Український Майдан став дзеркалом правди для всього світу. У його задимленій нині війною альмагамі такі, як є, відбилися всі — Україна, Європа, Америка, Росія. Остання — з перекошеним від брехливої злоби лицем. Нарешті воно таке, як є. Бо усі остаточно збагнули: для Росії не страшна війна. Це взагалі для неї нормальний стан. Для Росії не страшна брехня — цього в її історії вдосталь. Для Росії не страшні ні пророцтва, ні деспотизм влади, яка веде до хаосу і розбрату. Для Росії страшна її ненависть до всього світу, яка виїдає її зсередини. І ця ненависть її, Росію, знищить. Бо Путінський режим війною в Україні проти всього світу вже влаштував собі феєричний суїцид. І його з огидою і жахом будуть згадувати нащадки. І брехливу маску «старшого брата» першим зірвав з агресора наш Майдан.
Багато хто з нас думав, що війна своїми трагічними масштабами віддалить події Майдану, залишить його слід в історії, у пам’яті майданників і монументах Небесній Сотні. Але ні.
У нас також є свій Майдан — хмельницький. І саме на ньому відбувалися всі події, які навчили нас не боятися і перемагати. Ми пам’ятаємо все. Пам’ятаємо палаючий будинок СБУ і загибель біля нього Людмили Шеремет і Дмитра Пагора. Пам’ятаємо всіх наших героїв-подолян, які загинули на Київському майдані у січні-лютому 2014 року. Вічна слава Героям.
Тепер на підніжжі пам’ятника «Віра. Надія. Любов» у Хмельницькому — своєрідний меморіал Небесної Сотні. А сам пам’ятник став революційною сценою. У пекельні морози, в загрозливому оточенні тітушок, переодягнутих «беркутівців» та інших псів кримінального режиму люди стояли щонеділі на вічах, а активісти Майдану стали його обличчям. Більшість із них хмельницький Майдан поєднували з київським. Чимало отримали важкі поранення, перенесли по кілька операцій. Чи будуть покарані ті, хто знущався над майданівцями? Це питання досі залишається відкритим. До третього Майдану?
Сьогодні, напередодні першої річниці революції гідності, активісти хмельницького Майдану розмірковують про урок, який вона дала. Наші співрозмовники — «свободівці», які з листопада 2013 по березень 2014 року були локомотивом всіх акцій Майдану: голова обласної організації ВО «Свобода», тимчасово виконуючий обов’язки голови облдержадміністрації Олександр Симчишин, комендант хмельницького Майдану Юрій Смаль, співорганізатор майданних акцій, заступник голови Хмельницької міської «Свободи» Володимир Гончарук, голова Хмельницької районної організації ВО «Свобода» Анатолій Панчук.
— Коли особисто для кожного з вас розпочався Майдан? Який головний його урок? Чи були помилки, які вплинули на подальші події в країні?
Олександр Симчишин: — Для мене Революція гідності розпочалася в Хмельницькому 22 листопада, коли ми з побратимами і купкою студентів (разом близько 50 чоловік) прийшли ввечері на акцію протесту на майдан Незалежності після того, як Янукович не підписав угоду про асоціацію з ЄС. І весь час ні з нашого, з київського Майданів вже не виходили.
Чи були помилки? Так: люстрація силовиків, міністрів, політиків, які зрадили Україну і якої вимагав Майдан, мала б розпочатися через два-три тижні після нашої перемоги. Нас на якийсь час заспокоїла втеча Януковича. А потім почалася війна.
— «Свободівці» були найактивнішими учасниками всіх майданних акцій. Але вибори до Верховної Ради партія програла. Які висновки робите?
О. С. — Ми не програли. Нашої мети ми досягли. Режим Януковича подолано. Патріотичний дух нації на висоті. Відбулися вибори. І ми будемо контролювати владу, яку обрали. Так, партія «Свобода» йде з влади, але ми максимально активізуємо громадську діяльність. І будемо працювати завжди там, де були, — в гущі народу. А час покаже.
Анатолій Панчук був на Майдані у Хмельницькому з 21 листопада, а вже 30 листопада приїхав до Києва, коли «беркутня» жорстоко побила студентів. Брав участь у всіх протистояннях січня, лютого. 18 лютого був тяжко поранений, переніс 8 важких операцій в Україні і за кордоном, після кульового снайперського поранення йому видалили нирку. Але Анатолій далі активно займається політичною діяльністю, був кандидатом у депутати ВР під час недавніх виборів. Каже, що і надалі, скільки зможе, працюватиме, аби Україна повністю позбулась ганебного минулого і жила за демократичними законами.
