«ПВ» з’ясовували, де найкраще відпочивалося юним подолянам
Звісно, малі відпочивальники навіть і з батьками поки що масово не вирушають, скажімо, на тропічні острови чи в інші екзотичні місцини. Хоча, приміром, понад п’ять сотень дітей з області таки оздоровлювалися цьогоріч на морі в Одеській області за путівками управління освіти і науки облдержадміністрації. Та ще приблизно стільки ж — від фонду соціального страхування. І в Карпати чимало школярів за путівками їздило. Та, безумовно, найдоступніший та наймасовіший відпочинок — власне на теренах області.
А діяло у нас цьогоріч 12 стаціонарних закладів оздоровлення та відпочинку, 10 наметових містечок, 5 таборів праці та відпочинку.
Середня наповнюваність закладів оздоровлення становила 90 відсотків від потужності. Причини — недофінансування. Через те, скажімо, в Ізяславському районі третя зміна в таборі взагалі не відкрилася. У Хмельницькому районі із запланованих 90 набрали усього 30 дітей. У «Чайці» Летичівського району з 260 місць на четвертій зміні були заповнені 206 місць.
РОЗВАГИ, СПОРТ Й УРОКИ СПІЛКУВАННЯ
У позаміському закладі оздоровлення та відпочинку «Калинівка», що у Старокостянтинівському районі, кількість ліжкомісць у зміну — 140. За словами директора табору Олега Маєвського, у першу зміну оздоровлювали 112 дітей з району, області і навіть з Києва, у другу — 140, у третю — 85, у тому числі двох за кошти райдержадміністрації — дитину з сім’ї військового, учасника АТО та дитину з сім’ї переселенців з Луганщини. Відпочивали тут школярики з багатодітних родин, діти-сироти, вихованці ДБСТ, діти працівників АПК.
«Калинівка» — затишний табір у лісі, на березі Случі, де багато зелені, цілющі повітря і вода. На чому особливо наголошує директор табору. Настя Станіславська з Хмельницького тут відпочивала другий рік поспіль. Уже одинадцятикласниця, вона й нарік мріє провести тут частину літа. Приїжджає за гарним настроєм, наснагою: «Ми багато рухаємося, граємо у спортивні ігри, ходимо на екскурсії на природу, тому ніхто не хворіє, а навпаки загартовується. Кожному з нас є де проявити свої здібності, тому усіх переповнюють позитивні емоції. У таборі ду-у-же смачно годують. П’ятнадцятирічний Володя Гордійчук з села Губча уже вшосте в «Калинівці». Набув друзів, з якими щороку домовляється зустрітися в одній зміні.
Старший вихователь Галина Гуменюк переконана, що найперше завдання табору — оздоровлення. Дітям на користь режим, зарядка на свіжому повітрі, ретельно продумане калорійне харчування. У невимушеній обстановці діти емоційно відкритіші, проявляють свої кращі риси та здібності. Звісно, багато важить й колективізм, «командна гра», спільна відповідальність. Головне ж, відбувається емоційне та інтелектуальне зцілення, бо діти відірвані від руйнівного впливу потоків негативної інформації та багатогодинного сидіння за комп’ютером».
Для комфортного перебування у таборі зроблено чимало завдяки районній раді та районній державній адміністрації, управлінню освіти, молоді та спорту райдержадміністрації, підкреслює Олег Маєвський. Торік встановили на подвір’ї тренажерний комплекс вартістю 60 тисяч гривень (12 пристроїв) до великої радості дітвори. Цьогоріч почистили свердловину, проклали нові труби водогону, поміняли вікна на металопластикові. Накрили дашок для літньої веранди. Закупили нові комплекти постільної білизни, оновили подушки, наматрацники. А також облаштували зручну кімнату гігієни для дівчаток. Справно працюють душові. При вартості путівки 1850 гривень діти отримують п’ятиразове збалансоване харчування.
Як стало відомо, Олег Володимирович ініціює наступного року будівництво у таборі стаціонарного басейну.
БАБУСИНІ УРОКИ ЖИТТЯ І ДОБРОТИ
На жаль, уже не кожна дитина нині має можливість, як герої мультика «Простоквашино», поміняти задушливу міську квартиру на радощі привільного сільського життя під бабусиною опікою. Діти услід за дорослими переймають моду пектися на далеких берегах під сонцем, купатися у мертвій воді готельних басейнів...
