Думаю, що більшість, дізнавшись про цей факт, змалює в своїй уяві не надто приємні асоціації. Шаблюка, сокира чи ніж – усе, що може завдати болю, з чим пов’язані неприємні відчуття, відобразять суть “шкільних історій”.
Їх спровокувало рішення р керівництва новоствореної Теофіпольської громади ліквідувати (хоч називають це – оптимізувати) двадцять (!) шкіл колишнього району. Тобто, з 30 існуючих шкіл має залишитися лише 10.
Здається, в часи найбільших революцій управлінська шаблюка не чинила так рішуче з сіячами доброго та вічного. А, може, це й справді ознака великої господарності, яку демонструє нове керівництво чималої громади? Проте ці новітні прагнення народ чомусь не зрозумів і виказав просто таки шалений спротив.
“ЗАСПІВАЛИ” ІНШОЇ
– У нашій Шибенській школі І-ІІІ ступенів навчається 78 учнів. На наступний навчальний рік учнівський колектив поповнить 5-6 першокласників. Хіба школу, де понад 80 учнів, можна закривати? – ставить питання директор закладу Сергій Савчук. – У крайньому випадку заклад може бути реорганізований у школу І-ІІ ступенів, але ж не зникнути.
Шибенська школа у сотні кращих освітніх закладів області, – додає Сергій Юхимович. – Ми гордимося кожним медалістом, бо ці діти завжди підкріплювали свої знання. Шибену вважають центральним селом західної частини Теофіпольщини, тут навчаються діти ще й з Волочищини, Теофіпольщини. Чим керувалися, пропонуючи шибенським дітям відвідувати школу в Гальчинцях, нам незрозуміло. А чому не навпаки?
Спілкуюся з колегами і знаю, що на Кам’янеччині, до прикладу, збережено школу, де навчаються 24 учні. Отже, там ідуть назустріч побажанням людей. Батьки наших учнів, представники села, десь більше 130 чоловік, які зібралися, категорично проти рішення закрити школу. Директор додає, що косметичні ремонти в приміщенні проводили за кошти благодійників і добровіль- них внесків батьків. Вони готові й надалі підтримувати заклад, аби лише він працював.
А матері з плачем наводили свої аргументи. Мовляв, щоб дістатися дитині в інше село, нехай і шкільним автобусом, треба підійматися о 5.30 ранку. Повертатимуться, звісно, ввечері, коли в усіх дітей завершаться заняття, в тому числі, й гурткові. З такою ситуацією змушені були б змиритися, акцентують увагу, якби кількість школярів і справді була мізерною. Проте, коли їх вісім десятків, логіки у закритті школи не бачать.
– Наші хлопці, коли йшли до влади, «співали» одне, а тепер «затягнули» зовсім іншу “пісню”, – емоційно коментує ситуацію колишній вчитель і заступник директора цього закладу, а нині керівник фермерського підприємства, Володимир Шведа. – Обіцяли зберегти школи, бо цього так хочуть люди, а тепер, кажуть, невигідно. Навіщо ж такі гучні лозунги: «Майбутнє – це наші діти?!». То чого ви забираєте у них можливість спокійно здобувати знання в рідному селі?
Чи подумало керівництво громади, – продовжує він, – як перевозити 80 дітей щодня бездоріжжям? І скільки треба «обернутися» автобусу, щоб їх усіх доставити до школи? Про це чомусь навіть не заїкаються. Оглянімося назад: колективні господарства знищені вщент, і стверджувати, що для селян наших настало райське життя, ніхто не візьметься. Була раніше в селах хоч якась медична допомога – тепер нема, і треба сушити голову, хто і я к тебе врятує. Ось вже й до освіти дісталися. Не треба, значить, нам розумні діти , якщо одразу 20 шкіл різонути хочуть, – робить висновок Володимир Петрович.
ВТРАТИТИ ТЕ, ЩО ІНШІ НАДБАЛИ?