— Які уроки Майдану стали для вас головними після року, що минув? Чого очікуєте від нової влади, якій Майдан допоміг очолити нині країну?
Юрій Смаль, член Хмельницького міського комітету «Свободи», довірена особа народного депутата Ігоря Сабія: — Для мене Майдан розпочався 21 листопада, у день початку акції «Вставай, Україно!» на підтримку європейського вибору України. Ми намагалися підняти чим побільше людей, їздили по всій Україні, хоч це було дуже небезпечно. Але вихід був один: або усунути від влади Януковича через конституційні засади, або майданами, протестами, що й відбулося. Найгостріше ми це відчули в Києві, де були у дні найбільших протистоянь. Київ тоді «кишів» «тітушками» і спецназівцями, знемагав від їхніх провокацій.
— У Хмельницькому вам довелося взяти на себе відповідальність за події, за безпеку людей, коли стали комендантом Майдану. Що було найважче?
Ю. С. — Це дні, коли відбувалися позачергові сесії обласної ради, яка «не здавалася», і весь майдан буквально палахкотів гнівом. Дуже важливо було не допустити ні провокацій, ні самосуду.
— Вам загрожували кримінальною відповідальністю за дії Майдану?
Ю. С. — Так. Мені інкримінували захоплення державних установ, опір працівникам міліції й т. і. Але скажу інше: багато з нас у ті дні змушені були перебувати на нелегальному становищі.
— Як вдалося зберегти, не погромити, спалити тоді будинок ОДА?
Ю. С. — Активісти майдану вже мали досвід з Києва, з вулиць Грушевського, Лютеранської, тож були готові випереджувати певні дії. А в Хмельницькому найважчий період був на початку, коли нас було не так вже й багато. «Самооборона», у якій ми всі були, чергувала на майдані Незалежності цілодобово, охороняла вночі громадський порядок у Хмельницькому, за межами.
Володимир Гончарук: — Ми не лише охороняли. В наші обов’язки входило й харчування, й обігрів людей, відправка на Київ…
— Назвіть найближчих ваших побратимів у ті дні…
В. Г. — Це Іван Гончар, теперішній голова обласної ради, Віталій Діденко, голова Хмельницької міської організації «Свобода», депутат міської ради. Він не завжди з’являвся на публіці, тобто на трибуні, але особисто контролював всі процеси, організовував акції, поїздки.
Ю. С. — Це і Ганна Литвинюк, Дмитро Бакалець, Ігор Олійник, Андрій Поліховський, Олена Пастернак, Василь Шевчук, Богдан Попадюк, Аня Гренюк, Христина Дубініна, Віктор Бурлик… Зараз вони і в АТО, і волонтерами працюють… Знаєте, цих людей дуже багато, боюсь когось пропустити, тому скажу так: всі, хто були активістами на Майдані, продовжують ними залишатись, допомагають армії.
— Майдан повстав проти ганебних законів 16 січня і тих депутатів, які ці закони підтримали. Чимало з них знову пройшли до парламенту…
Ю. С. — Значить, комусь вигідно було їх «протягти» знову до парламенту. Так само, як вигідно не карати, не люструвати тих, хто вчиняв злочини.
В. Г. — Зараз керівники держави віддалилися від тих ідей, які самі ж проголошували, коли були разом з нами на Майдані. Ось зараз незрозуміла ситуація з добровольчим батальйоном «Айдар», який Київська прокуратура звинувачує в зазіханні на національну безпеку України і пропонує розформувати, підпорядкувати силовикам. Серед «айдарівців» — майже 90 відсотків майданівців. Це переконані патріоти і дуже відважні люди. Висновок один: влада чомусь починає вбачати загрозу не в зрадниках держави, а в патріотах, які здатні не лише воювати, а й наводити порядок всередині держави. І — контролювати будь-яку владу. І тепер уже нова система починає убезпечувати себе від патріотів.
Ю. С. — Питання навіть не в зброї, яка може повернутися проти тих, хто нині намагається спекулювати ідеями Майдану. А в тому, що й новопризначене керівництво держави починає жити в якомусь задзеркаллі. Основна проблема залишається: від влади не усунутий олігархат. А мільйони людей, які виходили на майдани, віддавали останню копійку на Майдан, вимагали усунути від влади олігархів, для яких держава — територія, а теперішня війна — бізнес. Але люди, прості українці, які зараз взяли на себе тягар війни і виконують функцію держави, утримуючи українське військо, ніколи не «влазили» у хащі політики, уже не дадуть владі «ділити і владарювати»… Оці коаліціади, домовленості, перемир’я, незрозумілі загравання з сепаратистами — оця вся ширма рухне, бо подібний сценарій і його наслідки ми пам’ятаємо з 2004 року. Але тоді не гинули люди, а зараз — тисячі пішли в небуття. Майдану минув рік. Він не забувся. Він, навпаки, зміцнів і завжди може повернутися.
