Син, тоді ще не одружений, поділився своїми сумнівами та певними спостереженнями з ненькою. Та, як видалося Вадиму, ніяково опустивши очі додолу, промимрила: «Не переймайся, сину, все з Анатолієм Степановичем буде гаразд». То й добре, заспокоївся син. Тим паче, що після чергового відрядження на Донбас вітчим розвинув таку активність, що подивовувалися з цього всього не лише вдома, а й сусіди.
Вони мешкали у невеличкому приватному будиночку на дві сім’ї. То якогось вихідного Степанович припер мало не повну вантажівку обрізків дощок-шалівок. І за суботу та неділю вони втрьох — він, Вадим, дядько Коля, сусід, котрий розвозив по приватниках балони з газом, вчудили непогану альтаночку на межі їхніх двох частинок спільного садочка. Красота! Обидві господині, мама і дружина дядька Колі, обсадили ту бесідку ружами, піонами та крученими паничами. Посходяться всі після своїх робіт — гайда на сусідську балачку в бесідку. Степанович тут же заварить чайку, жінки якоїсь здоби власного виробництва піднесуть — пий-їж — не хочу. Сусід Коля по-народному, бувало, тут же намалюється побіля чаювальників з пляшчиною «народної» — давайте по сто п’ятдесят кинемо перед вихідними. Але Степанович, обережно косячи оком на півлітрівку, гне однак свою тверезу лінію. Колі ні туди, ні сюди, то він і полишив прибувати до гурту з «пальним» — самому незручно, і тьотя Галя, дружина його, опісля шпиняє до півночі: «Як тобі не соромно, вклав майже сам півпляшки самогонки, тоді молов таке, що в ніякі ворота не лізе... Бери приклад з Анатолія Степановича — чоловік ні краплі в рот роками, а веселий завше такий, як ти після «допінгу». Хіба та веселість в горілці?..» Хіба вона, сердешна, відала правду-матку, що Анатолій Степанович вже почав потайки попивати, притому — все частіше й частіше.
...І настав той перший страшний день. Перший з багатьох, в подальшому ще страшніших. Пригнався до Вадима його ліпший друг Костя, захеканий, але геть ніяковий: «Вадик, тут таке непорозуміння. Я заскочив з хлопцями на пиво в «Чарочку», що неподалік від нас. Не повіриш, сидить з якимись вуличними алкашами Анатолій Степанович п’янющий в диміну. Я привітався, але він мене навіть не впізнав. Оце то дав по випивці». Вони притьмом туди — о леле! — заснув прямо в тих об’їдках за брудним столиком. Як вони вдвох намучилися, доставляючи вітчима додому — білий день надворі, всі знайомі раз по раз попадаються назустріч, а той якраз ладнається, вибачте, піти до вітру прямо тут, на вулиці, а то береться затягнути народної про Галю, яка несе кудись воду. Срамота! Що там писати далі, була серйозна розмова вдома Анатолія Степановича з мамою — дав вітчим тверде слово: в чарку — ні-ні. Протримався місяць-півтора і люто запив знову. Тоді знову пауза — знову запій. Паузи між ними зменшувалися до тижня-двох. Їхня хата перетворилася на суцільний кошмар. Кошмар очікування одного-єдиного — повернеться з роботи тверезим Анатолій Степанович чи ні. Возила його мати кудись лікуватися — допомогло, певно, на місяць, не більше. Поїла якимось трунком, що знайомі нараджували — те ж саме.
Ні, Анатолій Степанович буцімто й сам намагався порятуватися з багнюки запійного пияцтва, котре втягувало його в себе все міцніше. Викарабкавшись з чергового запою, тепер вже традиційно просив вибачення не лише в мами, а й у Вадима. Просив. Планував, як буде далі жити без горілки, говорячи завше розумні і правильні слова. Але... Одна справа, виявляється, казати ті правильні слова, а від спокуси — ні сили, ні волі.
Директор заводу, де працював Анатолій Степанович, пішов на останнє, хоч і дуже неприємне, як щиро мовив при зустрічі, — викликав на відверту розмову маму Вадима. І розповів, що вже має теперішній її чоловік пару «зауваг» і доган за появу на роботі в нетверезому стані, працює, мовляв, до першої серйозної випивки. Марковський був добрим знайомим їхньої сім’ї, навідувався навіть кілька разів до них в гості. Він дуже шкодує, що таке сталося з Анатолієм Степановичем, але... Мовляв, увійдіть в його становище — шукає по заводських алкашах його заступник чарку, щоб похмелитися, всі вже його бачили добряче підпилим в робочий час, тикають за це йому, директору, який приклад подає Степанович підлеглим. І з останніх відряджень приїхав ні з чим, всі розуміють, в чому причина — пиячить там, а не вирішує виробничі проблеми.
...Знову була жахливо неприємна розмова їх втрьох вдома. Насамкінець Анатолій Степанович твердо мовив: «Постараюся, рідні мої, востаннє зробити належні висновки. Або...» Скільки вони картали опісля себе, чому не звернули уваги на те «Або», скільки, згорьовані, питали принципово, чи можна було хоч ще якось зарадити Анатолію Степановичу? Питали, але не
знаходили відповіді.
...Черговий запій в нього стався, на жаль, дуже швидко. Він не втримався і потайки від мами дуже напився на весіллі у їхніх знайомих. В понеділок його привели попід руки з роботи. Молоді хлопці-робітники. А вже Вадик і мама довго намагалися вкласти його в ліжко. Все поривався піти ночувати на вокзал, просив увілляти йому сто грамів, збирався до сусіда-газівника. Коли Вадим після мами збирався на свою роботу, Анатолій Степанович ще спав. Чи вдавав, що спить. Їм потім про все розповіли робітники заводу, де працював вітчим.
Йшлося до обіду, як в гаражі, де ремонтували заводські автівки, несподівано з’явився Степанович. Як усім видалося, то й не зовсім з похмілля, так ледь-ледь. Спокійно привітався з усіма і наказав, щоб всі негайно забиралися на обід з гаража. Слюсарі хоч і покірно, але нерозуміюче пішли — начальство наказує, то треба зникати звідсіля — геть і миттєво. А далі...
Він підкотив на вільне місце чийогось мотоцикла з коляскою. Заліз на нього, прилаштувавши до гака, що мався у стелі, те, що йому було потрібне. І штовхнув подалі від себе того мотоцикла. Він був мужньою людиною...
Gismeteo 
