ТОВ «Адамівка агро», що у Віньковецькому районі, має те головне, чого за два десятиліття так і не змогла створити наша держава, — стабільну економіку. Ніяких особливих секретів успіху тут немає. Все занадто просто. Добре жити дозволяє земля і чесна, самовіддана праця на ній. Чи не тому генеральний директор товариства Микола Плінський завше з насолодою селянина, який із ранніх літ звик і слухати землю, і працювати на ній, і отримувати гарні результати, любить повторювати свою коронну фразу: землі треба дати правду.
Полин полів
Зацікавленість кореспондентів «Подільських вістей» тим, як господарює «Адамівка агро», Микола Михайлович Плінський зустрів із щирим подивом: “Хто зараз цінує працю селянина? Ні влада, ні преса такої уваги, як колись, нам не приділяють. Як посіяли, як зібрали, схоже, це вже давно нікого не обходить, тож морального стимулу, який свідчив би що ми потрібні країні, давно не відчуваємо.
Стосунки ж держави з такими, як це господарство, і справді, м’яко кажучи, традиційно однобокі. Не секрет, що саме сільгоспвиробники створюють імідж держави у світі, поставляючи на експорт десятки мільйонів тонн зерна. До речі, аграрії є найпершими матеріальними донорами антитерористичної операції. Однак погляньмо правді в очі, чи повернеться з мінних полів на мирні ниви взята в аграріїв техніка, зароблена селянськими потом і кров’ю? На жаль, таких випадків ми ще не знаємо. От і «Адамівка агро», віддавши на потреби війни новісінького КамАЗа, як було обіцяно на півроку, тепер, коли пішов уже другий рік, на його повернення і не сподівається. Та попри це тут більше, аніж у чиновницьких кабінетах, усвідомлюють, що захист Вітчизни — це діло святе. А от сприйняти корупційні оборудки, які цинічно покриваються зверху, та ще й у час, коли країну знекровлює проклята війна, аграрії не можуть, осуджують це осоружне явище.
«Уявіть собі ситуацію. Через «Промбізнесбанк» (актив Сергія Курченка) ми перерахували 300 тисяч гривень за кукурудзу, однак до постачальника ці кошти так і не надійшли. Які вже пороги не оббивали, які листи не писали, скільки обіцянок вислухали! Уже майно Курченка давно продається, гривня знецінилася, та гроші нам ніхто так і не думає повертати. Якби я їх отримав, одразу, до копійки, віддав би на будівництво стіни із Росією! Та ми ж такі не одні, нас тисячі по Україні, і всіх обдурили…», — ділиться проблемою Микола Плінський. Та оптимізму в чоловіка значно більше, аніж розпачу, голос, очі раптом наповнюються щастям. Ми під’їжджаємо його позашляховиком до напоєної соками густої ниви, виходимо і завмираємо від побаченого — вітер перекочує величезні хвилі ячменю. Просто таки синьо-зелене море. Стовідсотково, урожай тут зберуть великий.
Плоди праці
Завдяки цьогорічним сприятливим погодним умовам посівну і підживлення культур в товаристві “Адамівка агро” провели вчасно і сповна. Структура посівів на двох тисячах гектарах орендованої у місцевих селян землі цього року тут така: 400 гектарів — пшениці, 250 — озимого ячменю, 250 — ріпаку, решта — соя.
Все, здавалося б, як і в інших аналогічних господарствах, які міцно стали на ноги. Однак є й свої сміливі експерименти, що дозволяють отримувати від землі фантастичний ефект. Наприклад, на одному полі тут умудряються зібрати за сезон три урожаї.
«…Сьогодні збираємо кормовий ячмінь, а завтра вже сіємо гречку, бо вона — хороший попередник.,За нею відразу, вже у вересні — пшеницю. Спілкуючись із успішними агрономами країни, вже третій рік практикуємо такий метод. Вряд чи ще хтось у нашій області це робить», — ділиться генеральний директор.
Врожаї в господарстві на славу. Гречку, яку сіють після ячменю, збирають 20-25 центнерів з гектара. Середній урожай пшениці минулого року був 76 центнерів з гектара. Близько сорока центнерів зародив ріпак.
Аби збирати добрі врожаї гречки та ріпаку, окрім того, ще й мати додаткові кошти, господарство розвиває власну пасіку. Тепер кількість бджолиних сімей тут уже виросла до 150.
Мати надійний запас міцності, протистояти інфляції товариству дозволяє тваринництво. Старі свиноферми, які дісталися сільгосппідприємству ще від Союзу, тут повністю зберегли та відремонтували. Вони радують зовнішнім виглядом та ідеальним санітарним станом. Товариство забезпечує екологічні вимоги, тобто — не шкодить природі. Щороку поголів’я свиней підтримується на рівні 15 тисяч. Це є чудовим джерелом органіки, яка вноситься на поля, до того ж, дає свій прибуток.
Микола Михайлович розмірковує:
— Той, хто з року в рік тримає свині чи худобу, може в будь-який час їх продати і купити добриво. Коли я завчасно, ще з минулої осені брав добриво по п’ять-шість тисяч гривень за тонну, то мої колеги цього року його купували вже по дванадцять із половиною, тож змушені були вже й брати кредит. Так само переплатили і за дизпальне — по 23-27 гривень за літру, в той час як я зробив чималі запаси за 13 гривень 80 ко-пійок.
Надійна фінансова основа й завбачливість дозволяють господарству суттєво знизити собівартість майбутнього урожаю. Притримати зерно до найкращої закупівельної ціни, а не віддати за безцінь зернотрейдерам. Пшениця, за словами керівника, виходить другого-третього класу якості та відповідає всім стандартам, тож беруть її посередники охоче.
На сьогодні ТОВ «Адамівка агро» офіційно забезпечує роботою 70 місцевих мешканців. Люди мають непоганий і стабільний заробіток, триразове безкоштовне харчування, вони впевнені у завтрашньому дні. Тож не хочуть нікуди рушати з Адамівки: ні в місто, ні в закордонні найми. Беручи відповідальність за долю села, підприємство охоче посилає на навчання сільську молодь, адже тепер потребує власних токарів, зварників, електриків, трактористів.
«Починаючи з сільської ради, не проминаючи садочок, медпункт, до останнього пенсіонера в селі, всі звертаються по допомогу до мене. А куди ж вони можуть сьогодні ще піти? Звісно, допомагаємо, чим тільки можемо!», — розповідає Микола Плінський.
«Адамівка агро» — одне із не багатьох сільгосппідприємств Хмельниччини, якому вдалося не зруйнувати, а примножити колгоспні набутки Радянського Союзу. Тут зуміли не тільки провести ефективне земельне розпаювання, а й повністю виплатили людям і майнові паї. Щороку люди отримують на пай щонайменше сім з половиною центнерів сухого очищеного зерна.
Микола Михайлович планує закупити, якщо дозволять цьогорічні плоди праці, новий трактор «Джон-Дір», мріє і про нові комбайни. А ще, роблячи нам традиційну екскурсію по території, вголос підраховує через який час зародить плантація волоських та лісових горіхів, які його працівники навесні висадили вздовж ферми, біля добротної, як у дбайливого господаря, огорожі.
Gismeteo 
