Все колись буває вперше. І навіть такий нині звичний для нас транспортний засіб, як велосипед, також колись вперше з’явився на наших теренах, бо винайдений, на відміну від гасової лампи, за межами України. Про цю важливу подію літописці не залишили своїх спогадів, але нині достеменно відомо, що лише через три роки після того, як 1864 року ліонські промисловці брати Олів’є разом із каретним інженером П’єром Мішо і майстром дитячих візочків П’єром Лалманом почали масовий випуск велосипедів, чи як тоді їх називали біциклами, ця дивовижа потрапила до Львова.
Правда, Міхал Мрозовський (можливо, навіть власник першого велосипеда в Україні) так і не зміг його приручити: постійно падав і врешті вирішив позбутися тої напасті та подарував двоколісного коня спортивному товариству «Сокіл». Хоч варто відзначити, що тоді дерев’яний велосипед був дуже дорогим, бо коштував цілих 600 франків. Аби мати уявлення про товарне наповнення тих шести сотень франків, у літературі постійно наводять приклад, що за ці кошти у Парижі можна було харчуватися майже півроку, бо середня зарплата робітників тоді становила близько чотирьох франків на день.

Отож першим велосипедистом Галичини, а можливо, й України, став Пшибилінський, осідлавши непевний транспорт у квітні 1867 року. Але ж одному ганяти велосипедом вулицями Львова і околиць було нудно, то він попросив знайомого коваля виготовити копію велосипеда: так у Львові з’явилося два біцикли.
А ось коли біцикл з’явився на Поділлі, достеменно не відомо. Однак можна стверджувати, що мешканці Кам’янця-Подільського вперше побачили двоколісну дивовижу влітку 1898 року, коли до міста над Смотричем біциклом приїхав зі Львова Ярослав Пеньонжка. І хоч пан Пеньонжка до Ворохти дістався потягом, а вже потім пересів на біцикла, свої пригоди він детально описав у книжці під назвою «Львів — Кам’янець-Подільський. Нотатки з подорожі цикліста». Місто вразило мандрівника своєю архітектурною вишуканістю та оригінальністю. А ось що йому дуже не сподобалося, то це місцева бруківка. Та, мабуть, у велосипедистів вона й нині захоплення не викликає.