Тепер, після прискіпливішого розгляду скарги подружжя Мельників із села Черешенька Деражнянського району, мені важко сказати, що саме привело їх до редакції і чому вони все-таки наполягли на написанні цього матеріалу. Та коли вже така їхня воля — най буде. Отож про все по черзі.
Майже вісім місяців минуло відтоді, як Ольга Андріївна та Василь Ілліч поховали свого сина. Лише 40 років виповнилося їхньому Васі. Страшна недуга забрала його — важка форма туберкульозу. Та убиті горем батьки, очевидно, не змогли прийняти кончину своєї кровинки як неминучу і вирішили знайти винних у його смерті. «Фтизіатри ставляться до своєї роботи безвідповідально. Але корінь зла у сільській фельдшерці. Це через неї ми втратили свого сина», — безапеляційно написали вони у листі до редакції.
Що ж — виїжджаємо на місце. Спочатку зайшли до Нижнянської сільської ради (Черешенька також входить до неї). Виконуюча обов’язки сільського голови Валентина Хитрук нічого поганого не сказала ні про покійного (бо в нас же прийнято, що про тих, хто вже відійшов у вічність, — або добре, або ніяк), ні про його батьків, ані про звинувачену ними Валентину Колодій. Розповіла лише, що їздив Василь на заробітки, останнім часом працював десь у Хмельницькому та, як усі чоловіки, трішки випивав, але алкоголіком точно не був... Про фельдшера взагалі суцільний позитив почули з її вуст. А наостанок ще й прохання написати так, аби жителі Черешеньки не залишилися без «медички». Адже хто її замінить, якщо молодь нізащо не хоче іти в село? А Валентина Михайлівна у тій окрузі направду за першу рятівницю...
Так само вважають і, певно, більшість її односельців. Бо дуже багато люду збіглося боронити свою «фельдшерку», коли почули, з якого дива приїхали до Черешеньки аж з обласної газети. І старі, і молоді, і немічні, і повносправні... — усі наввипередки сипали конкретними прикладами того, як вірою і правдою ось уже чотири десятиліття поспіль служить їм пані Колодій. І годі запідозрити її у непрофесіоналізмі чи відсутності жертовності, як того і вимагає клятва Гіппократа. Покійного Васю також згадували не лихим, хіба лише «випивав та ходив тут, не криючись, зі своєю хворобою...» А от на адресу його матері Ольги Андріївни слів не добирали. Але я не цитуватиму їх, бо це зовсім не стосується теми матеріалу.
Натомість мушу дещо детальніше переповісти сказане авторами скарги. А затим і те, що попервах вони замовчали. Чому — збагнете самі.
«Запідозрили біду в нашого Васі ще у 2008-му році у районній лікарні, — викладали свою версію батьки. — Звідти направили в обласний тубдиспансер. «Там, напевно, і заразився», — казав він нам... Лікувався. Подовгу лежав у Хмельницькому. Робив усе, що приписували медики. А в 2013-му про нього забули — ніхто нікуди не викликав. І фельдшерка мовчала. Ходила попід ворота — і щоб обмовилася! А напровесні торік йому стало гірше. Сам поїхав у область. Кілька місяців відлежав у протитуберкульозному диспансері. А тоді й каже: «Мені ніхто нічого не робить, нічим мене не лічать. Заберіть мене звідси». То ми й забрали. А 8 лютого поховали...»
Тут слід зауважити, що фельдшер, привселюдно заручившись підтримкою тих же черешеньківчан, стверджувала: «Я ж йому не раз говорила, щоб ішов до лікарні». «І хлопці (мається на увазі ті, з ким любив перехилити чарчину чи випити пива — авт.) йому казали, і ми!», — суголоссям викрикувала зібрана у ФАПі тутешня публіка.
То чому саме Валентину Колодій подружжя Мельників «назначило» винною? Та ще й у смерті їхньої дитини!
Коли між Ольгою Андріївною та Валентиною Михайлівною пробігла чорна кішка — невідомо. До похорону та й після нього жінки, мовляв, не сварилися. Та з якоїсь миті згорьована мати взялася гудити медиків, а найбільше — сільського фельдшера. Полетіли депеші до різних інстанцій. І на одну з таких надійшла ось яка відповідь (орфографію тут і в подальшому цитуванні документів збережено): «Шановна Ольга Андріївна! Вашу скаргу стосовно недоліків у наданні медичної допомоги вашому синові фельдшером с.Черешенька розглянуто на консультативно-експертній комісії Центру ПМСД (первинної медико-санітарної допомоги — авт.)... Головною причиною, що призвела до важких наслідків, являється наявність у хворого мультирезисцентного туберкульозу, тобто туберкульозу, що практично не піддається лікуванню.
Сімейному лікарю Волкогоновій Л.Ф. та фельдшеру с. Черешенька Колодій В. М. за незабезпечення огляду хворого на протязі 2013 року, при необхідності направлення його на дообстеження та лікування, враховуючи важкі наслідки що сталися, в тому числі тривалу перерву в лікуванні вашого сина — оголошено догану.
