Другокурсники Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького повернулися днями до рідної альма-матер з кордону з окупованим Кримом. Хлопці несли там службу два місяці, зараз їм на зміну поїхали їхні друзі: повернулася шоста мотоманеврена група, поїхала охороняти міцність держкордонів перша.
На плацу рідного закладу втомленим, змужнілим, здається, дорослішим, ніж їхали, проте сповненим гордості й почуттям виконаного обов’язку, глибокого патріотизму хлопцям дякували ректор й керівництво закладу. Керівнику мотоманевреної групи вручили почесні нагороди Держприкордонслужби. А хлопцям, окрім того, що, зауважив ректор, удостоять нагородами-подяками рідного вишу, дали кілька діб вихідних, аби побачилися з рідними. До слова, матерям й батькам курсантів, дружинам й дітям офіцерів Валерій Райко, ректор академії, просив передати величезні слова вдячності за належне виховання.
«Честь вам і хвала, — звернувся до своїх курсантів ректор. — Ви — офіцери, які сформувалися в бойових умовах. Ви з гідністю виконали поставлене завдання, бо розуміли — за вами держава, цілісність кордону, честь офіцера».
Кожному майбутньому, хоча чого там — уже сформованому прикордоннику Валерій Вікторович особисто потис руку. «Я схиляю перед вами голову й дякую за мужність, героїзм, за справжній патріотизм», — по-батьківськи щиро звертався до хлопців.
«Рівно два місяці близько трьохсот чоловік під моїм керівництвом виконували бойові завдання з оборони та охорони державного кордону. Більше сорока порушників затримала наша група, — не без гордості розповідає її керівник Дмитро Коцеруба. — Десяток осіб з них — це втікачі з місць позбавлення волі у Донецькій області, які проривалися в окупований Крим, терористи, які намагалися сховатися у Криму. З Криму ми затримували громадян Росії, які намагалися взяти участь у діях на сході країни». Пишається керівник й поведінкою своїх вихованців, бо, каже, жодного разу не було бодай найменшого порушення дисципліни, ніхто й разу не поскаржився на умови чи побут, бо, стверджує, при виконанні бойових завдань суттєвої ролі вони не відіграють.
Самі ж хлопці не говіркі. По-чоловічому стримано, без деталей й подробиць, стверджують, що не робили нічого особливого — просто виконували свій громадянський обов’язок, адже, вступаючи до академії Держприкордонслужби, розуміли, що за ними — цілісність кордонів держави.
Другокурсник Олександр Блажіюк стверджує: якби проблема вибору професії постала перед ним зараз, то, на події теперішні незважаючи, він, як і два роки тому, вибрав би шлях офіцера-прикордонника. А от чи підтримали б його вибір тепер батьки, сумнівається, бо дуже-дуже хвилювалися, поки був він на кордоні. «Страшно не було, — посміхається хлопчина. — Якщо треба буде, не задумуючись, поїду знову. Що змінилося у мені? — перепитує. — Я став ще більше любити Україну й… подорослішав… На вихідні поїду додому, скучив за батьками й чотирирічною сестричкою, й неодмінно відвідаю бабусю у селі…».
Попереду у хлопців — сесія, готуватися до якої чи не вперше довелося виконуючи справді бойові завдання.
«80 відсотків наших курсантів побували як на Східному, так і на Азово-Чорноморському кордонах. За винятком дівчат, бо їм надавали іншу можливість стажування, — розповідає Валерій Райко. — Починається стажування першокурсників. Найближчі два-три місяці весь персонал академії пройде його на кордоні».
Gismeteo 
