Наша освіта продовжує реформуватися — тепер на кардинальні зміни очікують професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ). Які етапи реформи і який кінцевий результат «великого переділу» — про це у розмові з кандидатом педагогічних наук, заслуженим працівником освіти України, головою обласної ради Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти, директором Хмельницького ВПУ № 25 Олегом ГАВРИЛЮКОМ.
— Олеже Олександровичу, нині в ЗМІ триває активне обговорення законопроекту «Про професійну освіту», а на нещодавньому брифінгу міністр освіти і науки України Сергій Квіт повідомив, що замість традиційних професійно-технічних закладів будуть багатопрофільні навчальні заклади нового типу — регіональні центри професійної освіти. Цю модель Україна впроваджуватиме за голландським зразком. Чого очікувати від чергового реформування галузі?
— Нині в Україні налічує-ться близько 1200 ПТНЗ і всі вони практично почали функціонувати у радянські часи. На Хмельниччині діють 34 ПТНЗ, з них вісім — сільські та чотири — при установах виконання покарань. Та сьогодення вимагає подивитись на таку освіту під іншим кутом зору.
Так, очікувані зміни вже активно обговорюються, як і законопроект «Про професійну освіту». Асоціація працівників профтехосвіти області вже внесла свої пропозиції до цього документа, і вони частково враховані.
Так, будуть створені, як повідомив міністр Сергій Квіт, регіональні центри професійної освіти. За його словами, профтехосвіту удосконалюватимуть за голландською моделлю, яка враховує співвідношення отримання вищої і професійної освіти, як того вимагає економічна ситуація, потреби суспільства у кадрах вищої і професійної освіти.
— Тобто, нині у нас забагато студентів та університетів, а мало кваліфікованих спеціалістів масових професій і відповідних сучасних закладів?
— Певною мірою, і це триває не один рік. В Європі ж — по-іншому. Скажімо, в Нідерландах вищу освіту взагалі досить важко отримати. Тільки один з п’яти жителів цієї країни є випускником університету. І взагалі батьки довго готують дітей, щоб ті отримали престижну професію. У виші планує вступати лише найбільш обдарована молодь. А ось в Україні понад 40 відсотків населення мають вищу освіту, і, на жаль, не всі її використовують у подальшій професійній діяльності. Тобто, дипломи отримуються для амбіцій, для певного соціального престижу. І саме цим нівелюється й сам зміст вищої освіти.
Як сказав Сергій Квіт, нині відповідний законопроект проходить належне узгодження в уряді. Що нового у цьому документі? Пропонується врегулювати питання управління профосвітою шляхом делегування відповідним місцевим органам виконавчої влади та місцевого самоврядування. Це сприятиме посиленню їх ролі у формуванні робітничого потенціалу країни. Є не просто потреба в модернізації, а й у тому, щоб привести нашу мережу і перелік професій у відповідність до сучасної економіки. Тобто, профосвіта, рівень підготовлених кадрів мають напряму відповідати потребам сьогодення. А в цьому, вважають спеціалісти, найпереконливішим є нідерландський досвід. Там також велика мережа професійних закладів, функціонують центри професійної освіти. На заміну невеликих, однопрофільних закладів створені багатопрофільні.
— Як центри будуть створюватись в Україні, зокрема у нас, на Хмельниччині?
— У кожній області будуть спеціальні ради, які матимуть легальний статус. До них увійдуть представники закладів профосвіти, місцевої влади, і бізнесу тощо. Ці ради й визначатимуть, які професії потрібні для регіо-ну, що розвивати. Вони також матимуть повноваження об’єднувати дрібні однопрофільні заклади у великі. Така рада буде працювати й на Хмельниччині, і до її створення потрібно ретельно готуватись.
