Щонайменше 379 тонн пестицидів, завезених на територію Хмельниччини ще за часів Радянського Союзу, досі отруюють грунти, повітря та воду багатьох населених пунктів області. Таку цифру озвучують у департаменті екології Хмельницької облдержадміністрації. Треба негайно вивезти цей отруйний непотріб і захоронити, як це зробили, скажімо, скрупульозні німці чи відповідальні за кожен метр своєї землі поляки, відтак і повністю знешкодити цю бомбу сповільненої дії! Однак маємо, як завжди, навіть не одне, а низку «але».
Озвучена цифра виглядає вражаюче, але і вона приблизна, бо ніхто не знає скільки точно міститься непридатних хімічних засобів захисту рослин у колишніх колгоспних складах, у земляних насипах, і, навіть, як свідчать реалії, на території домогосподарств. Вишукувати, інвентаризувати це «добро» фахівці департаменту екології облдержадміністрації намагаються щороку.
«Кожного року, коли ми перезатарюємо те чи інше сховище пестицидів, то виявляємо їх більше, аніж передбачали, бо обстеження проводиться візуально. Точну кількість хімікатів можна визначити лише тоді, коли їх зважують», — з гіркотою зізнається начальник управління екологічної експертизи, моніторингу та зв’язків з громадськістю департаменту екології Валентина Шибецька.
Тільки в одній Рогізні Кам’янець-Подільського району під відкритим небом, фактично на території Національного природного парку «Подільські Товтри» насипом лежить, знову ж таки «на око», 150 тонн пестицидів! Фахівці не виключають — їх може бути значно більше. Турбує те, що роками вкрай небезпечна для всього живого отрута грунтовими водами розноситься далеко за межі Рогізної.
Села Волочиського району, за приблизними даними, отруюють 92 тонни пестицидів. Цього «добра» є понад 68 тонн на Полонщині. Та коли в цих районах непридатні засоби захисту зберігаються у порівняно задовільних, умовах, то в низці населених пунктів Хмельниччини вони справді є міною уповільненої дії, шкодять здоров’ю населення. На пороховій бочці сьогодні живуть, зокрема, села Бедриківці та Юринці Городоцького, Гуків, Залуччя, Голенищеве Чемеровецького районів. Відверто не пощастило місту Славуті зі «спадком» колишнього заводу «Лотос»: на складах тут ще й досі лежить близько 40 тонн небезпечного гексахлорану. Добре що хоч 142 тонни цих хімікатів з району вдалося вивезти.
Парадокс ситуації полягає в тому, що ще в 2012 році Хмельниччина, отримавши чималі кошти як із загального фонду обласного бюджету, так і з державного та місцевого фондів охорони навколишнього природного середовища, продекларувала, що з непридатними пестицидами швидко розквитається. Однак виділені кошти закінчилися, а, перепрошуємо за тавтологію, нові старі пестициди знову знайшлися, до того ж, їх — сотні тонн.
Голова громадської організації «Мама 1986» Ірина Резнікова, яка веде давню війну проти забруднення навколишнього середовища, запевняє:
— Україна, отримавши потужні вливання іноземних донорів, обіцяла світовій громадськості очиститися від пестицидів ще в 2010 році, але і досі, приміром, на Хмельниччині, роботи непочатий край. На жаль, розуміння масштабу біди, яку несуть прострочені й страшні пестициди, ні серед державних мужів, ні серед населення немає. Тому і доводиться громадським організаціям бити в дзвони, інформувати, пояснювати...
Нещодавно Ірина Резнікова вирішила загострити увагу на проблемі, зібравши для обговорення за «круглим столом» широке коло фахівців, ініціювала конкурс художніх робіт на природоохоронну тематику серед школярів області, здійснила кілька виїздів на місця відкритих могильників хімічних відходів із творчою групою місцевої телекомпанії. Її активно підтримав та посприяв проведенню усіх цих заходів департамент екології. Непокоїть громадську активістку і те, що в область, без будь-якого контролю чи обліку сьогодні великими обсягами завозяться ще більш небезпечні отрутохімікати нового покоління.
«Чому зараз так активно просуваються в Україні хімічні засоби захисту і ГМО-рослини? Бо саме вони здатні поглинати пестициди в такій шаленій кількості, яку нормальна, створена природою рослина просто не витримає. Нищаться грунт, подільське біорізноманіття, бджоли, які запилюють культури… Фермерам потрібно поступово переходити на альтернативне органічне землеробство. Стимул до цього величезний — продаж зерна країнам Євросоюзу, які працюють за високими стандартами якості сільськогосподарської продукції. Шлях цей і важкий, і довгий — щоб землю звільнити від шкідливих продуктів хімії, має пройти від трьох до п’яти років» — не відступає від свого Ірина Василівна.
А як же все-таки бути з відкритими могильниками, які з року в рік отруюють Хмельниччину та її мешканців? Начальник управління департаменту екології Валентина Олександрівна Шибецька знає чітку відповідь:
— За кошти лиш одного обласного бюджету, в один момент розв’язати проблему буде дуже складно. Тому потрібно залучати кошти і з місцевих, і з державного фондів. А головне, щоб в Україні нарешті запрацювала індустрія з переробки небезпечних відходів. Необхідно створити бодай одне, не кажучи вже про декілька, підприємств з їх утилізації. А не вивозити це все за кордон і не відкладати розв’язання проблеми в довгий ящик.
У департаменті екології облдержадміністрації вже дали запит у Міністерство екології України про створення в області таких підприємств. Київські владці обіцяють уже в цьому році, провівши тендери, перезахоронити з допомогою підрядних організацій понад 200 тонн непридатних пестицидів.
Перепоховати чи вивезти страшну отруту треба пошвидше, адже від неї страждають люди, особливо діти — майбутнє нашої держави. І зволікання тут — неприпустиме.
Gismeteo 
