Курси валют

До Дня пам’яті жертв Голодоморів і політичних репресій
Цього дня скорботна Україна стає єдиним Храмом. Мільйони живих сходяться на поминальні молебні, вшановуючи мільйони жертв Голодомору. Єднаються, щоб на масових заходах запалити свічки пам’яті… Помолитись і помовчати, згадати і ніколи не забути… Відчай дитини, виснаженої до кісток, до останнього подиху з незгасаючою надією на порятунок. Матір, яка виплакала сльози і стала напівбожевільною, охопивши спрацьованими чорними руками посивілу голову. Батька, який не годен був дивитися на дитячі муки і розпач дружини; ледве переставляючи спухлі ноги, шукав у полі щось їстівне, але не знаходив нічого, падав од безсилля та розпуки у вічність…

Людство вдосконалює себе у вбивствах і тортурах. Особливо нелюди кремлівські. Наче привабливий красою будівничий ансамбль на Красній площі аж ніяк не мистецький витвір, а сатанинське гніздо. Ось і знову хижий двоголовий орел розпростер крила над українською землею в очікуванні жертв. А їх буде чимало, бо згинуть не від куль, не од масованих вибухів артилерійських набоїв, не від штика і ножа оп’янілих загонів, — гинутимуть повільно і тяжко голодною смертю… І не здригнеться серце у сатрапа навіть від дитячого схлипування, які простягували рученята й благали дати хлібця кусочок, картоплину печену, квасолиночку бодай, ну чого-небудь покласти у рот. І, не дочекавшись  милостині від хмурих дядів у шкірянках, одлітали в небо до Божечки…
Гортаю записник із спогадами свідків Голодомору і видається, що чую їхні тихі голоси. Ось Максим Божик, с. Криштопівка, Волочиський район. Ветеран війни, колишній учитель починає згадувати і наче картина виринає з фільму жахів: «… Цілі сім’ї вимирали. Від лободи — у селі чомусь звали її «волоком» — люди швидко пухли, а від гірчиці втрачали пам’ять. Перебуваючи у такому стані, вони не розуміли, що чинять… Степан Токайчук не витримав безперервного плачу чотирьох дітей: схопив двох малолітніх синочків, ударив головою об одвірок і мертвих виніс у хлів. Немовля, що хникало у колисці, задушив подушкою. Старший син від батьківської люті з хати втік. Односельці нарекли його Недобитком».
Страшна смерть спіткала 15-річного Семена Веселовського зі Слобідки-Іваньковецької, що на Дунаєвеччині. Єдиний син бідолашної вдови рвав колоски. Лановий Соколовський упіймав «шкідника» колгоспної ниви. Хлопчак просив дядька відпустити його, і  обіцяв, що більше красти не буде. Але активіст у гніві вчинив самосуд — вчепив дитині на груди  дощечку і почав по ній бити (достеменно невідомо чим саме — каменем чи кулаком). Ймовірно, припускали сельчани, від ударів і  з переляку в хлопця луснуло серце… Мати від горя збожеволіла.
За приблизними підрахунками, в Україні внаслідок геноциду було передчасно обірвано життя трьом мільйонам дітей. Кожен п’ятий сільський житель помирав мученицькою смертю. Тоді як московські режисери штучного голодомору експортували зерно. Лише за 1932-1933 роки червоні дияволи відправили за кордон майже сім мільйонів тонн хліба… Як би спадкоємці більшовиків не намагалися заперечувати Голодомор як геноцид, сучасних українців не переконають міфами про неврожай і часткові вимирання на всій території союзної держави. Архівні матеріали, висловлювання вождя і сталіністів свідчать про зумисний злочин над нашими селами. Наведу твердження голови уряду В’ячеслава Молотова: «Питання зараз стоїть так: буде в нас хліб — буде радянська влада. Не буде хліба — радянська влада загине. А хто зараз має хліб? Реакційний український мужик та реакційний кубанський козачок. Вони не віддадуть нам хліб добровільно. Його треба забрати». Отож Голодомор — не наслідок природного чи стихійного лиха, а результат політики злочинного Кремля.
…Згадаймо безвинних мучеників, віддаймо їм шану любові та пам’яті. За словами Ірини Трунової, начальника управління культури, національностей та релігій обласної держадміністрації, відбудуться чимало заходів, приурочених до Дня пам’яті жертв Голодомору. Зокрема, 20-21 листопада вечір пам’яті «Україна пам’ятає, світ визнає» у Хмельницькому, година історичної правди «Голодомор — невиплакані сльози України» у Кам’янець-Подільському коледжі культури і мистецтв, у державному історико-культурному заповіднику «Межибіж» круглий стіл і поминальний молебень тощо. Ряд заходів заплановано в інші дні.