Реформування галузі охорони здоров’я, яке розпочалося кілька років тому, нині, як і суспільство в цілому, виходить на новий рівень. Відтак знову викликає широкий резонанс, а, почасти, і відверті суперечки з обох боків барикад: простого люду, якому у зв’язку з подібними переформатуваннями доводиться все тугіше затягувати паски, так і професійних ескулапів. З огляду на це, напередодні Дня медичного працівника, журналісти «Подільських вістей» запросили до участі в обговоренні процесів, які відбуваються сьогодні в галузі охорони здоров’я, лікарів — депутатів обласної та Хмельницької міської рад діючого та попереднього скликань.
Отже, до нас завітали: Анатолій Суходоля, професор, головний хірург області, Анатолій Побережний, голова Асоціації лікарів і провізорів Хмельницької області, член спостережної ради Міністерства охорони здоров’я України, Іван Гуцул, заступник головного лікаря Хмельницької міської дитячої лікарні, голова депутатської групи «Долоні турботи — дітям» в обласній раді, Леонід Семенюк, голова Старокостянтинівської міжрайонної МСЕК, Михайло Дзісь, лікар-хірург Чорноострівської центральної районної лікарні № 2 та Наталя Романовська, головний лікар Хмельницької міської поліклініки № 2.
— Отже, розпочати наш відкритий діалог щодо плюсів і мінусів медичної реформи пропонуємо депутату обласної ради Анатолію Суходолі.
— На мою думку, одним із першочергових завдань сучасності є розвиток сімейної медицини. З цією метою потрібно готувати лікарів цього профілю у навчальних закладах ще з першого курсу. Відтак, по завершенні навчання, вони зможуть повноцінно надавати необхідну медичну допомогу.
Якщо говорити про перепрофілювання лікарів з однієї спеціальності на іншу, то такий крок не вирішить питання запровадження сімейної медицини. Адже лікар, який, до прикладу, багато років працював отоларингологом, ніколи не зможе займатися хірургією.
А загалом у сімейного фахівця має бути інший статус, інша заробітна плата. Ймовірні різні джерела фінансування: частково кошти надходитимуть з бюджету, матиме місце оплата від пацієнта тощо.
Щодо утворення централізованих медичних округів, що є одним із етапів медичного реформування, то в цьому випадку варто спочатку провести адміністративну реформу. Лише тоді, коли будуть відремонтовані дороги, налагоджена відповідна інфраструктура можна буде вести мову про такі округи.
— Оптимізація галузі охорони здоров’я насамперед боляче зачепила малі села, дільничні лікарні. Не обійшла вона стороною і Чорно- острівську центральну районну лікарню №2, але громада й колектив горою стали на захист рідного закладу. Як усе відбувалося і чим завершилося? — запитуємо у депутата обласної ради Михайла Дзіся:
— Коли у 2010 році Міністерство охорони здоров’я видало наказ № 735 України про реформування первинного і вторинного рівнів надання медичної допомоги, Хмельницька райдержадміністрація відреагувала швидко. Було вирішено скоротити ФАПи у селах Колибань, Червона Зірка, Крачки через те, що у них населення складає менше ста осіб. Водночас Чорноострівську центральну районну лікарню вирішили перетворити на дільничну. Це обурило і людей, і персонал. Тому я звернувся з депутатським запитом до голови обласної ради з вимогою вникнути у суть такого реформування та залишити заклади, перед якими постала загроза оптимізації. На щастя, депутатський корпус мене тоді підтримав. Однак уже в 2013 році до цього питання на сесії обласної ради повернулися знову. Як наслідок, скоротилися ліжко-місця з 75 до 55. Загалом лікарня від цього не постраждала. А ось ФАПи перевели у статус медпунктів. Тепер у згаданих селах немає ні фельд-шерів, ні лікарів сімейної медицини. Вони приїжджають раз або, в кращому випадку, двічі на тиждень із сусідніх сіл. За умови, що відшукають пальне. Вважаю, що така ситуація є неприпустимою, оскільки, по суті, економимо на копійках, з огляду на мізерну зарплатню сільських медиків, і повністю нехтуємо здоров’ям людей.
З іншого боку, після оптимізації закладів у селах, збільшилися штати (подекуди навіть до десяти осіб) у районних лікарнях, точніше — при центрах первинної медико-санітарної допомоги. Нонсенс, чи не так?
