День учителя, який в Україні, як і в усіх республіках колишнього Союзу, припадає на першу неділю жовтня, цього року відзначає ювілей: 50 років від першого його святкування у 1965 році.
Півстолітня історія педагогіки за цей час круто змінила ідеологічну складову в незалежній Україні: пройшла становлення в нових суспільних умовах, випробувала загартування численними, не завжди вдалими реформуваннями галузі. Втім, головне залишилося незмінним: учитель має бути особистістю, яка формує освітні і громадянські засади підростаючого покоління, має навчати і постійно навчатися сам, аби його авторитет був природним і заслуженим. І це мірило якості праці і особистості педагога залишається незмінним налаштуванням на успіх, своєрідним камертоном у строкатій оркестровій палітрі нових суспільних викликів і змін. І головним запитом залишається традиційний: як навчити дітей учитися, незважаючи на реформаторські блукання? Як навчити полюбити уроки мови, математики, хімії, фізики і т. д.? Сучасними технологіями? Відповідь, як правило, знають успішні вчителі — любов до предмета починається з нього, учителя. І до реформи, і в час втілення реформи, і — після неї.
Українська школа — на порозі чергового реформування, точніше дежав’ю — повернення до 12-річної загальної освіти. І, як завжди, реформи стукають у шкільні двері, як непрохані гості: лише освіта «перепрягла» воза з 12-річного на 11-річний термін, а його з півшляху знову розвертають до дюжини: 12-річки. І, справді, поки чергові міністри мудрують над черговою реформою, простому шкільному вчителю залишається єдине: якісно навчати дітей.
Теофіпольська ЗОШ № 1 — єдина в райцентрі з трьох шкіл, яка не змінила статусу, залишилась загальноосвітньою. Втім, її авторитет від цього не зменшився, «перша» набрала цього року найбільшу кількість учнів у райцентрі. Причиною такої популярності директор закладу Алла Бурлак вважає ґрунтовну, а значить, успішну підготовку учнів насамперед з математичного циклу предметів, про що свідчать щорічні результати як ЗНО, так і підсумкових атестацій. До речі, тут давно діє єдиний в районі математичний клас, хоча, звісно, є й гуманітарні предметні напрями підготовки.
Хороша школа — завжди на виду: цього року першовересень тут зустріли 415 учнів, тоді як минулий навчальний рік завершили 396 школярів. До першого класу, за батьківськими заявами, набрано 48 малюків. «Головне для нас навіть не результати ЗНО, атестацій, а система освіти, її зміст, послідовність, і саме це дає результат, а не гонитва за балом, за нав’язаним форматом тестування.
Тести можуть бути різні, і лише справжні знання завжди мають значення, — переконана директор. — І колектив учителів, а це — 43 педпрацівники, з яких 27 мають вищу кваліфікаційну категорію, налаштовані саме на глибоке, системне навчання, багато працюють із дітьми у позаурочний час.
— Про успішне засвоєння шкільної програми свідчить уже той факт, що понад 80 відсотків наших випускників здобули місця на бюджетне навчання у вишах, — додає завуч з навчально-виховної роботи, математик за фахом Тетяна Фесун. — І для нас дуже важливо зберегти традиції як школи, так і колективу, бо хочеться, аби молодь, яка приходить на зміну старшому поколінню учителів, справді жила школою, щоб професія була покликанням, а не лише роботою за здобутим дипломом.
Саме таким наймолодшим педагогом, який прийшов у школу за покликом душі, тут вважають 25-річного учителя математики Олега Сірацького, який ще студентом останніх курсів навчання в Кам’янець-Подільському педагогічному університеті імені Івана Огієнка почав працювати у школі. Старші колеги одразу оцінили як інтелігентність, освіченість, так і вміння студента-практиканта доступно доносити навчальний матеріал, зацікавлювати дітей своїм предметом. А позиція українця-патріота переконала: такі люди в школі вкрай потрібні.
Та й факт, що у колектив прийшов учитель-чоловік, також позитивно вплинув, зважаючи на гендерну «нерівність»: з майже півсотні педпрацівників тут лише семеро — сильної статі. До молодого талановитого учителя одразу потяглись діти, з якими він проводив весь час у школі. А колеги-математики побачили в Олегові Сірацькому творчу, активну, позитивну особистість.
