Своїми історіями, пережитими подіями, враженнями поділилися з читачами центральної публічної бібліотеки в Хмельницькому «живі книги» — жінки, яких змінила війна. Кожна розповідь і справді книга, в якій зібрано стільки емоцій, думок, і яка відкриває своє серце та душу. Цього разу «Жива бібліотека» запропонувала книгу з назвою «Її історія війни».
Анна Миронова, переселенка із Запоріжжя, акторка, телеведуча, керівниця театрального гуртка, ведуча концертних програм у Запорізькій обласній філармонії, пригадує, що 23 лютого вона сиділа на кухні і плакала, страждала від розриву з коханим і не знала, де взяти сили для проведення вечірнього концерту. А вже наступного дня, з початком війни, зрозуміла, наскільки мізерними були ті «страждання». Вони ніщо перед загрозою, яка з’являється разом із обстрілами, вибухами, руйнуваннями, які несе війна...
Ірина Йолтухівська, переселенка з Харкова, психологиня БФ «Рокада», розповідає: «На другий день війни я зі своєю сім’єю (8 людей та 5 тварин) приїхали до Хмельницького. Головне моє усвідомлення за останні місяці — ми живемо серед чудових людей! Допомагати людям, своєму місту, своїй країні важливо, як стояти зі зброєю на полі бою. Я не вмію тримати зброю в руках, але я роблю те, що вмію робити найкраще, — допомагаю людям як психолог, педагог, тренер і творча людина. Я живу та працюю — це дає мені силу...».
— Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але всі ми знаємо, скільки жінок на війні. Я, як волонтерка, неодноразово запитувала дівчат: «Чому ви тут, на війні, що вас змусило воювати?» Їхні історії мене вражали. Я пишаюся, що знайома з багатьма справжніми героїнями», — говорить про свої враження Леся Стебло, волонтерка.
Письменниця, казкарка, авторка понад 20 книжок, альбомів, громадська діячка, ініціаторка та керівник проєкту для незрячих і слабкозорих дітей «Історії тих, хто бачить серцем». Це — Ірина Мацко, яка у співпраці з поляками видала чотири книги, начитує свої казки для польського радіо. Від початку війни народилися її казки про Україну, мову, героїв Азовсталі, про українську землю, хліб. Почути про це з уст самої Ірини — наче прочитати книгу, зіткану з особистих переживань.
— Один мій знайомий сказав: «У нашому світі так багато різноманітних можливостей для всіх. Якщо бачиш їх — хапай і ніколи не сумнівайся. Можливості — зміни, зміни — розвиток, розвиток — рух вперед. Звичайно, зміни нас випробовують, загартовують, вони не завжди такі, якими хотіли б їх бачити та відчувати. Але то досвід (позитивний чи ні), який нас загартовує і робить сильнішими, особливо в такий надзвичайно складний час. Тож ніколи не бійтеся змінювати своє життя і рухайтеся лише вперед!» — це розповідь Лариси Сидоренко, бібліотекаря з Миколаєва, яка нині продовжує працювати в Литві.
— Безпосереднє спілкування, довіра, налагодження суспільного діалогу через особисті історії — це «Жива бібліотека», — коментує Тамара Козицька, директорка централізованої бібліотечної системи Хмельницької тергромади. — За останні роки «живими книгами» стали майже сорок відомих хмельничан — краєзнавці, поліцейські, музиканти, підприємці, спортсмени, волонтери, журналісти, військові, інші. Нинішні історії війни, безперечно, не залишають нас байдужими, дають можливість глибше пізнати характер, душу українських жінок.
Gismeteo 
