Сьогодні з новою силою зажевріла надія, що Українська церква нарешті відновить свою канонічність, украдену колись єдиновірним сусідом і «братом», та отримає визнання інших православних церков.

«Істинно кажу вам: якщо двоє з вас на землі домовляться просити Мого небесного Батька про якусь справу, то Він виконає їхнє прохання. Бо де двоє або троє зібрались в ім’я Моє, там Я посеред них». Так сказав Ісус (Євангеліє від Матвія) про спільність вірян, тобто про церкву. Але згодом були ухвалені церковні канони, і в силу багатьох церковних та політичних обставин деякі спільноти християн почали називати себе канонічними, а інших — неканонічними.
Відомо, що в той час, коли язичницькі фіно-угорські народи напували оленів у Москві-ріці, в Києві князь Володимир хрестив Русь, тобто обрав для тодішньої нашої держави християнство офіційною релігією. Він прийняв католицизм чи православ’я? Тоді, в 988 році, ще не було такого поділу. Розкол на римо-католиків і греко-православних (на християн західного та східного обрядів) стався у 1054 р. Бо західна частина колись єдиної Римської імперії розпалась, а східна (Візантія, Грецька імперія) проіснувала ще чотири століття. Як бачимо, відокремлення держав спричиняло і відокремленню церков.
Візантія впала під навалою турків, і її колишня столиця Константинополь тепер іменується Стамбулом, та там і досі розташована резиденція Константинопольського патріарха — головного архієпископа, вселенського патріарха, своєрідного «східного папи» православних християн.
Є легенда, що на теренах України-Русі (тоді Скіфії) проповідував один з учнів Христових — апостол Андрій. Нібито на схилах Дніпра він передбачив велич християнського Києва: «На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ», — записано в «Повісті минулих літ». А от створення з 988 року Київської митрополії та резиденції Київського митрополита Русі — не легенда, а історична правда. До речі, лише через 168 років вигнаний із Києва князь Юрій Довгорукий накаже збудувати «градь малт» деревянь, и нарече єго Москва-градъ». Потім цей «Москва-градъ» захоче стати «третім Римом» і центром світового православ’я...
Київська митрополія тоді була автономією у складі Константинопольської патріархії, а першими митрополитами Русі були греки. Пізніше «стараннями» суздальського князя Боголюбського та монголо-татар резиденцію Київського митрополита довелось евакуювати в місто Володимир на Клязьмі. Навіть коли литовці очистили Київ від татар, митрополити не повернулись, а «мігрували» до Москви, продовжуючи називатися «Київськими і всієї Русі».
У 1448 р. собор московських єпископів, без згоди Константинополя, призначив «Київським митрополитом» єпископа Рязанського Іону. Отже, Русь остаточно розкололась, і Москва почала розкол церкви. Рязанський Іона був останнім, хто формально зберігав титул «Київський», а його наступника вже назвали «Московський і всія Русі». Утворилась Московська митрополія, яка була невизнаною, тобто неканонічною, 141 рік. Нині очолюваній Філаретом УПЦ КП до цього рекорду ще далеко, бо тавро «розкольників» і «неканонічних» їй приліпили лише 20 років тому.
Константинополь із московським розколом не змирився і в 1458 р. висвятив Григорія II на митрополита Київського, Галицького та всієї Русі, відновивши канонічність Київської митрополії.
Загалом історія «крадіжки патріархату» довга і темна. Остаточно це відбулось 1686 року. Константинопольські патріархи тоді були «на пташиних правах» у Стамбулі і сподівалися, що зміцніла Московія допоможе їм звільнитися від турків. Значна частини України внаслідок угоди Хмельницького потрапила під владу Росії, яка разом із промосковським гетьманом Самойловичем домагалася дозволу від Константинополя перепідпорядкувати Київську митрополію Москві. На переговори послали диякона Алексєєва і гетьманського представника Лисицю, які дали «на лапу» Єрусалимському патріарху Досифею 200 золотих червінців, щоб він вплинув на рішення Константинопольського патріарха Діонісія.