— Як прищепити дітям любов до математики, навчити розуміти її логіку, закони? Потрібно підключати уяву і будувати заняття не схоластично, зовнішньо, а вибудовувати так би мовити внутрішню драматургію уроку. Я працюю з 6, 8 та 11 класами, це — різні вікові групи, але є «ключик», який відкриває усіх: це, насамперед, логічні задачі, які допомагають у доступній формі формувати інтерес до предмету. І тут важливо, аби сам педагог дуже любив свій предмет і намагався доступно, у живому спілкуванні доносити часто складні речі. Діти зараз особливо потребують спілкування, адже нинішнє покоління учнів не те, якими були їхні попередники, які багато часу проводили у товаристві однолітків, на вулиці, багато читали. Зараз дитині цікаво й на-
одинці: комп’ютер робить із підлітка самітника, спілкування перетворюється на віртуальне, у «ВКонтакті», «Однокласниках» і т. д.
Але мало, звісно, просто любити дітей, бути з ними толерантними. Щоб бути авторитетом для учнів, учитель, насамперед молодий, має цей авторитет завойовувати постійною самоосвітою, підвищувати свій інтелектуальний рівень, бути, можливо, всезнайком.
Вибір професії для Олега Сірацького був свідомим, ще з дитинства. «У нашій школі були хороші вчителі», — згадує Олег своє дитинство і юність у рідному селі Колісець. То ж практика на ІІІ курсі університету стала путівкою у школу, де нині й працює. А цього року йому довірили і класне керівництво. Обов’язків у молодого математика побільшало, і відповідальність за виховання своїх шестикласників Олег Іванович сприйняв як велику довіру старших досвідчених колег.
Школа нині переживає дуже цікаві часи: у дітей зріс запит на патріотичний волонтерський рух, і учитель, як організатор позашкільної роботи, повинен бути патріотом, щирим однодумцем дітей, таким чином формуючи громадянську свідомість підростаючого покоління.
Учитель має винести на своїх плечах і чергове «дайош!» в освіті: реформування, аби воно не завершилося напівекспериментом, як це було в попередні роки. Чи вистачить у держави ресурсів, а у влади — мудрості не шпурляти терплячого педагога у вир соціального і професійного виживання, надіючись, що він, як завжди, толерантно втримається на плаву, швидко, позитивно налаштується на зміни?
Стабільність в освіті — явище багатогранне. Це і вчасно виплачені зарплати учителям, і поліпшення матеріальної бази освіти, і збереження сільської школи. Якщо учителям знову пропонуватимуть скорочення ставок, а половина під-
ручників до кінця семестру добиратиметься у школи, якщо щороку у нас закриватимуться сільські школи, то реформування знову просто наробить багато галасу й тільки. Школа — це діти. А діти потребують щоденної уваги і любові. Лише за такої умови в дорослому віці вони зможуть самі виявляти любов і повагу, продовжувати і традиції, і , власне, рід. Бо закриття сільських шкіл спричинила насамперед сумна демографія, яка лякає: якоюсь нав’язаною безперспективністю українського села, принизливою неефективністю малої сільської школи. Скажімо, у Теофіпольському районі цього року призупинено діяльність чергової сільської школи — дев’ятирічку в селі Олійники, в якій навчалося
15 дітей. А наступного року?
— У цьому році на 140 десятикласників менше пішло у школи району, обравши професійні ліцеї, коледжі, бо побоюються змін, які може принести реформування, — розповідає завідуючий відділом освіти Теофіпольської райдержадміністрації Анатолій Пасєка. — Тому наше завдання — максимально якісно організувати повноцінний навчальний процес. Звісно, є проблеми. Нам просто катастрофічно потрібен хоча б один новий шкільний автобус. Потрібно відшукати кошти у місцевому бюджеті, аби оплатити вартість нових підручників для 4-7 класів. За законодавством, 50 відсотків вартості оплачує держава, решту — на місцях. У місцевому бюджеті вдалося «викроїти» 170 тисяч гривень, але цього мало, а час іде…
То ж як дітям полюбити уроки математики, мови, фізики? Як завжди: за посередництва професійного патріотизму учителя. Він, як завжди, зможе все?
Gismeteo 