При направленні в 2015 році на ФП с. Черешенька молодого спеціаліста, фельдшер с. Черешенька буде звільнена з займаної посади. Про звільнення в зв’язку з виходом на пенсію Колодій В.М. попереджена.
Головний лікар РЦ (районного центру — авт.) ПМСД М. Г. Затворніцький».
— То, виходить, вина фельдшера Валентини Колодій у «важких наслідках» таки є? — запитую очільника, котрий і підписав цей лист.
— Ні, немає. Жодної. Бо такі хворі перебувають на обліку в протитуберкульозному кабінеті, отже, за них несуть відповідальність фтизіатри.
— А звільняти з роботи цю свою підлеглу будете?
— Ні, не буду, якщо вона пройде курси підвищення кваліфікації, як того вимагають інструкції.
— Михайле Григоровичу, а навіщо ж ви дали таку відповідь Мельникам, у якій чорним по білому написано ледь не про кримінал — недогляд фельдшера, що могло стати однією з причин смерті людини?!
— Та думав, що вони (тобто батьки покійного — авт.) заспокояться після цього.
— ?!
Якщо чесно, мене просто шокувала така відповідь посадовця, котрий, до речі, почав нашу ромову з огульних звинувачень на адресу журналістів. Але то також не стосується теми статті.
Відтак прямую до кабінету другого головного лікаря — Деражнянської центральної районної лікарні. Саме у його віданні є протитуберкульозний кабінет. Власне, у листі, що підписав В. І. Онофрійчук та відправив до лікувально-профілактичного відділу департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації (туди також поскаржилася пані Мельник), і викладено всю суть цієї, на жаль, трагічної історії. Мусимо зацитувати його ширше:
«Хворий Мельник В. В., 1974 р. н., житель с. Черешенька Деражнянського району 05.12.2007 р. був звільнений з місць позбавлення волі (батьки про цей факт спершу ні пари з уст — авт.). На вимогу лікарів ЦРЛ для профілактичного флюорографічного обстеження (так того вимагає закон — авт.) вчасно не з’являвся, лише 05.04.2008 р. із залученням працівників міліції, сільської ради з’явився на ПФО, де було запі- дозрено туберкульоз. За направленням фтизіатра ЦРЛ, із 07.05.2008 р. по 11.08.2008 р. перебував на стаціонарному лікуванні у ХОПТД (Хмельницькому обласному протитуберкульозному диспансері)... 22.02.2010 р. через погіршення самопочуття Мельник В.В. був направлений в ХОПТД, де лікувався з приводу рецидиву туберкульозу. В той же період в нього діагностовано мультирезистентний туберкульоз.
26.08.2010 р., не завершивши стаціонарне лікування, хворий самовільно залишив стаціонар. Тому за наполяганням працівників протитуберкульозного кабінету проводилось лікування амбулаторно. Про свою хворобу Мельник В.В. був обізнаний достеменно, з ним неодноразово проводилися відповідні бесіди, про що свідчать його підписи в історіях хвороб ХОПТД. Лікування згідно схеми проводилося аж до 29.11.2012 р. У зв’язку з тим, що він завершив (не вилікувався, а лише завершив так званий курс, після якого має бути перерва — авт.) лікування, в 2013 р. викликався співробітниками протитуберкульозного кабінету в телефонному режимі лише для контрольного обстеження (згідно з наказом МОЗ України № 1091 протирецидивне лікування відмінено). Зі слів хворого, він не міг приїхати в протитуберкульозний кабінет, бо працював у Хмельницькому та не мав скарг...
Хворий Мельник В. В. у зв’язку з погіршенням стану 28.02.2014 р. не звертався до сімейного лікаря та фтизіатра ЦРЛ, а самостійно звернувся безпосередньо в ХОПТД... Хворий зразу не госпіталізувався, відмовився, а поступив 13.03.2014 р., де лікувався по 05.12.2014 р. У зв’язку з категоричною відмовою від стаціонарного лікування 05.12.2014 р. виписаний на паліативне лікування. Крім того, зі слів лікуючого лікаря Мельник В.В. був із вкрай низькою прихильністю до лікування, хіміо-терапію переривав, зловживав алкоголем, масивне бактеровиділення тривало, рентегендинаміка була негативна, виховні бесіди були без ефекту...
Тому адміністрація Деражнянської ЦРЛ смерть хворого вважає незапобіжною, причиною цього стало саме ставлення хворого до свого здоров’я та ігнорування рекомендацій медичних працівників. Неявка його в 2013 р. в тубкабінет ЦРЛ ніяк не може бути причиною його смерті 08.02.2015 р.»...
Можна зрозуміти убитих горем Ольгу Андріївну та Василя Ілліча — їм, звісно, важко повірити у написане вище. Більше того, вони могли і не знати справжньої, смертельно загрозливої картини зі здоров’ям свого сина. Адже, по-перше, він був повнолітнім, отже сам ніс відповідальність за себе. А по-друге, не в усьому, очевидно, зізнавався матері та батькові, бо, як казали вони самі, любив та оберігав їх. Але, звісно, за батьками залишається право оскаржити дії та висновки лікарів, звернувшись до прокуратури. Ми ж не маємо жодних підстав піддавати сумніву процитований документ та все викладене у ньому. Бо й усі, окрім медиків, говорили те ж саме: «Випивав... Не йшов до лікарні...» А ще ж, як з’ясувалося, Мельник В. В. не відразу після звільнення з місць позбавлення волі обстежився й аж чотири місяці (!) не розпочинав лікування, затим його неодноразово переривав. А ще постійно з такою важкою формою туберкульозу перебував між людьми, їздив у громадському транспорті, де, ясна річ, є і діти, нелегально влаштувався на роботу, на якій, можливо, взагалі не мав права працювати...
