Під ніж освітянської реформи цьогоріч можуть потрапити сотні вітчизняних профтехучилищ. За планами Міністерства освіти України із 1200 таких навчальних закладів залишать лиш кілька десятків. Про це, нагадаємо, ще навесні під час брифінгу заявляв міністр освіти Сергій Квіт.
Деражнянський аграрний професійно-технічний ліцей своє право на життя виборює з дня у день, з року в рік. Ми відвідали цей навчальний заклад та на власні очі побачили, як впевнено долає він труднощі. Тому й піднімаємо обидві руки за те, аби його життєвий досвід і далі приносив нашій державі користь!
Золота соломинка
Ліцей, фактично єдиний на декілька районів навчальний заклад, який радо приймає у свою сім’ю сиріт, дітей із малозабезпечених та неблагополучних сімей. Більше того, часто бере на себе відповідальність, яку не спроможна взяти ні держава, ні батьки. Серед 360 учнів вісімнадцятеро — круглі сироти. Викладачі кажуть, приходять на перший курс їхні підопічні, як правило, недовірливі, колючі, мов ті їжачки, на третьому — стають зовсім іншими дітьми, обігрітими, впевненими в своїх силах.
Віталій Швець вступив у Деражнянський ліцей після Вовковинецької школи-інтернату. У сім’ї, де він народився, — десятеро дітей. Про батька хлопчик нічого не знає, свою маму, яка відмовилася від нього, бачив лиш двічі в своєму житті. Економить дитина на всьому, заощаджувати йому допомагає й ліцей, до того ж, дякуючи керівникові інтернату, за роки вдалося йому зібрати невеличку суму на банківському рахунку.
Директор аграрного ліцею Микола Черкаський розповідає, як разом із колегами об’їздили чимало сіл, аби підшукати своєму вихованцю скромну хатину, яку можна було б спільними зусиллями придбати. І таки знайшли! Хлопчик прагне забрати до себе в нову оселю, якої так потребує, бодай на літо, маленьких, розкиданих по сиротинцях, братиків і сестричок.
На жаль, дітей зі складними долями серед учнів цього навчального закладу традиційно багато. Чого гріха таїти, вкрай незахищеними себе відчувають сьогодні й підлітки із переважної більшості простих селянських сімей. Саме такий, як у Деражні, аграрний ліцей для них стає надійною сходинкою в майбутнє доросле життя.
Педагогічна поема
Навчальний заклад має в своєму розпорядженні 240 гектарів орної землі. На ній і вчать майбутніх механізаторів як обробляти грунт, орати, сіяти, збирати. Врожаї зернових невеликі: 25-30 центнерів з гектару.
«Цього достатньо, — говорить Микола Черкаський, — головне майбутніх аграріїв навчити. До того ж зерно в нас якісне, екологічно чисте, абсолютно без добрив. Крупи і борошно йдуть учням на харчування, залишки розпродуємо. Є ще й 14 гектарів саду. З фруктів варимо варення та джеми, яких нам вистачає на рік. Тому то й витрачає учень нашого ліцею на триразове повноцінне харчування лише вісім гривень на день».
За великим рахунком не боїться ліцей і паливної кризи, бо має в своєму резерві ще й 40 гектарів лісу, який самостійно доглядає. Головне ж навіть не це, а те, що пліч-о-пліч зі своїми викладачами, у яких хоч і білі, як то кажуть комірці, проте руки завше в мозолях та мазуті, ліцеїсти на практиці осягають просту життєву істину — хто працює, той і їсть.
Тож не дивно, що коли до керівництва ліцею звернулися волонтери з Хмельницького із запитанням, чи не міг би їх заклад виготовити для учасників АТО якусь сотню борщових наборів, ті, порадившись, пішли назустріч.
Яким же було наше здивування, коли ми дізналися, що тих сухих борщів учні аграрного ліцею виготовили аж 23 тисячі! Овочі їм допомогли заготовити сільські ради Деражнянського району, майстер виробничого навчання Залевський виготовив спеціальні ножі для делікатних нарізок, одне з місцевих підприємств надало в розпорядження сушарки. Діти ж власноруч нарізали тонни картоплі, буряка, капусти, моркви, часнику та цибулі!
Літо в розпалі, здавалося б, час вже й відпочити. Але тут, і в навчальному корпусі, й на кожному метрі його території, кипить якась робота. Штукатурять і підбивають, реставрують навчальні верстати, ремонтують сільгосптехніку, обладнують нову навчальну лабораторію.
У директора щодо цього — своя філософія. «Коли п’ять років тому я прийшов сюди, то зібрав колектив і сказав, що кожен день ми будемо працювати хоча б з невеличким, але помітним плюсом. І тепер я можу з впевненістю сказати, що жодного дня впродовж всього цього часу в нас не було, щоб ми не зробили, хоча б незначної, але потрібної для ліцею справи.
Срібна медаль
Нещодавно Микола Васильович Черкаський отримав із рук міністра освіти України Сергія Квіта срібну медаль, якою Деражнянський аграрний професійно-технічний ліцей нагороджений як кращий соціокультурний осередок громадсько-патріотичного виховання дітей та студентської молоді в державі.
Таке почесне визнання має під собою серйозне підґрунтя, з якого боку не поглянь. Коли Микола Черкаський прийняв Деражнянський аграрний ліцей під своє керівництво, навчальний заклад мав лише три робочих трактори, тепер — цілий стан із 23 одиниць стовідсотково відремонтованої сільськогосподарської техніки. Серед них — чудовий комбайн, подарований ліцею керівником успішного сільгосппідприємства в Копачівці Деражнянського району Сергієм Шаповалом.
Майже всі випускники професійно-технічного ліцею працевлаштовані. До того ж, відповідаючи викликам часу, заклад готує сьогодні спеціалістів інтегрованих професій, в дипломі яких значиться, не один, а три споріднені фахи. Місцеві фермери постійно запрошують на роботу ліцеїстів, котрі освоїли професію механізатора-слюсаря з ремонту сільгосптехніки, водія автомобілів. Їдальні охоче працевлаштовують здібних кухарів-кондитерів. Контро-
лери-касири-бухгалтери користуються попитом у мережі торгівлі, зокрема, в супермаркетах. До речі, цьому фаху учнів навчають четверо викладачів Хмельницького кооперативного інституту, які приїздять з обласного центру в Деражню.
Чимало випускників ліцею продовжують своє навчання у технікумах та вишах.
Насамкінець нагадаю, освітянином та господарником Микола Васильович Черкаський став нещодавно. До цього 30 літ віддав служінню галузі культури, очолював управління культури, обласну філармонію. Окрім того, є організатором та ініціатором створення чотирьох українських музеїв: Південно-Західної залізниці в Києві, Анни Ахматової в Слобідці Шелехівській та декана факультету журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка Дмитра Прилюка в Божиківцях Деражнянського району, а тепер ще й Блаженнійшого Митрополита Володимира в селі Марківці Летичівського району.
Деражняни і досі пам’ятають як прекрасно співав Микола Черкаський ще замолоду на сцені районного Будинку культури. Тож не можу не задати запитання: «А як же пісня, як мистецтво? Невже не вабить?»
— Рік пропрацювавши в ліцеї, заробивши на перших жнивах, я відразу розпорядився закупити звукопідсилювальну апаратуру, щоб діти мали веселе дозвілля, розвивалися. Та й сам, чого вже приховувати, часто не стримуюсь і з превеликим задоволенням під час наших свят співаю!
Gismeteo 
