Важко навіть сказати, в яку сферу нашого життя не заповзла корупція. Хіба що трава сама по собі до сонця тягнеться. А людина — до мрій. Батьки мріють, аби їхні діти жили краще, ніж вони. Заможніше, а значить, престижніше. Престиж у цих мріях починається з професії. Тобто — вищої освіти, яка відкриє дорогу до кар’єри. А вже інститутів, університетів, академій у нас зараз стільки, що й важко вибрати, куди нащадку податись. До речі, за даними департаменту освіти і науки облдержадміністрації, в області 44 тисячі чоловік навчається у вишах і лише 14 тисяч — у професійно-технічних закладах.
Але саме університетський диплом, на переконання батьків, це — престиж. До престижу тягнуть ледь не за вуха: дарма, що юристом чи економістом чадо не працюватиме, бо не має здібностей. Пусте, аби в батьків були гроші. Спочатку батьківські гроші вкладаються в шкільні атестати, потім — в дипломи, потім — у пошуки роботи.
Наша редакційна пошта традиційно поповнюється листами, в яких читачі скаржаться на корупцію, яка буяє на фініші навчального року в освітніх екзаменаційних нутрощах, як черв’як у вазонному горняті: причаїться звідкілясь у корені і точить, точить... Цьогоріч у травні-червні таких повідомлень прийшло два: з Ярмолинець і Славутського району. Зміст майже ідентичний. Ось наводжу дослівно рядки із славутського послання: ”...у нас в школі випускникам ставлять оцінки по должностях батьків. І за гроші. Мій внук плаче і розказує, яка неправда. Нічого не знає, а в кінці фініш хороший. Ще й випишуть атестат з 12 балами. Тільки ці хлопці і дівчата в науці пеньки... Прошу не передавати листа в район, бо в директора брат начальник...”. Інші скаржаться, що батьки-заробітчани дітей по року не бачать, а всі шкільні справи з учителями залагоджують валютою з-за кордону.
Нині на сайтах всіх райдерж-
адміністрацій, управлінь є повідомлення про телефони “гарячої антикорупційної лінії”, та, здебільшого, ”гарячих” повідомлень від громадян на цих сайтах немає. Хіба кілька — анонімних. Люди не звикли довіряти владі, яку також вважають корумпованою. Зате варто зайти на форум будь-якого вишу: від комунальних — до національних, і там прочитаєте і прізвища викладачів-хабарників, і суми за освітні послуги. Від «престижного» вступу, ціна якого коливається від однієї тисячі до п’яти, десяти тисяч доларів, — до курсових і дипломних робіт. Найменша «ставка» курсової — три тисячі гривень, дипломної — п’ять тисяч гривень. Тобто, заплатив, і морочитись з науковою роботою немає потреби. А в кінці навчання батьки ще й диплом куплять. Правда, у сторінці форумів одного з наших універів прочитала: “Дають і будуть давати, бо є кому брати. А пеньків вистачить на всіх...”.
“Золоті” пеньки беруться не звідкілясь. Щороку, у час вступних іспитів, боротьба йде вже не за якість знань абітурієнтів, а за кількісне наповнення всіх факультетів, філій студентами, тож доводить-
ся хапати ледь не з вулиці, усе нижче опускаючи планку вступного набору. Яка тут якість, аби ліцензії не позбавили! Потім цей вал сірої посередності зависає чавунною гирею над навчальним процесом. І починається шелест гривень та доларів у залікових. Звісно, є серед викладацького легіону честолюбні диваки, які не беруть хабарів, а вимагають від студентів вчитись. Та, очевидно, це вже винятки. Бо якщо і далі форуми вишів пістрявітимуть “таксами” за освітні послуги при вступі, у здаванні курсових, захистах дипломів, то про яку європейську освіту, про які болонські модулі та дипломи міжнародного зразка можна вести мову? Адже через реально низьку якість знань студентів і відсутність державницької політики у стратегії вищої школи українська освіта перебуває у кризовій ситуації, про яку вже давно і стурбовано ведуть мову і науковці, і національно свідомі політики.