Не краща ситуація і з передачею «швидких» у підпорядкування центрів екстреної допомоги.
Загалом реформування галузі охорони здоров’я я ототожнюю з нашими Збройними силами, чисельність яких з мільйона скоротилася до ста тисяч осіб. І лише тепер, коли настали такі буремні часи, до армії нарешті починають обертатися обличчям. То скільки треба, щоб померло у селах людей, скільки дітей має народитися у дорозі до перинатальних центрів (ще й з огляду на створення госпітальних округів), аби держава звернула на нас увагу?
А тепер про підготовку сімейних лікарів. Я підрахував, що для того, аби виростити повноцінного фахівця, з навчанням, інтернатурою тощо, батьки мають вкласти у свою дитину щонайменше двісті тисяч гривень. Відповідно, постає запитання: а коли ж вони повернуться? І чи піде вчорашній студент працювати у сільську місцевість на ставку розміром у півтори тисячі? Тому й працюють нині в основному пенсіонери.
Не пішло на користь і скорочення ліжко-місць. У 2012 році їх поменшало в області на півтисячі, майже на стільки ж, як і торік. Це свідчить про одне: люди залишаються без належної медичної допомоги, а лікарі та медсестри — без роботи.
Безумовно, реформи дуже потрібні, але вони мають бути виваженими, а головне — не на шкоду громадянам.
— Кожне реформування чи оптимізація насамперед мають мати під собою чітке економічне підґрунтя. Чи виправдовують себе новації, запроваджені у нашому краї? — цікавимося у депутата обласної ради Леоніда Семенюка:
— Зауважу, що галузь охорони здоров’я повністю відображає соціально-економічний стан держави та її політичний устрій. Важко говорити однозначно.
Галузь і справді потребує реформ. Але вони не підкріплюються матеріально. Окрім того, бачимо, що хотіли скоротити, аби зекономити бюджетні кошти, а натомість подвоїли адміністративний апарат.
Для того, щоб проводити реформи, потрібно спочатку навчити фахівців, особливо лікарів сімейної медицини, та заохотити їх працювати. А що вони мають сьогодні? Ні комп’ютера, ні нормального зв’язку, ні можливості фахових консультацій.
Ще одна проблема — суперечливі закони, які заганяють медицину в глухий кут. Наприклад, борячись із наркоманією, дійшли до того, що онкохворі не можуть отримати паліативного лікування. Спробуйте виписати наркотик у село(!), де його потребує онкохворий.
Зараз маємо проаналізувати все, що зроблено досі, адже було багато і позитивних моментів, і рухатися далі. Лише за умови, що цей рух буде економічно вмотивованим. Пріоритетним та визначальним фактором у цих процесах має фігурувати страхова медицина. Це — наш мотив, який засвідчить, чи можемо бути європейською державою.
— Усі погодяться, що у будь-якій справі, у кожному починанні має бути чітка стратегія та прогнозовані наслідки. Наскільки продуманою була означена реформа, просимо поділитися своєю точкою зору депутата обласної ради Івана Гуцула:
— Сьогодні населення та лікарі не дуже задоволені новими реформами у галузі охорони здоров’я, а влада й поготів.
Якщо запровадити сімейну медицину, зменшити навантаження на лікарняні заклади, то, мабуть, від того буде певний результат. Але ще потрібно врахувати і те, наскільки галузь готова реалізувати реформу. На жаль, цьогоріч на охорону здоров’я виділено лише 2,7 відсотка загальнодержавного національного валового продукту. Порівняно з іншими цивілізованими країнами, цифра просто мізерна. Тому саме зараз говорити про глобальніші реформи в медицині — не зовсім доречно.
Однозначно, перш ніж створювати госпітальні округи, потрібно спочатку провести адмінреформу. А ще — чітко визначитися, хто і за що несе відповідальність, бо ж первинна медична допомога має підпорядковуватися місцевій владі.
Щодо реформування медицини, зокрема допомоги дітям, то, на мою думку, це призведе до погіршення обслуговування і, як наслідок, до підвищення показників смертності, інвалідності тощо. Отож моя позиція була, є і залишається такою: педіатричні факультети скасовувати не потрібно.
Зараз реформи в медицині — це радше гучні лозунги, насправді саме в нашій країні вони неефективні. До прикладу, сімейний лікар виконує свою роботу, головний лікар — свою, а невідкладна медична допомога підпорядкована обласному керівництву. Відтак медицина позбавляється балансу.