Ю. С. — Це дні, коли відбувалися позачергові сесії обласної ради, яка «не здавалася», і весь майдан буквально палахкотів гнівом. Дуже важливо було не допустити ні провокацій, ні самосуду.
— Вам загрожували кримінальною відповідальністю за дії Майдану?
Ю. С. — Так. Мені інкримінували захоплення державних установ, опір працівникам міліції й т. і. Але скажу інше: багато з нас у ті дні змушені були перебувати на нелегальному становищі.
— Як вдалося зберегти, не погромити, спалити тоді будинок ОДА?
Ю. С. — Активісти майдану вже мали досвід з Києва, з вулиць Грушевського, Лютеранської, тож були готові випереджувати певні дії. А в Хмельницькому найважчий період був на початку, коли нас було не так вже й багато. «Самооборона», у якій ми всі були, чергувала на майдані Незалежності цілодобово, охороняла вночі громадський порядок у Хмельницькому, за межами.
Володимир Гончарук: — Ми не лише охороняли. В наші обов’язки входило й харчування, й обігрів людей, відправка на Київ…
— Назвіть найближчих ваших побратимів у ті дні…
В. Г. — Це Іван Гончар, теперішній голова обласної ради, Віталій Діденко, голова Хмельницької міської організації «Свобода», депутат міської ради. Він не завжди з’являвся на публіці, тобто на трибуні, але особисто контролював всі процеси, організовував акції, поїздки.
Ю. С. — Це і Ганна Литвинюк, Дмитро Бакалець, Ігор Олійник, Андрій Поліховський, Олена Пастернак, Василь Шевчук, Богдан Попадюк, Аня Гренюк, Христина Дубініна, Віктор Бурлик… Зараз вони і в АТО, і волонтерами працюють… Знаєте, цих людей дуже багато, боюсь когось пропустити, тому скажу так: всі, хто були активістами на Майдані, продовжують ними залишатись, допомагають армії.
— Майдан повстав проти ганебних законів 16 січня і тих депутатів, які ці закони підтримали. Чимало з них знову пройшли до парламенту…
Ю. С. — Значить, комусь вигідно було їх «протягти» знову до парламенту. Так само, як вигідно не карати, не люструвати тих, хто вчиняв злочини.
В. Г. — Зараз керівники держави віддалилися від тих ідей, які самі ж проголошували, коли були разом з нами на Майдані. Ось зараз незрозуміла ситуація з добровольчим батальйоном «Айдар», який Київська прокуратура звинувачує в зазіханні на національну безпеку України і пропонує розформувати, підпорядкувати силовикам. Серед «айдарівців» — майже 90 відсотків майданівців. Це переконані патріоти і дуже відважні люди. Висновок один: влада чомусь починає вбачати загрозу не в зрадниках держави, а в патріотах, які здатні не лише воювати, а й наводити порядок всередині держави. І — контролювати будь-яку владу. І тепер уже нова система починає убезпечувати себе від патріотів.
Ю. С. — Питання навіть не в зброї, яка може повернутися проти тих, хто нині намагається спекулювати ідеями Майдану. А в тому, що й новопризначене керівництво держави починає жити в якомусь задзеркаллі. Основна проблема залишається: від влади не усунутий олігархат. А мільйони людей, які виходили на майдани, віддавали останню копійку на Майдан, вимагали усунути від влади олігархів, для яких держава — територія, а теперішня війна — бізнес. Але люди, прості українці, які зараз взяли на себе тягар війни і виконують функцію держави, утримуючи українське військо, ніколи не «влазили» у хащі політики, уже не дадуть владі «ділити і владарювати»… Оці коаліціади, домовленості, перемир’я, незрозумілі загравання з сепаратистами — оця вся ширма рухне, бо подібний сценарій і його наслідки ми пам’ятаємо з 2004 року. Але тоді не гинули люди, а зараз — тисячі пішли в небуття. Майдану минув рік. Він не забувся. Він, навпаки, зміцнів і завжди може повернутися.
Розмовляла Тетяна СЛОБОДЯНЮК.
Gismeteo 