Та ми уже починаємо потроху тужити за пасторальною романтикою вранішних росянистих стежин, якими корівоньки ідуть на пасовище, за кухликом парного молока, смаком свіжовідігрітого сиру, пиріжками, хлібом зі справжньої печі із рук наймудрішої, найріднішої своєї бабусі. За особливим духом благословенного сільського ладу та укладу. Де гармонійно співіснують люди, тварини, птахи, рослини, де, уміючи, віднайдеш усе, необхідне для життя...
— Не я так завела, а ще від моїх прадідів так у нас вдома ведеться: діти змалечку вчаться усе по дому робити, бо треба вміти, — каже шістдесятидворічна Надія Юник з Ружичанки Хмельницького району. Поки торік лежала з хворою дочкою 4 місяці в лікарні, усе господарство було на 19-річному онукові Романові: теличка, свині, кури та ще й двоє молодших онучат — дев’ятирічні Валерочка та Горик.
Валерочка та Георгій — бабусина втіха та помічники і в хаті, і на обійсті. Бо ж улітку в селі роботи невпрогорт.
— Моя дівчинка все вміє: і картоплю посмажити, і вареники зліпити, і борщ варить смачний, і прати, і дім вести, — тішиться бабуся.
— А мій обов’язок — пропилососити в хаті, підмести у дворі. Ще помагаю садити і копати картоплю, годувати курей, сестрі — на кухні і... все, що бабуся скаже, — ділиться Горик. Звісно, діти вчаться доглядати й корівку-годувальницю: Лерочка уже видоїть її незгірше за бабусю.
— Особливих секретів виховання у нас немає, а традиційні добре працюють,— переконана Надія Петрівна. — Тому діти розуміють: не побігаєш — не пообідаєш. Не кажи «не хочу», а кажи «зроблю, тоді відпочину». Літній день рік годує. Стався до людей так, як хочеш, щоб вони до тебе. І так далі. А ще я завше усе планую, раджуся з дітьми, як із дорослими, щоб уміли розподіляти кошти, планувати витрати, знали ціну грошей. Щоб розуміли: головне в людині — доброта, порядність, сила волі, вправність у багатьох уміннях. Ми з онуками багато розмовляємо, обговорюємо про усе на світі, що тільки їх цікавить. Жартуємо, співаємо. І сама (це від моїх батьків) краще почитаю, ніж подивлюсь телевізор. Переконую їх, щоб брали книгу до рук. Заохочую їхнє бажання співати. Художній керівник нашого Будинку культури Світлана Володимирівна випадково їх почула і запросила. Тепер виступають на сцені. Моя душа за них радіє.
БЕЗЦІННІ КРУПИНКИ ДОСВІДУ
Тож головне, щоб дитяче літо не промайнуло одноманітно за комп’ютером чи у безцільному блуканні дворами та вулицями. Для повноцінного оздоровлення, душевного та фізичного відпочинку варто відправити дитину і в позаміський табір, і до бабусі з дідусем, вважає Наталія Лошак, психолог управління освіти, молоді та спорту Старокостянтинівської райдерж-
адміністрації, яка допомагає маленьким відпочивальникам у таборі соціалізуватися в колективі, зняти тривогу, емоційне напруження, відпрацьовує навички безконфліктного спілкування, дитячої самопрезентації. Цей досвід —
і позитивний, і негативний, зауважує фахівець, чудова школа, яку під бабусиним крилом, постійною опікою не пройдеш. З іншого боку, спілкування з мудрими кревними родичами. Передання родових, духовних цінностей, практичного життєвого досвіду — безцінні для становлення особистості, самоусвідомлення. Це бабуся і дідусь навчають молитви, закладають ціннісне ставлення до рідної мови, народної моралі і культури, прищеплюють любов до праці, передають безліч корисних житейських умінь. Дай, Боже, як мовиться, усім таких достойних пращурів.
І, звісно ж, варто розвивати мережу дитячих оздоровчих таборів з комплексом оздоровчих послуг, щоб такі заклади були в кожному районі і могли прийняти усіх бажаючих.
Gismeteo 
