей з трьох сіл, навчається лише 50 учнів.

Майнових паїв не отримали досі
Село з такою милозвучною назвою обсіли злидні. На базі колишнього колгоспу нині діє ФСК «Маяк», який очолює Василь Іванович Сорока. Працюють тут, за словами місцевих жителів, зо два десятки людей. Решта жителів здають в оренду господарству земельні паї. Та плата за них — мізерна. Бувало, селянам виплачували два, три, у кращому випадку — до чотирьох центнерів зерна. Та, як не дивно, досі, за десятки літ, жоден із пайовиків не має на руках договорів оренди. Щось подібне і з майновими паями. Договорів оренди на них також нема, за багато років співпраці з кооперативом «Маяк» громада не отримала ні копійки за використання техніки і приміщень. Тим часом, як стверджують селяни, майно, до якого вони фактично не мають доступу, потихеньку зникає. У кооперативі все менше стає приміщень, худоби, техніки — щось вирізується, щось вивозиться, продається. І люди забили на сполох.
— Коли наш теперішній керівник прийняв колгосп, де ми всі працювали, було 1370 голів худоби, — каже Валентина Олексіївна Дзех. — А зараз, напевно, і 300 нема. Вже таке робиться — хай Бог милує. Ніхто з нами договорів ніяких не укладав. Кажуть, ніби є колективна угода. Спочатку це було на п’ять років, а пізніше доставили одиничку і вийшло п’ятнадцять!
«Більше репресій терпіти не хочу»
Михайло Петрович Сорока (однофамілець керівника) чотири десятки літ пропрацював у колгоспі, а пізніше і в «Маяку» механізатором. Майнового ж паю, як і його односельці, забрати не може. Хоч уже на пенсії, та неправди, каже, терпіти не хоче. Про те, що колективне майно зникає, а люди ніяк не доб’ються справедливості, написав звернення у Верховну Раду, у депутатську фракцію партії «Блок Петра Порошенка». Під цим листом підписалося понад 40 піддубівчан.
Михайло Петрович показує відповідь від першого заступника голови фракції І. Кононенка. Їхнє звернення народні депутати направили прокурору Хмельницької області О. Р. Санишину «для подальшого розгляду та, при підтвердженні зазначених обставин, відповідного реагування».
— Мій батько пережив Соловки, родина була репресована, — каже  Михайло Сорока. —  Більше репресій терпіти не хочу.
За допомогою звернулися і піддубівчани до Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад. З її представником Андрієм Гладських, виконавчим директором цієї організації (на фото), ми і приїхали у Піддубці.
— Звісно, люди хвилюються, — каже пан Андрій. — Багато чого не розуміють. Наприклад, якщо на базі колгоспу створили кооператив, значить, всі члени колгоспу мали б стати і членами кооперативу. Засновниками ж нового господарства є лише семеро чоловік, наближених до керівника. Те ж саме і з майном, договорів оренди на яке люди не мають досі. Тому асоціація буде вивчати ці питання, щоб допомогти людям.
— Років 15 у нас ніяких зборів не було, — каже місцева жителька Людмила  Самчук. — А тільки хтось намірюється щось з’ясувати, зразу чуємо звинувачення, що хочемо розвалити колгосп (люди у Піддубцях і далі називають так місцеве господарство). Та коли хоч якесь майно збережене, то чому не використовується? Чому люди з того не мають нічого? Наприклад, ми хотіли подати гуртом заяву про незадіяну техніку, щоб  трактор взяти, щоб  люди мали чим городи зорати. Та голова майнової комісії відмовився брати заяву, каже, я — не легітимний. Бухгалтер, у свою чергу, запевняє, що худоба — то не є майно. Розуміємо, що зараз тяжкі часи, пальне дороге, але ж навіть у сусідніх селах на земельний пай дають по вісім центнерів зерна, а не так як у нас — дріб’язок. А коли одна жінка, яка пропрацювала у колгоспі десятки літ, пішла допитуватися за свій майновий пай, думала, може, якусь худобину візьме, то почула, що їй належить аж ... 16 кілограмів м’яса.
На жаль, голова кооперативу Василь Сорока категорично відмовився давати будь-які коментарі. Сільський голова Микола  Бойчак працює у Піддубцях уже третє скликання. Ці проблеми йому відомі. Тож коли запитали, чи прийняло б село іншого інвестора, який потурбувався б і про інфраструктуру села, і за паї розраховувався належно, відповів: що треба, аби кожен керівник насамперед про людей дбав, тоді й не буде нарікань.
Вживають самотужки
… А тим часом Піддубці і далі виживають за рахунок власного господарства, клаптика городу біля хати, молока, яке теж продають за безцінь заїжджим перекупникам. Село, як зізнаються самі його мешканці, залякане, збідніле. Навіть ті, хто працює у «Маяку»,  отримують, по 200-300 гривень зарплати за місяць. Не більше отримували і ті, хто пішов з господарства на пенсію. Ніна Василівна Дем’янчук усе життя пропрацювала на фермі.
— Робила у свинарнику, потім телятницею, дояркою. Останні роки отримувала 300 гривень зарплати за місяць. Як виживаємо? Продаємо те нещасне молоко по дві гривні сімдесят копійок —  вода у три рази дорожча. Ось і майно своє ніяк не можемо з колгоспу забрати. Нікому село не потрібне, хіба що з  нього останнє деруть.
Ніна Василівна має четверо дітей. Два сини — військові, майже рік — в АТО, на Донеччині та Луганщині. Все спорядження синам купляли за власні гроші. Школа трохи допомогла, принесли, каже жінка, по 300 гривень для кожного. Середущий син їздить на заробітки, щоб якось дати раду. Донька — у Києві, волонтер.
— Треба, щоб молодь у селі залишалася, щоб робота була, — каже замислено мати, яка чекає дітей з війни і з чужих заробітків. І додає: — А про нашого голову скажу відверто: скільки житиму — симпатії до нього мати не буду. Бо нема у нього серця до людей. Як і в нашої влади.
Маленьке село, закутане у яблуневий цвіт, чекає змін. Як розповіли нам у Всеукраїнській асоціації сільських і селищних рад, з допомогою благодійників тут планують оновити освітлення села. А ще, дізнавшись на яких умовах люди здають в оренду свої паї, агрофірма «Нива», яка обробляє землю у довколишніх господарствах, запропонувала допомогу. Замість трьох центнерів зерна на пай, компанія пропонує тонну та соціальну опіку над Піддубцями. А головне — оформити усе це відповідно до закону.
Як розвиватимуться події далі — покаже час.  Та розірвати зачароване коло, у якому  цинічно обдурюють селян, наживаються на їхній землі, зможуть лише вони  — люди, яким земля належить по праву.