Мова — це живий організм, який неможливо законсервувати. З’являються нові слова, які не завжди зрозуміло як писати. На жаль, стан української мови на початку ХХІ століття є катастрофічним, адже кількість носіїв, які розмовляють літературною мовою, — мізерна, у порівнянні з тими, котрі активно використовують суржик або ж інші мови на території України. Суржик став настільки звичним для більшості українців, що дехто з мовців навіть не виправляє грубі помилки, які можна почути на кожному кроці.
22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України схвалив нову редакцію правопису, а 30 травня 2019 року цей документ набув чинності. Новий правопис має чимало позитивних моментів, зокрема, деталізовано деякі форми слів, які викликали труднощі, і це є великим кроком уперед. Добре прописані розділи з написання українською іншомовних власних назв (імен та прізвищ).
Однак дуже суперечливим є намагання змінити звичні для більшості мовців правила вимови деяких звуків або запровадити не менш суперечливі правила орфоепії, наприклад, — ефір/етер, аудиторія/авдиторія, Ірод/Ирод тощо.
Невже введення нових паралельних форм покращить якість користування українською на всіх рівнях від розмовного до наукового? Чи буде це зручно робити українською мовою, використовуючи пошукову інтернет-систему?
Звичайний учень, не задумуючись, розпочне пошук російською мовою, адже там не треба перейматися, як правильно сформулювати пошук. Такий демократизм у мене асоціюється з демократизмом правил дорожнього руху: хто як хоче, так і їде... Цікаво, до чого це призведе?
Замість того, щоб спростити правила милозвучності, які дуже важкі для вивчення в школі, ми можемо отримати ще складнішу версію, у якій навіть учителю буде надзвичайно важко розібратися: 14 правил правопису У/В, 8 правил правопису І/Й. Творчі роботи на ЗНО засвідчують: діти не користуються наявними правилами і, зрозуміло, не будуть користуватися новими. Навпаки, саме тут потрібно спростити, а не ускладнювати. Дозвольте правилами милозвучності користуватися на розсуд мовців (на те вони й є правилами милозвучності).
Такі ж труднощі пов’язані зі словами ПІВ, ПОЛУ, НАПІВ. Так, звичайно, з погляду морфології можна було б їх писати окремо, однак це вже буде третя версія написання цих слів за останні 25 років. Дуже важко дається учням відрізнити, наприклад, слово ПІВ ДНЯ від форми родового відмінка ПІВДНЯ!
На мою думку, спроба реабілітувати правопис 1928 року нібито й непогана справа, однак за цей час виросли чотири покоління на інших (хоч і не дуже вдалих) правописних формах. Для сучасних громадян України деякі “нововведення” майже столітньої давності є незвичними та навряд чи сприятимуть збільшенню любові до рідної мови.
Gismeteo 
