За 23 роки незалежності освіта пережила гучні реформи, більшість з яких були болісними і непослідовними, внаслідок чого школа так і залишилась майданчиком для чиновних і політичних експериментів.
Наступного року освіту знову вбиратимуть у дванадцятирічну свиту, дарма що та одежина вже стала охрімовою. Адже кожен черговий гарант і його політичне оточення по-своєму її кроїло і перелицьовувало, то ж нового краму хіба що на кишені залишилося. От вони саме й найбільш потрібні: адже наша безкоштовна освіта все частіше нагадує кишеню, в якій без батьківських грошей вітер гуляв би.
То чого ж чекати, крім продовження терміну навчання, у наступному навчальному році? Насамперед — здорожчання освітніх послуг. Їх багато. І це за умови, що, за Конституцією, шкільна освіта у нас — безкоштовна.
Зупинимося на одному з найголовніших елементів навчання — підручниках. У держбюджеті-2015 враховується, що безкоштовними підручниками будуть забезпечуватись лише пільгові категорії учнів. А що з рештою? Вони будуть змушені закуповувати книги в своїх навчальних закладах. Це будуть старі (ще безкоштовні?) екземпляри книг і нові. На якому рівні і ким буде встановлюватись ціна на нові посібники? Усе якось туманно.
За словами першого заступника міністра освіти і науки України Інни Совсун, безкоштовними підручники будуть для тих категорій населення, які не можуть самостійно їх придбати. Водночас буде кардинально змінюватися процедура замовлення. Це здійснюватиметься більш прозоро. Буде розірвана постійна зв’язка, яка існувала між авторами підручників і видавництвами, тому що це був великий корупційний момент.
Що буде запроваджено вже з наступного року для тих класів, яким зараз друкуватимуть нові підручники? Це — 4-7 класи. Підручники будуть платними й для тих, хто вступає. Але якою буде вартість книг? За словами Інни Совсун, вартість поки що на стадії напрацювання.
Отже, чи то кіт, чи шило в мішку. І тут турбують два моменти. Перший — ціна. Другий: чи задовольнятиме педагогічну, батьківську громадськість якість нових посібників? Адже нарікань на безглузде, непослідовне наповнення шкільних книг ми вже чули достатньо. Чи не підуть батьківські гроші знову — на вітер?
Адже країна перетнула два драматичних рубежі, які назавжди змінили суспільство і державу: Революція гідності, війна. Непрості стосунки з Росією, які за часів «проффесора» Януковича ледь не остаточно втисли українську освіту в прокрустове ложе перекрученого трактування української історії, стали взагалі ворожими. То як бути з темами історичного минулого, як-от Київська Русь, визвольні війни з-під імперського гніту, Голодомор, інші віхи, які або замовчувались, або трактувались так, як цього бажала Москва?
Нині пишуться нові підручники. І знову — без широкого суспільного, освітнього обговорення. Чи не буде так, що й нові посібники з історії напишуть для дітей не науковці, а політики? Міністерські чиновники делікатно обходять гострі теми: Євромайдан, Крим, війна на Донбасі, російська агресія. Як це подавати наступного року учням? Поки що у МОНУ радять додержуватись так званої логіки викладення. Тобто, почекати, і не вносити «дратівливих» тем у підручники в новому році. А що тоді друкувати? Сергій Квіт, міністр освіти і науки України, висловив думку, що це має бути об’єднуючий формат для різних громадян, тому що практика показує: коли дуже однобоко висвітлювати історичні події, то їх знову по-різному сприйматимуть у різних регіонах України. Отож потрібен час на критичне осмислення всіх подій. І це — завдання істориків.
Як вважають науковці, підручник повинен позбутися політизації. Мовляв, досить писати історію України під кожного чергового президента і його оточення! Чи вдасться?