Отож цей конкретний випадок оголив цілу низку серйозних питань, пов’язаних з епідемією туберкульозу. До прикладу, чому хворим на таку страшну недугу, по суті, дозволено вільно розгулювати у людних місцях, наражаючи оточуючих на смертельну небезпеку? Чому законодавством не передбачено примусове лікування та хоча б часткова ізоляція хворих на сухоти від соціуму? А виявлення хвороби за відсутності страхової медицини та здебільшого нелегального працевлаштування, коли профогляду ніхто не вимагає, — це ще одна, сприятлива поширенню туберкульозу, передумова.
Нехай вже простить нас покійний (земля йому пухом!), що змушені писати все це. Але ж тепер усі, хто перебував з цим чоловіком поруч (скажімо, колеги по роботі), мають зважити на те, від якої хвороби помер Мельник В. В., та притьмом бігти обстежуватися. Село ж Черешенька віднині під пильним оком фтизіатрів, ретельні профогляди тут повинні стати за правило. І вже точно цей населений пункт не можна залишити без медичного працівника...
І нарешті — факт смерті молодої людини від сухот — нагода знову повести мову про досить серйозну загальнодержавну проблему. Адже за свідченням Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 16 із 61 країни Європейського регіону ситуація з туберкульозу є критичною. Україна, на жаль, друга в цьому переліку. Епідемічний поріг наша держава перетнула ще у 1995 році і донині ця біда не приборкана, навпаки — поширеність туберкульозу в нашому суспільстві зросла майже в 1,5 раза. 500 тисяч українців перебувають на диспансерному обліку з приводу захворювання на сухоти, з них 90 тисяч — з відкритою формою туберкульозу. Щороку цю недугу діагностують майже у 40 тисяч українців (за експертними оцінками, реальна кількість хворих у півтора-два рази вища), а помирають від неї — понад 10 тисяч наших співвітчизників. Уявіть лише: щогодини у нашій країні реєструється 4 хворих на сухоти, і кожну годину констатують смерть однієї людини.
На сьогодні в Україні лише кожен другий виходить із хвороби здоровим. Натомість «європейська норма» — 85 відсотків, тобто з шістьох виліковують п’ятьох. Смертність від туберкульозу в нас — найвища серед летальних випадків від усіх інфекційних патологій, разом узятих.
Хвороба помолодшала: основна вікова група інфікованих – молоді люди віком 22-47 років. А останнім часом потужним чинником різкого зростання резервуару цього захворювання, особливо в східних областях, є ситуація з війною, яка вже призвела до гуманітарної катастрофи, розрухи, тотальної антисанітарії, голоду і вимушеної міграції значних верств населення.
Стрімко зростає кількість випадків хіміорезистентного (стійкого до ліків) туберкульозу. Україна — на першому місці в Європі (25 відсотків таких недужих живе на території саме нашої держави) та на четвертому у світі за мультирезистетним туберкульозом! Ці хворі (з-поміж яких, вочевидь, і судилося опинитися Мельнику В.В.), по суті, приречені на смерть, як й інфіковані від них. До речі, вартість лікування пацієнтів із мультирезистетним туберкульозом у 13 разів вища, ніж зі звичайною формою сухот.
Але (чи не абсурд!) 1 січня цього року вступила у дію стаття 35-4 Основ законодавства України про охорону здоров’я, у якій написано, що: «На останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань пацієнтам надається паліативна допомога, яка включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам їх сімей». Під невиліковними тут мають на увазі й пацієнтів з мультирезистентним туберкульозом. Саме їм запропоновано замінювати радикальну терапію на підтримуючу (симптоматичну). Отримувати таку можна поза межами стаціонарів, очевидно, аби «розвантажити» їх. При цьому кількість таких спеціалізованих закладів, усупереч логіці, невпинно скорочується. Зокрема, і в нашій області.
Таким чином, невиліковно хворі масово виписуватимуться додому, будучи джерелами інфекції, до того ж у найнебезпечнішій її формі, стійкої до лікарських препаратів. І це при тому (ще раз наголосимо!), що в Україні зростає чисельність хворих на мультирезистентний туберкульоз.
Таке ставлення до цієї кричущої проблеми — неприпустиме! І якщо негайно не змінити на державному рівні політику (точніше — її відсутність) і не продемонструвати комплексний та всебічний підхід до подолання епідемії туберкульозу, то, як стверджують експерти, захворюваність на сухоти у нас через 10 років може зрости удвічі, а смертність — в 2,5 раза. Справжнє передчуття апокаліпсису. Хай Бог боронить!
Gismeteo 
