Наш земляк подолянин, який залишив довгий шлях у світовому вимірі, тривалий час був забутий і в Україні, і на рідному Поділлі, в Хмельницькому.
Вислів «білі плями історії» — це про українську дійсність, бо наша минувшина, наш шлях, знищуваний кровожерною Московщиною, досі оповитий темними сутінками. З історичної пітьми нині серцем і запізнілою любов’ю виводимо постаті великих українців, вихоплюємо із принизливого забуття пломінцями любові і почуттям провини. Особливо — коли ці постаті впізнавані у світі. Так відбулося і з поверненням забутого на довгі десятиліття імені Костя Місевича — визначного громадського діяча, патріота, музиканта, педагога, чиїм іменем названо школу кобзарського мистецтва у далекому Нью-Йорку, де нащадки українців-емігрантів опановують кобзу і бан-дуру.
Місце поховання легендарного Місевича, який загинув у складі загону ОУН, неподалік від села Попівці на Волині, було невідоме 60 років. Могилу бандуриста, кобзаря і бійця ОУН, відшукав також патріот, брат по духу — талановитий бандурист з Рівного Назар Волощук, викладач бандурного мистецтва у Рівненському музичному училищі. Тепер на місці загибелі бандуриста-воїна височить пам’ятний знак, а в Україні уже кілька років діє фестиваль імені видатного бандуриста та другий рік поспіль вручається Всеукраїнська відзнака його імені «За подвижництво у бджільництві», заснована журналом «Пасічник».
А вже подолянам ім’я земляка назавжди повернула Хмельницька міська «Просвіта», яку понад 20 років очолює невтомна і талановита українка — Зоя Діденко.
17 листопада цього року виповнилося 125 років від дня народження патріота, і ця дата була широко відзначена в Хмельницькій «Просвіті»: адже саме Кость очолював на початку ХХ століття «Просвіту» в Проскурові. І ось — повернувся. Сучасна Україна нині народжує нових героїв-захисників і повертає імена звитяжців.
Кость Місевич народився 1890 року у селі Лезнів (сьогодні — мікрорайон Лезневе у Хмельницькому), в родині адвоката, де був п’ятою дитиною. Закінчив місцеву церковно-приходську школу, а потім і гімназію, Проскурівське реальне училище (нинішня будівля Хмельницької міської ради). Розпочав трудовий шлях телеграфістом на залізничній станції Проскурів.
Колись Проскурів був наполовину єврейським містечком, четверту частину його складали поляки. Коли на початку ХХ століття розпочались революційні заворушення, Кость займав активну проукраїнську позицію. І став відомим тим, що організував у Проскурові так званий Український блок — політичну структуру, яка висунула Місевича депутатом до Центральної Ради, яку очолював Михайло Грушевський. І з юнацьких часів Кость цікавився бандурою, їздив до відомих бандуристів і кобзарів у Центральну Україну переймати їхнє мистецтво.
Молодий політик-патріот був членом Української Центральної Ради 1917-1918 років (депутат від Проскурівського повіту), урядником Міністерства залізниць Української Держави, сотником Армії УНР, 1918-1920 років, головою товариства пасічників Галичини (20-ті роки), головою «Просвіти» в Лезневому, бандуристом і педагогом, майстром бандур (самотужки навчився виготовляти інструменти для своїх учнів), який у часи воєнного лихоліття продовжив славні традиції українського кобзарства. Дзвоном кобзи-бандури та пісенним словом він підіймав повстанський дух свого поневоленого народу в боротьбі з окупантами всіх мастей. Виступи його слухали не лише на Поділлі, але й на всій Великій Волині, в Галичині, Польщі, Прибалтиці, Німеччині.
Завдяки своєму таланту та величезній любові до народного мистецтва заснував першу в ХХ столітті українську кобзарську школу. Навколо неї об’єдналось чимало однодумців, вони гастролювали по Європі своїм гуртом.
Проукраїнська позиція та переслідування змусили Костя Місевича покинути Проскурів, і оселитися на Тернопільщині. Там займався громадською та політичною діяльністю, однак більше уваги зосереджував на справі свого життя — музиці.
Життя кобзаря обірвалося в одному з боїв із фашистами на Волині у 1943 році. Джерела розповідають, що, отримавши важке поранення і не бажаючи здатись ворогу, він бритвою перетнув собі горло. Та його пісня не обірвалася, а його бандура почала мандрувати світом. Випускники заснованої ним школи кобзарського мистецтва продовжили справу свого вчителя, і їхні нащадки досі продовжують пропагувати бандуру в світі. До речі, у Хмельницькому десять років тому виступав Віктор Мішалов — всесвітньовідомий бандурист з Австралії українського походження, випускник школи Місевича. Щоправда, більшість тогочасних бандуристів після встановлення радянської влади у Західній Україні емігрували до США і Канади. Наприкінці 90-их років минулого століття українська діаспора відновила кобзарську школу в Нью-Йорку, назвавши її іменем вчителя — Костя Місевича.
Сім років тому Хмельницька міська «Просвіта» повернула із забуття його ім’я, а в «Подільських вістях» з’явився цикл статей про легендарного проскурівчанина, записані спогади про нього родички Надії Никифорівни Рачини, сім’я якої зберегла пам’ять про Місевича. Нині у місті з’явилася вулиця, названа на його честь. Створено архівно-меморіальні експозиції в музеї Хмельницької ЗОШ № 13 (Лезневе), в музеї історії міста Хмельницького та Книгу спогадів про героя-митця, яку підготував голова обласного осередку НСПУ, директор обласного літературного музею письменник Василь Горбатюк.
Головним осередком святкування 125-ліття першого керівника «Просвіти» став Народний дім нинішнього товариства «Просвіта», у віншуванні взяли участь представники педагогічної, літературної, мистецької громадськості, школярі та студенти.
Українці повертаються на Батьківщину. І ми повинні зробити все, аби ланцюжок пам’яті був міцним, а національна історія більше ніколи не перетворювалася у темну пастку забуття
Gismeteo 