Турецький візир теж був не проти цієї оборудки, і Діонісій скликав архієрейський собор, який видав томоси (грамоти), вигідні Москві: визнав промосковського митрополита, поступився Москві Київською митрополією і наказав відтепер новообраних митрополитів Києва посвячувати у Москві... За це Діонісій отримав від Алексєєва 200 золотих і «три сорока соболів», тобто 120 соболиних шкур. І це теж не легенда, а задокументований факт.
Отак «канонічно» православ’я в Україні підпорядкувалося Московському патріархату. А чи лишилась канонічною і справді православною Російська православна церква — це велике дискусійне питання. Адже церковна реформа Петра І фактично перетворила її на своєрідний «православний протестантизм». Так, Петро не лише запровадив такі «дивацтва», як спадковість попівського сану (від батька до старшого сина), заборону жебракувати і подавати милостиню (хоч дозволив жертвувати на богадільні), штрафи за ухиляння від сповіді, заборону будувати нові монастирі, і де й писав листи в Константинополь з проханням дозволити йому їсти м’ясо в піст...
А найголовніше — Петро І скасував патріарше правління в РПЦ, натомість церквою став керувати новостворений Святійший синод, члени якого призначалися царем. Тобто, на чолі Російської православної церкви з часів Петра І й аж до 1917 р. стояв цар. Аналогічно на чолі Англіканської церкви стала королева, і ту церкву почали вважати протестантською. Але Англіканська відділилася від Риму, а Російська формально лишилась у юрисдикції Константинополя, ще й виступала його «спонсором».
Отже, на чолі «канонічної» церкви став цар-маніяк, вбивця власного сина, вбивця нашого гетьмана Полуботка, розпусник і сифілітик, який замордував тисячі українських козаків на будівництві свого Петербурга. Естафету продовжила і Катерина II, яка «канонічно» знищила Запорізьку Січ і закріпачила Україну... Якими ж канонами та церква виправдовувала переслідування старовірів, навіть їхнє спалення? А купівлю митрополій за золото і шкури? А підтримку закордонним крилом РПЦ армії Власова? А благословення всіх загарбницьких війн імперії — від знищення Січі, вирізання Батурина і до нищення Чечні, до сучасних агресій в Україні, Грузії, Сирії? Чи хтось із її новітніх ієрархів-патріархів сказав з цього приводу хоч слово «поперек» Єльцину і Путіну?
За якими канонами була розстріляна мирна хода робітників і священиків у 1905 р., після чого останній цар отримав прізвисько Микола Кривавий? Тепер він у них на іконах, а в деяких храмах і Сталін поруч з ним... Які канони виправдали ієрархів, що погодилися співпрацювати з радянською владою, що ставали агентами НКВС/КДБ, а потім патріархами? За якими канонами комуністи влаштували в 1946 р. «собор під дулом пістолета» без єпископів, на якому ліквідували Українську греко-католицьку церкву, приєднавши її до РПЦ?
За якими канонами українцям не можна молитись і правити службу рідною мовою, а китайцям-імігрантам у Сибіру, яких РПЦ акуратно навертає в православ’я, китайською можна?
За якими канонами повертається язик називати розкольником і самосвятом митрополита Української автокефальної православної церкви Василя Липківського? Нашого земляка, до речі, що був настоятелем собору в м. Липовець. Він очолив відновлену в 1920 р. самоврядну церкву, за що був розстріляний у 1937-му. Так, на митрополита його висвятили не за сучасними канонами — не іншими єпископами, яких більшовики не пустили на церковний собор (не пустили ні українських, ні грузинських, які — теж православні — зголосилися допомогти в цій справі). Тому висвятили за давніми канонами Александрійської церкви — покладанням рук усього присутнього на соборі духовенства. Бо так робили переслідувані перші християни. Бо сказав Господь: «Де двоє або троє зібрались в ім’я Моє, там Я посеред них»...