Чи можна подолати корупцію в освіті? Як сказати спочатку вчителю, потім професору “зась”? Виявляється, можна, якщо навчання без хабара стане реальним, а не формальним принципом керівництва освітнім закладом. Антикорупційні схеми вже діють у значній частині вишів насамперед недержавної форми власності: бо чим іще, як не прозорим навчанням приватний інститут, університет підтримає чесну репутацію у конкурентному середовищі?
Поблукавши форумами, найменше нарікань на викладачів та навчальний процес я відшукала на сайті Хмельницького інституту соціальних технологій відкритого університету “Україна”. Це не стало для мене несподіванкою, адже про систему внутрішнього контролю за прозорістю навчального процесу знала уже й раніше від ректора інституту, кандидата педагогічних наук Михайла Чайковського. Головне у цьому контролі — моральний фактор. Як розповів Михайло Євгенович, ректорат запровадив у свій час навіть анонімні анкети для студентів: хто з однокурсників давав хабарі і хто з викладачів брав? Не кожен факт корупційної змови можна довести юридично, але моральний осуд — річ переконлива і дійова.
Далі. В інституті унеможливили так званий “ручний” фактор під час здачі тестів, заліків, екзаменів.
— У нас вже майже 10 років, — розповідає Михайло Євгенович, — запроваджена в навчальний процес модульно-рейтингова система навчання студентів. Важливою складовою ланкою цього процесу є система поточного і підсумкового контролю знань студентів у тестовій формі на персональних комп’ютерах. Ця система забезпечує об’єктивність оцінювання і рівні умови та вимоги до всіх, хто проходить тестування. Завдяки безпосередньому “спілкуванню” з комп’ютером відсутній суб’єктивний вплив екзаменатора. На відміну від багатьох аналогічних програм наші студенти одразу по закінченні тестування можуть побачити на дисплеї та отримати у роздрукованому вигляді результати тестування із вказаними помилками.
Крім цього, обмеження в часі унеможливлює користування допоміжними матеріалами, забороненими на іспитах та заліках. Різнотипність варіантів тестів та відповідей мінімізує елемент вгадування. Комп’ютерна тестова програма захищена від несанкціонованого доступу паролями, в тому числі від завчасного проходження тестування одноденним паролем. Звичайно іспити, на яких вимагається демонстрування практичних вмінь та навичок, масаж (його освоюють майбутні реабілітологи та соціальні працівники — Т. С.), наприклад, проводяться комплексно, без обмеження тестами.
Значить, шлях до “безконтактного” іспиту лежить через комп’ютер? Отже, цей шлях доступний і у вишах, і в школах. Бо кого вчимо? Де згодом братимемо спеціалістів? Жахливі плоди корупційних схем вже показала наша українська війна. Через відсутність професійно підготовлених кадрів у наскрізь корумпованій верхівці Українська армія зазнала жахливих втрат, загинули десятки, а може, й сотні наших воїнів. Так, армія виявилась незахищеною і майже знищеною режимом зрадника-Януковича. Але відкрилось й інше: бездарність корумпованого командування.
На тлі загальнодержавної трагедії, якою стала війна, можливо, не варта уваги інформація, яка облетіла всі місцеві ЗМІ: в одному з районів спіймано на хабарі директора сільської школи і невдаху-кандидатку на посаду вчителя англійської мови. Претендентка купувала професійне місце за 200 доларів та накриту “поляну” за 1260 гривень. Звісно, це дрібниця з мільйонними “відкатами” та хабарами, якими й досі послуговується так звана “еліта”. Але суть в іншому: якщо учителька в школі, чи вихователька в дитсадку “купують ” місце, то, за логікою, не відмовляться й самі від батьківських подачок. Тобто, що посієш, те пожнеш. Але хто тоді вчитиме наших дітей виростати чесними і працьовитими?
Gismeteo 
