Курси валют

17 червня цього року він міг би святкувати свій 90-літній ювілей... Петро Шпак — вчений, людина високого інтелекту, світла, щира, віддана справі. А ще — видатний діяч вітчизняної геології і справжній патріот України.

Він подолав тернистий шлях від селянського сина до міністра і видатного вченого. Щоб збагнути феномен Петра Федоровича Шпака, потрібно відслідкувати його складний життєвий шлях. На дитинство наклали чорний слід страшний голод 1933 року, страхіття Другої світової війни. Навчався Петро у школах трьох населених пунктів — Дашковець, Осламова і Женишковець. Іспит на атестат зрілості складав екзаменаційній комісії в середній школі містечка Віньківці. У 1948 році закінчив Кам’янець-Подільський індустріальний технікум, у 1953-му — Львівський політехнічний інститут.
Із 1953 року він розпочинає свою трудову біографію геологом Східницького нафтопромислу тресту «Бориславнафта» Дрогобицької області. Протягом 1959-1967 років, завдяки своїй компетентності, професійному оптимізму, великій сміливості в прийнятті непростих рішень, Петро Федорович пройшов шлях від головного геолога нафтопромислового управління до міністра геології Української РСР.
Протягом 15 років, коли Міністерство геології очолював Петро Шпак, в Україні було знайдено і розвідано 110 нафтових родовищ — майже вдвічі більше, ніж за попередні 50 років. У 1975 році обсяг видобутку газу становив 68,3 мільярда кубометрів, чого цілком достатньо для сучасного забезпечення України. Крім цього, були розвідані нові вугленосні і залізорудні ділянки, найбільші в світі поклади марганцю, берилію, титану, графіту, каоліну, відкриті цілі підземні моря різноманітних мінеральних вод. Під керівництвом П. Шпака було відкрито низку великих родовищ газу і нафти у Дніпровсько-Донецькій западині, Передкарпатському прогині, Азовсько-Чорноморському шельфі. Зокрема, йому належить ініціатива спорудження морської платформи з видобутку газу на побережжі Чорного моря.
У 1981 році вищі інстанції Москви запропонували Міністру геології УРСР посади в столиці Радянського Союзу. Петро Федорович навідріз від цих пропозицій відмовився, бо любив Україну і хотів працювати, жити і творити на рідній землі. За це й потрапив у немилість, у ЦК КПРС йому інкримінували націоналізм.
Після звільнення з посади міністра він поринув у вир наукової роботи. У 1982 році починається новий етап діяльності Петра Федоровича, пов’язаний із роботою в Інституті геологічних наук АН УРСР, де він активно трудився до кінця свого життя. Спочатку очолював лабораторію, потім відділ геології нафти і газу, а з 1992 по 1997 рік був директором інституту, а згодом — радником президента НАН України. У творчому доробку П. Шпака — понад 230 наукових праць, серед них 12 монографій та серія геологічних карт і атласів.
Колишня вчителька Дашковецької загальноосвітньої школи Г. Іванова згадує: «Вже будучи міністром геології УРСР, Петро Шпак щороку приїжджав до своєї альма-матер з дорогими подарунками. Ми, тодішні учні та вчителі, були щасливими, що мали честь бачити, слухати й спілкуватися з такою особистістю». Г. Мельник, яка довгий час була директоркою Дашковецької школи, додає: «Наш земляк належить до золотого фонду української нації, він справжній ідеал людини і державного діяча». Завдяки Петру Шпаку дашковецька земля стала об’єктом наукових досліджень. Тоді в урочищі Білобока було знайдено пласт досить цінної глини. Колгосп «Україна» побудував цегельний завод.
20 квітня цього року минуло 19 років, як перестало битися серце великого патріота України П. Ф. Шпака. Однак і нині колеги з інституту геологічних наук НАН України впевнені, що Петро Федорович був беззаперечним лідером та організатором геологорозвідувального виробництва і науки. Серед інших його вирізняли високий професіоналізм, рідкісна інтуїція, творча ініціатива та хист до наукових досліджень. У 2015 році на фасаді навчально-курсового комбінату НГВК «Надвірнанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» у с. Пнів відкрито анотаційну дошку Петрові Федоровичу Шпаку.
Результати наукових досліджень нашого земляка-ученого отримали широке визнання і на теренах України, і за кордоном. 1989 року йому присуджується вища нагорода НАН України в галузі наук про Землю — премія імені В. І. Вернадського, 1977-го і 1990-го — Державні премії України в галузі науки і техніки. В 1990 році П. Шпак стає членом-кореспондентом АН УРСР, в 1993-му — обраний дійсним членом Української нафтогазової академії і членом її президії, в 1996-му — академіком Академії гірничих наук. Він був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, двома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями, іншими державними відзнаками.
Для увіковічення пам’яті знаменитого земляка в НВК села Дашківці на Віньковеччині відкрито кімнату-музей Петра Шпака. У 2011 році в Києві, на будівлі Інституту геологічних наук НАН України, встановлено гранітну меморіальну дошку на його честь.
Заслуги П. Ф. Шпака нині є надзвичайно актуальними і мають прислужитися саме майбутньому. Складні газові відносини з Росією знову повертають колег та наступників до його розробок і задумів. Тому палким закликом до можновладців і нащадків є слова академіка А. Ю. Романенка: «Не можна допустити, щоби кануло в Лету ім’я цієї людини. Не можна, щоби нащадки були позбавлені знань про своє минуле, щоби були втрачені факти історії того прекрасного, що створив він».