За якими канонами Благодійний фонд «Ніка» і Штаб з гуманітарної допомоги РПЦ «вляпалися» в скандал із безмитним ввезенням до Росії імпортних цигарок та алкоголю в 1996-1998 роках? За це Кирило Гундяєв (нині патріарх Московський «і всія Русі») отримав у тамтешніх опозиційних ЗМІ прізвисько «сигаретний митрополит»... Таких питань безліч: і про мерседеси та маєтки, і про «канонічність» освячення зенітно-ракетних комплексів, про зберігання боєприпасів у Святогірській лаврі УПЦ (МП) на Донбасі тощо.
Та повернімося до Константинополя й автокефалії. Вселенські патріархи з кінця XVII ст. лише іноді побіжно й обережно згадують про неканонічність «купівлі» Москвою Київської митрополії та про своє право на неї. Ось що в 1924 р. писав Константинопольський патріарх Григорій VII у Томосі про визнання Православної церкви в Польщі автокефальною: «...перше відокремлення від Нашого Престолу Київської Митрополії і православних митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також прилучення їх до Святої Московської Церкви настало не за приписами канонічних правил...»
Тепер знову спостерігаємо нову спробу України відновити підпорядкування своєї церкви безпосередньо Константинополю. До Константинопольського патріарха Варфоломія направлене звернення очільників і всіх архієреїв УПЦ КГ та УАПЦ з проханням надати автокефалію. Як підкріплення цих звернень надіслано також звернення Президента, підтримане Верховною Радою. Проти голосували колишні регіонали, нині «опоблоківці» (Ю. Бойко,
О. Вілкул, Д Добкін, М. Добкін, О. Долженков, С Ківалов, Д. Колєсніков, С. Льовочкін, Ю. Льовочкіна, В. Новинський М. Папієв, Д. Шенцев, Н. Шуфрич та інші). Вони дуже розпереживалися і блокували трибуну «на знак протесту проти втручання держави в церковні справи». А владі Росії втручатися можна?
«Ми не будемо байдуже спозирати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних», — наголосив Президент у своєму виступі в парламенті. На його думку, довгоочікуваний томос про автокефалію відновить історичну справедливість, зміцнить релігійну свободу в Україні... Ніхто вже не матиме морального права казати великій частині українських вірян, що їхньої церкви «нєт і нє может бить нікагда».
Але рано радіти. Бо до Константинополя надіслано лише чергове звернення-прохання. Такі спроби вже робилися і Скоропадським століття тому, і Ющенком, Порошенком позаторік. Треба бути готовими до шаленого спротиву з боку Кремля, який задіє дипломатичні інтриги та політичний і економічний шантаж. Як приклад — недавно підконтрольні Москві сайти вже намагалися приплести константинопольського патріарха Варфоломія до спроби державного перевороту в Туреччині...
І навіть якщо УПЦ КП та УАПЦ нарешті об’єднаються, і їм як єдиній церкві буде надано автокефалію, і до автокефальної (вже канонічної) захочуть переходити парафії з УПЦ (МП) — Москва все ж спробує отримати з цього зиск. Провокатори під маскою українських патріотів можуть кинутися захоплювати храми Московського патріархату, а Путіну цього треба — показати, що в Україні «фашизм» і почути свою улюблену пісню «Ввєді войска!».
«Поява визнаної єдиної помісної церкви — жодним чином не означатиме порушення конституційного принципу свободи совісті.  Єдина православна помісна церква не стане державною. Усі віруючі мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. Хто захоче залишитися в тій церкві, яка збереже єдність з РГЦ, теж зберігають за собою гарантоване право власного вибору», — запевнює Президент. Отже, тим українцям, які з певних мотивів хочуть спілкуватися з Господом «через Москву», ніхто цього не заборонятиме.
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти
Ти на люд наш заверни...
Цю пісню-молитву М. Лисенка на слова О. Кониського співали після відправи в храмах УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ. Лунатиме вона колись і в помісній самоврядній церкві України, рівній серед рівних православних церков-сестер.