– Оце так прославилися наші керівники громади! Знаємо, що кожен хоче залишити слід, аби навіть через роки про нього добре слово сказали, а наші, виходить, болотом наслідять, – висловлює свою думку Ніна Ткачук з села Коров’є, колишня начальник відділу освіти Теофіпольського району. – Свого часу Василь Корнійович Шуляк (світла пам’ять йому) стільки зусиль доклав, щоб школа в нашому Коров’є була повноцінним освітнім закладом, щоб навколо неї гуртувалася сільська інтелігенція, щоб талановиті діти не лише навчалися, а й поверталися сюди на роботу. Ці кроки були виважені, мудрі, напротивагу тим, хто знищує колишні надбання. Без новацій світ не розвиватиметься, але знищення – це не новація, це – наруга. Наруга над учнями, над батьками, над громадою села, голос якої вище керівництво чути не хоче. Малокомплектні школи не зможуть існувати, це розуміють усі. Та коли в Коров’єнській гімназії 60 учнів, та ще й дитячий садок, який відвідують 15 вихованців, то є здоровий глузд знищити це все? В гімназії 10 педагогів з вищою освітою, хороша матеріальна база – спортивний зал з тренажерами, працюють різні гуртки, є свій шкільний фруктовий сад. Все це зникне, як тільки-но гімназію закриють. А куди підуть працювати вчителі? Дуже сумнівно, що хтось перейматиметься їхнім працевлаштуванням. Знищити дуже легко. А збудувати ой як непросто – для цього потрібен особливий дар.
Про те, як турбувалися про рідну школу, як дбали, щоб мала вона належний рівень, розповідає і директор Лисогірського освітнього закладу Павло Стецюк.
– Наша школа – дев’ятирічна , в ній навчається 79 учнів. Проте є реальна перспектива, що найближчим часом їхня кількість зросте до 88-91. Діти з села Осники, що на Тернопільщині, теж відвідують нашу школу, для них це територіально зручно, – каже Павло Володимирович. – І матеріальна база в нас дуже хороша. Не можна втратити те, що далося зусиллями багатьох людей. У школі 15 нових комп’ютерів, ноутбуки, проведений Інтернет, Wi-Fi, сучасні класні дошки, ксерокси. Добротне приміщення, не так давно перекрили дах, замінили котел на енергоефективний, замінені також всі вікна, двері на металопластикові. Встановлені тамбурні двері. Батьки школярів потурбувалися про те, щоб з’явилася в приміщенні туалетна кімната.
На зустріч з керівниками громади зібралося майже 200 осіб, у тому числі й тернополяни. Люди схвильовані, переживають за своїх дітей і благають не закривати школу. Якою б доброю не була школа у селі Святець, але вона за понад 10 кілометрів, дороги туди від нашого села немає. Автобус мав би зробити 3-4 поїздки, щоб усіх школярів доставити. Батьки готові до протестних акцій і вимагають і з списків шкіл, які підлягають оптимізації, Лисогірську виключити.
Сільський активіст Василь Гандовський відстоює школу в селі Гаврилівка
НЕ З ТОГО ПОЧАЛИ
За останні 12 років на Теофіпольщині кількість шкіл зменшилася з 44 до 30. Закривалися школи, де вже практично не було дітей. А наміри керівництва територіальної громади закрити одразу двадцять шкіл, причому на початковому етапі служіння людям, депутат обласної ради, голова Теофіпольської райради у 2008-2015 роках Віктор Лебединський прирівнює до злочину.
– По-перше, таке рішення суперечить діючому законодавству, яке передбачає діяльність освітніх закладів з 25 учнями. Ці школи мають законодавче право й на державну субвенцію.
Керівництво територіальної громади, вивчивши ситуацію, повинно було насамперед розробити відповідну програму оптимізації навчальних закладів на наступні п’ять років. Люди мали би знати, що через рік-два-три, у зв’язку з дуже малою кількістю учнів, школа в їхньому селі не працюватиме. Це аж ніяк не можна робити галопом, без аналізу ситуації, без чітких розрахунків.