Мене, як і багатьох моїх колег, дуже хвилює майбутнє нашої галузі освіти, зокрема поліпшення підготовки робітничих кадрів та спеціалістів, змісту освіти, гармонійне поєднання професійної та загальноосвітньої підготовки, збереження та правовий режим майна, фінансування та ресурси, забезпечення закладів, дотримання соціальних гарантій для педагогічних та інших працівників, врешті, соціалізація молоді, тобто підготовка її до життя в соціумі.
Що мене турбує у пропонованому законопроекті? Йдеться про його «прив’язку» до концепції реформування місцевого самоврядування. Тобто місцева влада, згідно з територіальною організацією влади в Україні, відповідатиме за управлінські рішення щодо профосвіти та її фінансове забезпечення. Разом з тим, відповідного механізму в законопроекті не визначено.
Крім цього, розробниками законопроекту не враховані положення законів України «Про засади державної регіональної політики» та «Про добровільне об’єднання територіальних громад», які набрали чинності у березні цього року і визначають головні засади державної регіональної політики як складової частини внутрішньої політики України та регулюють правовідносини всередині територіальних громад.
Проектом передбачено чотири типи професійних навчальних закладів (регіональні центри професійної освіти, професійні коледжі, професійні ліцеї, центри професійної підготовки) замість існуючих нині вісімнадцяти типів таких закладів, що тягне за собою необхідність їх реорганізації або ліквідації.
Ліквідувати найлегше. А що далі? Ми розуміємо, що в країні йде війна, потрібно насамперед допомагати армії, підтримувати її. Коштів у державі не вистачає, а в місцевих бюджетах і поготів. У зв’язку з децентралізацією влади заклади профтехосвіти нині утримуються за рахунок субвенцій обласного бюджету. І тому звертаюся до керівників області, депутатів усіх рівнів із закликом не стояти осторонь такого стратегічно важливого питання, як реформування закладів проф-техосвіти. Вона нині у вкрай важкому стані, і від того, як спрацює місцева влада, залежить майбутнє і галузі, і загалом професійного потенціалу вітчизняної економіки. Адже війна закінчиться, і завтра потрібно буде вирішувати, як відбудовувати, розвивати країну. Саме кваліфіковані робітничі кадри забезпечуватимуть цей процес.
Як сьогодні підготуємо робітників, фахівців, таких матимемо й спеціалістів. Не секрет, що нині понад 90 відсотків навчальної техніки й обладнання фізично та морально застарілі, а тому не придатні для використання в навчальному процесі. Проте кошти на їх оновлення не виділяються. До того ж, як прожити учню ПТНЗ на стипендію 275 гривень? А наші учні, здебільшого, — вихідці з малозабезпечених родин, сироти, напівсироти.
І ще одне питання хочу порушити. Від реформування профтехосвіти не повинні стояти осторонь роботодавці різних форм власності. Адже їм насамперед потрібні кваліфіковані робітники та спеціалісти, які користуються попитом на ринку праці. То ж чекаємо їхніх пропозицій.
— Олеже Олександровичу, Ви — багаторічний керівник одного з найуспішніших хмельницьких професійних закладів. Як ВПУ №25 готується до реформування, і які зміни у структурі закладу, у процесі перетворень є нині найважливішими і найскладнішими?
— Я впевнений, що ми реорганізуємося в професійний коледж. Над цим уже багато років поспіль працюємо. До слова, нині вище професійне училище № 25 м. Хмельницького має великий досвід підготовки висококваліфікованих фахівців, розвинуту матеріально-технічну базу, на високий рівень поставлено всебічне забезпечення навчального процесу.
У закладі значна увага приділяється інноваційній педагогічній діяльності, сучасним методам і технологіям виробництва, естетичному та спортивному вихованню молоді. Наші вихованці, окрім ґрунтовних знань, досконало володіють практичними навичками обраної професії. Завдяки цьому вони виборюють перші місця на престижних конкурсах, олімпіадах тощо. Тому сподіваємося на успішну реалізацію завдань, які ставить сучасний ринок.
Gismeteo 