Словом, у першу чергу треба провести адмінреформу, потім влада має чітко поінформувати населення про оплату за медичні послуги. Тоді, коли будуть створені належні умови для роботи медиків та відповідне фінансування медичної галузі, повірте, буде і вагомий результат.
— Чи є мотив для праці у сімейного лікаря нині? — це питання адресуємо Наталії Романовській, головному лікарю Хмельницької міської поліклініки №2:
— У кожного пацієнта повинен бути сімейний лікар, який буде опікуватися і дорослими, і дітьми. Але має бути певна нормативна база для педіатра, мотиваційна заробітна плата, і тоді ми будемо співіснувати: сімейні лікарі з педіатрами і терапевтами.
Взагалі реформа все-таки має йти «знизу», тому що у лікарів є досвід роботи з пацієнтами, і ми знаємо, як її покращити. Спочатку потрібно внести зміни до бюджетного кодексу, адже використання коштів, які заробляє медичний заклад, — це спеціальний рахунок. На жаль, фінанси йдуть на погашення зарплати, оплату за енергоносії тощо. А де ж розвиток медичного закладу? Необхідно ж закуповувати нове обладнання, робити якісні ремонти кабінетів і таке інше. Тому ми повинні самі контролювати зароблені кошти.
Так, у містах, вважаю, поліклініки з центрами первинної медико-санітарної допомоги мають стати комунальними підприємствами. А на селі, якщо держава навчає за бюджетні кошти лікарів, то вони мають там і працювати, звісно ж, конт-рактники зобов’язані мати ліцензію.
Отже, зміни обов’язково мають бути, але в цьому процесі повинні йти разом лікар і пацієнт. Лікар знає, що йому робити, а пацієнт має виявити ініціативу — дбати про своє здоров’я, адже без цієї відповідальності позитивного результату не буде.
— Чи підтримує цю точку зору Анатолій Побережний, голова Асоціації лікарів і провізорів Хмельницької області, член спостережної ради Міністерства охорони здоров’я України?
— Не зовсім. Вважаю, що реформ «знизу» бути не може. Адже в багатьох країнах світу попередньо над ними працюють науковці, які, розробляючи їх, враховують думки медиків.
Не реформувати галузь — не можна. Необхідно насамперед подивитися очима пацієнта: як йому вилікуватися, отримати пристойну медичну допомогу? Як багаторічний організатор, вважаю, альтернативи страховій медицині — немає. Бо нині діє така система: є заклад, лікар і пацієнт, але немає сторони, яка відслідковувала б якість надання медичної допомоги, її стандарти тощо. У більшості країн світу ці функції виконують страхові компанії. Тому маємо рухатися вперед і оптимізувати мережу закладів охорони здоров’я під певні функції.
Варто розпочати зі створення єдиного медичного простору. Наприклад, в місті Кам’янці-Подільському діють поряд міська і районна лікарні, які мають дублюючі функції. Тому варто було б створити госпітальний округ із загальним керівництвом міськрайздороввідділу, який координуватиме надання медичної допомоги населенню міста та району.
Крім того, реформувати потрібно й екстрену медичну допомогу. Кожен район повинен мати 2-3 підрозділи, які у цілодобовому режимі обслуговуватимуть ввірену їм територію.
Серйозних змін потребує і стоматологічна служба. На Хмельниччині працює мережа стоматологічних закладів, які, фактично, на 90 відсотків працюють на себе, а утримання приміщення, плату за комунальні послуги здійснює держава. Тому необхідно передати ці приміщення в оренду колективам, а при лікувальних закладах створити відділення для надання стоматологічної допомоги хворим стаціонару.
Словом, у сучасній медицині залишається чимало напрямів, над якими треба ретельно та скрупульозно працювати.
— Щиро дякуємо усім учасникам, котрі відгукнулися на журналістську ініціативу «Подільських вістей» взяти участь у відкритому діалозі та відверто і конструктивно обґрунтували свої позиції щодо усіх процесів, які відбуваються в галузі охорони здоров’я. Принагідно, щиро вітаємо з Днем медичного працівника усіх краян цієї професії. Щиро зичимо здоров’я, нових звершень і тільки позитивних змін, на які усі ми так чекаємо.
Gismeteo 