Уявімо, що 20 шкіл закрито. Де працевлаштуються понад тисячу осіб педагогічного й технічного персоналу? Відповіді нема. Чи готові школи, які планують розширити, до прийому значної кількості учнів? Навряд чи. Чи збудують за пів року нормальні дороги до «розширених» шкіл? Ні. Чи будуть додаткові 10-12 шкільних автобусів, щоб належно здійснювати перевезення учнів і вчителів? Ні.
Треба розуміти, що чужий досвід оптимізації н е всюди може прижитися, адже на це впливають особливості регіону, традиції і люди, які відповідають за його розвиток. Керівник громади Михайло Тененев перед виборами обіцяв людям, що насамперед візьметься за інвентаризацію земель, залучення інвестицій. Про масове закриття шкіл і словом не згадував. Переслідуючи мету економії коштів, Михайло Тененев не бере до уваги, що податок із зарплати працівників цих шкіл надходить до місцевого бюджету, – акцентує увагу депутат обласної ради. – Тож не з того починає свою діяльність влада новоствореної громади. Сьогодні забрати з села «повнокровну» школу – значить приректи село до загибелі.
ПРИЙШОВ РОБИТИ ЗМІНИ
За словами ж Михайла Тененева, який очолює Теофіпольську територіальну громаду, відсутність школи пов’язувати з загибеллю села недоречно. Мовляв, свого часу в Шибеній було 5 тисяч жителів, тепер 700, але село існує. Свої ж наміри оптимізації шкіл пов’язує з необхідністю змін, які давно відбулися в успішних країнах, а тепер мають відбутися у нас.
У планах Михайла Тененева - закриття 20 шкіл
– Жоден освітній заклад не відповідає ні санітарним, ні пожежним нормам. У сільських школах дуже слабка матеріально-технічна база. А ми зобов’язані сільським дітям створити якісні умови навчання та надавати якісні знання. Навіщо даремно витрачати державні кошти на малокомплектні школи, якщо їх можна використати на зміцнення бази потужних шкіл? Ось у Теофіпольській школі №1 навчаються 477 учнів. І в цьому закладі потрібні нові вікна, нормальні санвузли. Був у Чемеровецькій громаді, там в одній лише школі 26 інтерактивних дошки. Ми повинні дбати про розвиток освітнього середовища, – висловлює думку селищний голова. – Я прийшов робити зміни! А зміни потребують непопулярних рішень. Багато хто думає, що в цьому моя особиста вигода. Але люди наші дуже консервативні. До цього рішення все одно прийдемо, але навіщо витрачати час? Це ж не експеримент, це – запозичений досвід, який пройшла Польща, куди, до речі, всі їздять на заробітки, це досвід сусідських громад, – пояснює Михайло Михайлович.
Причину супротиву своєму стратегічному плану він бачить у вчителях, які бояться втратити роботу, але є лідерами громадської думки на селі. Натомість, переконаний голова громади, і учні, і батьки відчують усі переваги, як тільки діти перейдуть навчатися в інші школи.
– На сьогодні вже підвозять у різні школи Теофіпольщини понад 300 дітей, 14 автобусами. Так живе весь цивілізований світ, – каже Михайло Тененев. – Ми маємо рухатися в цьому напрямі, державні кошти використовувати раціонально. І я готовий їхати в Кабмін, щоб доводити, що це – позиція нашої громади.
Щоправда, одностайності в оцій думці допоки немає. Більшість із зустрічей, проведених у селах, де планують закрити школу, є цьому підтвердженням. До редакції дзвонили представники ще й сіл Ординці, Строки, Волиця, Гаврилівка, Турівка. Мабуть, «стратегія освітніх змін» і справді більше нагадує шаблюку, що рубає по живому.
Лисогірська ЗОШ І-ІІІ ступенів теж під загрозою закриття
Gismeteo 
