Курси валют

Науковці зуміли розшифрувати унікальну для України свинцеву 800-літню грамоту часів Русі. Про це розповіли «Подільським вістям» Олег Погорілець — директор Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» та його заступник Ігор Западенко.

Восени 2021 року група археологів на чолі з науковцем Павлом Нечитайлом проводили наукові розкопки древніх залишків міста Полонного. Експедиція знайшла багато цікавих артефактів часів Київської Русі, але одна унікальна річ неабияк здивувала досвідчених археологів.
Один з учасників експедиції Дмитро Тимчук побачив непримітний невеликий шматок металу, обліплений землею. Трохи зачистивши бруд, науковці зрозуміли, що мають справу із чимось унікальним.
— Виявилося, що це згорнута в п’ять обертів свинцева пластина, яка вся вкрита давніми написами, — розповідає Олег Погорілець. — В Україні з таким ще не стикалися, проте науковці знали, що в часи Київської Русі існував спосіб передачі інформації через свинцеві грамоти.
До роботи треба було залучати професійних реставраторів, щоб «розгорнути» свинцевий сувій, а потім спробувати прочитати, що в тому майже тисячолітньому посланні.
За це взявся спеціаліст із давньоруських графіті із заповідника «Софія Київська» Тимур Бобровський. Значна корозія, крихкість металу та відсутність чітко визначеної методики реставрації таких носіїв тексту ускладнювало її. Долучився і київський художник-реставратор Віктор Голуб.
Науковців чекав ще один сюрприз — стародавній текст виявили з обох боків розгорнутої грамоти — текст кирилицею у три рядки на всю довжину пластини.
Після досліджень написів та розшифрування тексту встановили, що на пластині є два окремі «листи з минулого», кожен з яких починався зі слова «ГРАМОТА». У перекладі на сучасну українську мову, як вказують дослідники, перше послання у грамоті треба читати так: «Грамота від Хитра та й до Міча, і до Гирла: вдвох зібравши худобу, натомість без Міча веди до Києва».
Текст на зовнішній стороні грамоти є листом-розпорядженням господаря на ім’я Хитр своїм робітникам або молодшим родичам Мічеві та Гирлові.
«Коли вони вдвох зберуть худобу (можливо, з випасів або як податки), один з них, а саме Гирл, має відігнати її до Києва», — каже Бобровський. Текст на звороті грамоти виявився приблизно таким самим за обсягом, як і попередній. Він сучасною мовою може звучати так: «Грамота до Міча: а мати-но хворіє. А Дорож-но писав, але тобі не віддав. Тож йди додому».
 — Загалом, як вважають науковці, в грамоті з Полонного господарське розпорядження доповнюється інформацією про хворобу матері Міча, а також згадуванням не отриманого ним листа від якогось Дорожа та закликом повертатися додому, на відміну від іншого адресата, який мав відігнати згуртовану худобу до Києва, — додає Ігор Западенко.
В Україні раніше знаходили тільки три древні грамоти, але виконані вони були на бересті (корі берези). Перша свинцева грамота, знайдена в Полонному, має понад 800 років, і науковці датують її серединою XII століття. Тобто написали її за століття до монголо-татарської навали.
Знахідка в Полонному, яке належало до Київського князівства, свідчить що на наших землях могли застосовувати різні носії інформації, зокрема свинцеві. Свинцеві листи — це носій інформації багаторазового використання. На відміну від берести, де один раз написав і викидаєш, свинець зручно нагріти, трохи розклепати, і старий напис зникне. Тож можна писати нове повідомлення. Видряпувати букви на свинцеві теж не надто складно. Свинець у ті часи був поширений і доступний багатьом людям.
Кілька речень на свинцю дають нам багато інформації щодо життя на українських землях у той час. Це міг бути лист, написаний як у Полонному, яке розташоване за понад двісті кілометрів від Києва, так і в столиці. Але щось трапилось, його точно не прочитав адресат, вважають дослідники, адже лист так і залишився згорнутим.
Полонне на той момент було частиною Київського князівства, і князь призначив його для збору десятини для однойменної церкви в Києві.
«Це унікальна річ. Будь-який музей в Україні мав би за честь мати такий експонат — вона єдина подібна зі столичного регіону давньої Русі», — кажуть хмельницькі краєзнавці.