— Концепцію нових підручників з історії повинна обговорювати насамперед наукова і педагогічна громадськість, — переконаний кандидат історичних наук, проректор Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Юрій Телячий. — Це політики роблять певні теми дратівливими для суспільства. А суспільство вважає їх, зокрема давню історію України, діяльність ОУН-УПА, Голодомор, — недостатньо вивченими. Тому підручники мають бути насамперед альтернативними до політики. Хіба це нормально, що підручників з історії «бродить» по Україні більше десятка? І більшість із них доносять суперечливі факти? Таким чином знову закладається оця міна сповільненої дії — розкол української нації, пошматовані знання про спільне минуле.
Такої ж думки додержуються і шкільні вчителі історії. Що потрібно змінити, аби нова освітня реформа була не лише освітньою, а й світоглядною? Про це розмірковує Галина Мельник, директор Хмельницького НВО № 28 — школи, яка першою в області, ще понад десять років тому, створила музей ОУН-УПА і не змінила його експозиції, не переформатувала в часи Януковича і його антиукраїнської політики.
— Насамперед маємо говорити навіть не про підручники, а про особистість вчителя. Що я маю на увазі? Це — формування світоглядних цінностей. Адже на професійне середовище вчителя впливає не лише рівень його освіти, а найчастіше — соціальне становище і оця вічна покірливість вищому керівництву. Затурканий, депресивний педагог не може бути носієм якісних реформ! По-друге. Я викладаю у школі історію. І переконана, що концепція трактування історії України у нас перетворилася на маніпуляцію суспільною свідомістю. Не можуть бути підручники з історії «свободівськими», «ударівськими» чи приховано «комуністичними», проукраїнськими, проросійськими. Вони мають бути українськими! Завдання школи — формувати світогляд підростаючого покоління. А світогляд — це цілісна система знань, яка базується на протяглості, тобто неперервності правдивих історичних, ментальних, культурних знань та цінностей. Знання про Україну подані у підручниках для різних класів так, що учні в підсумку історії не знають! Тому що закладаються базові знання про Україну не як про державу з великим минулим, а як про територію, на якій постійно щось відбувалося і відбувається.
Ось візьмімо підручник навіть не з «дражливими» темами, як-от ОУН-УПА чи Голодомор. А книгу для 6 класу «Всесвітня історія. Історія України» видання 2014 року. Її автори — О. Пометун, П. Мороз та Ю. Малієнко. Підручник підготовлений відповідно до державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти та чинної програми. Це саме той випадок, коли з допомогою підручника в учня формується стереотип «території» в контексті великих стародавніх держав світу. Ось погортаймо його сторінки. Візьмімо розділи «Люди на території сучасної України» (стор. 31), далі — «Мізин», який також трактується як родова стоянка людей, які полювали на мамонта, носорога, оленя і т. д. І знову — ні слова про те, що це — праісторія українців, сучасної держави! Далі Трипілля: «серед землеробських культур, які поширювалися на нашій території…» (стор. 36). Просто — територія. А поруч — розділи про давні Єгипет і Рим. От тут вже — слова про державність: «Стародавній Єгипет — одна з найдавніших держав на землі». Хоч такої держави нині навіть не існує…
Так ось: поки світогляд підростаючого покоління буде формуватись «територією», яка може бути будь-чиєю, ми не матимемо того українського світогляду, який робить сильною державу. Це боляче і сумно. А перекручування, замовчування історичних фактів національно-визвольних воєн, імперського геноциду, що вивчається в старших класах? І це все — шкільні підручники. Я переконана, що до написання головних освітніх книг повинні бути залучені лише авторитетні історики. Плюс — талановиті педагоги, плюс — широке громадське обговорення. І додержання головного принципу — цілісності історичної протяглості. Чому маємо нині Донбас із його сепаратистським безумством? Тому що його мешканці досі вважають Батьківщину територією.
Сподіваємось, дискусію про підручники ми продовжимо — у діалозі з вами, шановні читачі. Щоб підручники знову не стали заручниками корпоративно-бізнесових інтересів і політичних замовлень.
Gismeteo 
