Літературознавець зі Словаччини Любиця Бабота (Баботова) надіслала лист на мою адресу із сумним повідомленням, що 29 серпня 2015 року в м. Атланта (США) відійшов у вічність Ярослав Січинський – український архітектор, культурний та громадський діяч, син доктора мистецтвознавства Володимира Січинського, онук історика Юхима Сіцінського.
Ярослав Січинський народився 24 червня 1924 року в Празі, куди переїхали його батьки, подільські просвітяни. Його мама Михайлина Орисик, львівянка, в Кам’янці-Подільському була солісткою хору Олександра Кошиця, В. Січинський – менеджером. Там вони й познайомилися і під час гастролей у Берліні 1919 року повінчалися. Через два роки у Львові в них народилася донька Оксана, яка згодом стала дружиною відомого правознавця Вікентія Шандора (Любиця Баботова є його племінницею).
Ярослав Січинський змалку виростав патріотом. Пішов стежкою батька, був архітектором. Закінчив середню школу в Празі (1940) й тоді ж окупантами вивезений на примусові роботи до Німеччини, де працював на фабриці до 1945 р. По війні розшукав батьків, мешкав у таборі для переміщених осіб в Ашафенбурзі (Німеччина), де мав змогу спілкуватися з відомими культурними діячами О. Лятуринською, Ю. Кленом,
О. Варравою, В. Баркою. Разом з батьками в одному з напівпідвальних приміщень табору побував на засіданні членів МУРу (Мистецький український рух), слухав доповіді письменників В. Домонтовича, У. Самчука, I. Багряного. Навчався на факультеті архітектури університету м. Дармштадт.
Виїхав з батьками до США (в 1949 році). Закінчив відділення архітектури Колумбійського університету. Працював у різних архітектурних фірмах, виконуючи разом із В. Січинським специфічні проекти, зокрема для фірми «Рейлі-Паррі й сини», м.Оранж (шт. Нью-Джерсі), був автором проекту католицької церкви св. Серця в чисто готичнім стилі (Нюарк, США), Української Православної Церкви св. Софії в Монреалі (Канада), здійснив кілька проектів церковних інтер’єрів.
Після смерті батька 1962 року працював у американській архітектурній фірмі завідувачем відділу з проектування споруд соціально-культурного призначення. Мешкав у м. Кергоксон, шт. Нью-Йорк. За проектом Ярослава Січинського на міському цвинтарі Савт Бавнд Брук 1989 р. встановлено пам’ятник В. Січинському у формі стилізованого купола церкви, всередині якої світить „Сонце Поділля”, виковане з бронзи. Упорядкував і передав рукописну спадщину батька в архів Інституту українознавчих студій при Гарвардському університеті, деякі праці В.Січинського подарував Хмельницькій обласній науковій бібліотеці.
Ярослав Січинський вперше відвідав Кам’янець-Подільський 1991 року разом із магістрантом Андріаном Мандзієм у складі археологічної експедиції. Тоді й ми з ним зустрілися, сфотографувались біля будинку Ю. Сіцінського на вул. Лесі Українки, а згодом тривалий час листувались. Я. Січинський брав участь в урочистому відкритті пам’ятника на могилі свого діда Ю. Сіцінського в Кам’янці-Подільському, тоді ж побував у с. Мазники Деражнянського району (батьківщина предків). Упродовж тривалого часу належав до Товариства подолян у США при Вільній українській академії наук, що його очолював наш земляк, архітектор Михайло Семенович Кравчук. З нагоди 900-річчя заснування м. Кам’янця-Подільського Я.Січинський входив до оргкомітету з проведення наукової конференції, яка відбулася 7-8 грудня 1968 в Нью-Йорку і на якій виступив із доповіддю «Спогад про дослідника Поділля протопресвітера Ю. Сіцинського». У пресі виступав з мистецькою та краєзнавчою тематикою, пропагував творчість В. Січинського, Ю. Сіцінського, листувався з науковцями України.
Так, у листі до мене 30 вересня 1991 р. писав: «В соборній та самостійній (Україні. – В.М.) – як чудово нам це тут звучить! Сьогодні я отримав Вашого листа з датою 19 вересня 1991 та вирізкою з газети, за що я Вам дуже вдячний. Лист дуже швидко прийшов — 10 днів. «Чужинці про Україну» — це праця мого батька, лише не знаю, де виходить журнал «Вітчизна». Щодо інформації про мого батька, то я Вам висилаю в окремому конверті монографію «Володимир Січинський», виданою в Торонто (Канада) в 1957 році. Володимир Січинський помер 25 червня 1962 року в штаті Нью Джерзі, США. Похований на українському цвинтарі св. Андрія, Савт Бавнд Брук, Н. Дж., США. Жонатий з Михайлиною Орисик, родж. у Львові 9 листопада 1895 р. (померла 19 червня 1989 р.).
Я цілий час живу з прекрасних та зворушуючих переживань мого побуту на Україні, а спеціально в Кам’янці-Подільському цього літа. Пан Федоренко (директор К.-П. архіву) обіцяв мені переслати копію власноруч писаної автобіографії мого діда Юхима Сіцінського. Якщо буде Вам можливість, то прошу йому пригадати. Рівно ж прошу пояснити, що означає слово «будинок» — флігель? Чи можна було би щось довідатися про п. Дуровича, мер К.-П. в 1910 році? Прошу мені подати ім’я п.Федоренка та адресу архіву. Зі щирим привітом та побажанням всього доброго
Ярослав Січинський.
P.S. Пересилаю (долучаю) знімку мого батька Володимира Січинського (може пригодиться)».
Як бачимо, хоч народився в Чехії, але добре володів українською мовою, зберіг її скарби в поліетнічному середовищі, цікавився родинним корінням, склав «родове дерево», 1994 р. відшукав у Києві троюрідну сестру Олену Львівну Доб’ю (Занору), бабця якої Єлизавета доводилась рідною сестрою Ю. Сіцінському. І цим був утішений. В інших листах із приємністю згадував науковців, працівників культури та освіти Хмельниччини, учнів Кам’янець-Подільського мистецького профтехучилища та Маниковецької школи, перед якими він виступав, як і не забував гостинність подолян. До кінця днів своїх жив Україною і Поділлям зокрема.
Важко захворівши, перебрався з Кергонксона до сина Андрія в м. Атланта. Прах його, як і заповідав, похований біля батьків на православному цвинтарі м. Савнт Бавнд Брук (США).
Ті, хто знав Ярослава Січинського, збережуть у серцях його світлий образ як про великого життєлюба, культурного діяча, славного сина українського народу.
Gismeteo 
